Референдум – спосіб зняти з себе відповідальність

Люди можуть помилятися

Коли голова Адміністрації президента України пропонує винести на референдумдомовленості про мир з Росією — це не демократія. Це спроба уникнути відповідальності.

В одному з фантастичних романів пілотам космічних кораблів заборонялося грати в симулятори. Все тому, що симулятор дарував ілюзію, ніби будь-яку помилку можна переграти — досить лише повернутися до останнього збереженого моменту. Я все частіше згадую цей епізод.

Наш світ влаштований складно. Для того щоб визначитися зі сценарієм, необхідно чітко усвідомлювати всі можливі наслідки. У цьому сьогодні переконуються громадяни Великої Британії, які проголосували на референдумі за вихід з ЄС. Виявилося, що ніхто не пояснював прихильникам Брекзіта реальних наслідків. Наприклад, масштабу економічних збитків для британської економіки. Або величини «відступних». Або хвилі насильства в Північній Ірландії. Того самого насильства, яке зійшло нанівець, зокрема, завдяки тому, що обидві сторони конфлікту свого часу опинилися всередині ЄС — і кордон між ними фактично зник.

Можливо, їм це і пояснювали, але абсолютно не факт, що вони це чули. Або що готові були зрозуміти. Зрештою, будь-яку ідею можна втілити в привабливу упаковку — і продати виборцю. Сценарій капітуляції можна оголосити таким, що «Знизить витрати», «поверне солдат по домівках» і «зупинить смерті». Тільки він буде мовчати про те, яку ціну доведеться за це заплатити. Небажання вигравати власну війну найчастіше призводить до необхідності гинути на чужих.

Немає ніякого «Небесного обивателя», який «сіль землі» і «глас Божий». Ми живемо в світі складних речей. Я не вмію лагодити мікрохвильовки і не дуже добре знаю принцип їх дії. Я можу розібрати свій смартфон — але не впевнений, що зможу зібрати. Щодо медичних діагнозів я вважаю за краще звертатися до лікарів, а машину віддавати в автосервіс. У кожному з перерахованих випадків я знаю про те, що мені доведеться розплачуватися за власну самовпевненість.

Прем'єр-міністр Великої Британії Джеймс Кемерон був противником Брекзіта. Але саме він оголосив про проведення референдуму з цього питання. Він просто не хотів брати на себе відповідальність за його «непроведення». Хотів вибити козир з рук своїх політичних опонентів. І всю кампанію висловлювався на користь збереження Британії в ЄС. Але він не вгадав.

52% британців вирішили інакше. Власними руками зануривши країну в глибоку політичну кризу. Відкривши ворота для економічної кризи, якою загрожує «жорсткий сценарій» виходу Британії з Євросоюзу. З них нема чого взяти — вони просто не врахували всіх наслідків. Але їх повинні були врахувати політики. Ті, що хотіли Брекзіта, і ті, що його не хотіли, але, тим не менш, запустили цей сценарій.

У багатьох ситуаціях референдум — це лише спосіб зняти з себе відповідальність. Ту саму, що політик отримує, коли перемагає на виборах. Сама концепція представницької демократії повинна серед іншого виконувати функцію «захисту від дурня». Щоб не робити спільне майбутнє заручником ситуативних настроїв або свідомо ретрансльованх ілюзій.

Люди можуть помилятися. Обиватель може вірити в концепцію «плоскої землі», але це не привід впускати цю теорію в школи. Люди можуть не вірити в щеплення, але це не підстава, щоб від них відмовлятися. Прагнення розчинити персональну відповідальність в колективній, розмазати її максимально тонким шаром по всій країні не має нічого спільного з демократією. Хоч як би намагалися переконати нас в цьому свідомі провокатори або корисні дурні.

Зрештою, демократія від охлократії відрізняється не тільки чотирма літерами, але ще і ймовірністю катастрофи.

Переклад з російської

Джерело