Європа в голові, кажете?

Під час інавгураційної промови Володимир Зеленський зробив багатозначний жест. Приклавши вказівного пальця до власної голови, заявив, що Європа насправді там. І коли, за словами нового президента, ідея Європи оселиться у мізках українців, тоді вона (Європа) буде в Україні.

Ми про це вже чули, і не раз. Не від Зеленського, а від його «папєрєдніків», — окрім Порошенка. Про потребу будувати Європу в Україні, при цьому постійно озираючись на Росію, говорив Кучма. Янукович, виправдовуючи свої «танці» з Асоціацією, теж не знайшов нічого ліпшого, аніж вдатися до цієї підміни понять.

Та повернімося до нині інавгурованого. Уся його конструкція побудови Європи у головах українців з тріском розвалилася, коли Зеленський з награним пафосом заявив, що розпускає Верховну Раду. Усупереч процедурі, Конституції і здоровому ґлузду. Коли ж через кілька годин громадяни європейської України стали свідками зливи відставок, аж до прем’єрської, стало зрозуміло, що до Європи нам, — за президентства Зеленського, — як до Марса. Бо західна демократія — це насамперед інституції і процедури. І кожен діяч, попри неабиякі заслуги, досягнення, авторитет та харизму, який насмілиться зневажити ці фундаментальні речі, підписує собі політичний вирок. Бо, на відміну від українського парламенту, де наразі не знайшлося 45-ти народних обранців, для яких Основний Закон — Біблія і канон, що зважилися б підписати подання до Конституційного суду, в Європі — це самозрозумілий обов’язок парламентаря, який усіма силами боронитиме і свій статус, і дух, і букву закону, і, зрештою, принцип розподілу влади. На Грушевського наразі усі поспіхом декларують про готовність до позачергових елекцій. Лише Гройсман, так виглядає, не зміг проковтнути безпідставних звинувачень.

Але… Зеленський власноруч створив собі проблему, якщо, звісно, це не прописано сценарієм тих, хто послідовно вів його до перемоги на виборах, хто фінансував його кампанію, надавав медійні майданчики. За кілька хвилин, упродовж яких новообраний виголошував свою промову, Україна зірвалася у прірву не тільки політичної, але й інституціональної кризи. Кризи затяжної, з непередбачуваними наслідками не тільки для громадян, але й для держави як такої.

Після відставки прем’єра Зеленський таки відповідатиме перед своїми виборцями і за тарифи, і за дороги, і за курс гривні, і за оборону, і за те, про що мріяв пересічний симпатик Зе! Команди — за чистоту у кожному під’їзді. Бо відповідати більше нікому. Адже, згідно із законом, «подання про призначення Верховною Радою України на посаду Прем’єр-міністра України Президент України вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, в строк не пізніше, ніж на п’ятнадцятий день після надходження такої пропозиції».

Коаліції у парламенті немає — вона вмерла після демаршу «Народного фронту» 17 травня. На формування нової той же закон дає 30 днів. Але хто її формуватиме — новий президент, як ми вже зауважили, «розігнав» Верховну Раду, щойно отримавши булаву.

Припустимо, Гройсман і міністри залишатимуться на своїх посадах до позачергових виборів у статусі «виконувачів обов’язків». І що? Гадаєте, у підвішеному стані вони займатимуться у поті чола безпосередніми обов’язками? Тим паче, акурат слід буде подумати над власним майбутнім і правильно визначитися з політичними силами, які штурмуватимуть парламент на дочасних виборах.

Ба більше. 21 травня в Україну мала б приїхати місія МВФ. Напередодні у штаб-квартирі Фонду було схвалено рішення про надання Україні фінансової підтримки для продовження реалізації важливих реформ. Обсяг нової програми — 3,9 мільярда доларів. Згідно з повідомленням, вона мала б стати основою для економічної політики уряду в 2019 році — передбачалося, що ця політика буде зосереджена на зниженні інфляції та реформах оподаткування, фінансового і енергетичного секторів.

Після відставки прем’єр-міністра (читай — уряду) про цю програму, мабуть, варто забути. МВФ ще ніколи не практикував домовленостей, тим паче — надання коштів людям у статусі «в.о.». Тому бравурні повідомлення деяких ЗМІ про «стрибок» гривні після промови Зеленського можуть стати останніми мажорними акордами цього шоу. Україна має віддати за кредитами у цьому році 165,30 млрд грн (5,88 млрд доларів), в 2020-му — 169,88 млрд грн (6,04 млрд доларів). Звідки візьмуться ці гроші — не знає ніхто. Навряд чи «зубожілий» Коломойський допоможе… Хіба північний сусід дасть «кредит» під свої, цілком прогнозовані відсотки, точніше, свої імперські апетити.

Я не знаю, що говоритиме Зеленський 21 травня на анонсованій ним же нараді з керівниками фракцій вже «розпущеної» Верховної Ради. Бо, видається, він став тепер залежним від тих, кого крив ледь не останньою лайкою під час своєї тронної промови.

Перш ніж тицяти пальцем у голову, вказуючи українцям, де перебуває справжня Європа, слід бодай навести лад у цій голові.