Зелений колір розчарування

На цнотливо-незайманому моріжку намірів президента-електа почали пророс­тати перші квіточки його справжніх планів.

Точніше, не його, а Зе! Команди, яку блогери вже охрестили іронічним прізвиськом «УЗеленсько­го». Команди, обриси якої ховаються за віртуаль­ним туманом креативу і нездійсненних прожек­тів, а обличчя змінюються зі швидкістю кінокадрів з відомого серіалу. Бо варто лише необережно проартикулювати те, що лежить на споді, варто відверто зізнатися у справжніх намірах чи роз­повісти про особисті «цінності», як той чи інший персонаж тут же зникає зі сцени, а відтак, як оце недавно Харебін, відхрещується від знайомства і співпраці з Голобородьком-Зеленським.

Та й справді, сам президент, який досі ніяк не може дійти порозуміння з парламентом щодо дати власної інавгурації, виглядає «не причиною, а симп­томом», як колись висловився у книзі про Трампа «П'ятий ризик» Майкл Льюїс. Симптомом непере­борної недуги українців, яку можна ще діагностува­ти за легковірністю, жадібністю халяви і ненавистю до тих, хто каже їм правду. А ще — дивним анархіст­ським переконанням, що будь-кого з учорашніх об­ранців можна легко змести черговим Майданом, аби потім мати нагоду сумно тужити за черговою Небесною сотнею…

Отже, перші «квіточки» для тих, хто очікував «світлого майбутнього», гасла про яке були накрес­лені на знаменах зеленого кольору надії.

«Експерт з питань оподаткування у команді но­вообраного президента України Володимира Зе­ленського Данило Гетманцев повідомив, що рі­шення уряду знизити ставку єдиного соціального внеску у 2016 році до 22% було „бездумним попу­лізмом“, який призвів до державних втрат», — чи­тає виборець вчорашнього коміка «95 Кварталу» у стрічці повідомлень.

Натомість знаючі люди кажуть, що реально ефект від зниження ЄСВ у грудні 2015 року позна­чився на зростанні зарплат (зокрема мінімальної), а також детінізації економіки. Більше того, змусило великий і середній бізнес платити податки, що неа­бияк позначилося на фінансуванні армії країни, що воює, а також на соціальних програмах уряду.

Коли 2018 року уряд спробував було скасува­ти верхню межу для нарахування максимального єдиного соціального внеску, то першими проти цієї «ініціативи» виступили активісти з Реанімаційного пакета реформ, наголошуючи, що «ухвалення таких змін матиме протилежний ефект. Адже це збіль­шить витрати легального бізнесу на оплату праці».

Тоді на втратах Пенсійного фонду ці фахівці не зосереджувалися, вважаючи, що ставка ЄСВ не­суттєво впливає на наповнення ПФУ.

На слова Гетьманцева відреагувала поки що чин­ний міністр фінансів Оксана Маркарова: «Рішення щодо зменшення ЄСВ у 2015 році було правильним і подальше зниження ПДФО, коли це буде можли­вим у фіскально відповідальний спосіб, повинно бути пріоритетом для влади незалежно від особис­тостей при владі».

Правда, видається, що Зе! Команді потрібно додатково розшифрувати фразу «фіскально від­повідальний спосіб». Бо тепер нам пропонують «взятися за старе», обережно не озвучуючи, яку конкретно ставку здиратимуть із зарплат кожно­го з нас для «забезпечення світлого майбутньо­го» (цього разу більш віддаленого, бо пенсійного, а отже, менш небезпечного для Зеленського і його «економістів»).

Далі — більше. Той же Гетьманцев поділився фан­тастичною «фішкою» (так-так, «фішки» Зеленський припас не тільки на інавгурацію!) — ідеєю загаль­ного декларування доходів. «Загальне деклару­вання — це та фішка, яка дозволить нам підходити по-європейськи до питання. Не тільки вимагати від держави, а й від себе. Ось ви знаєте, скільки цього місяця заплатили державі? Зазвичай людям важко відповісти на це питання. Ви не відчуваєте, „скіль­ки“ вам коштує держава».

Я думаю, що багатьох виборців Зе запитання «Скільки ви цього місяця заплатили державі?» кине у холодний піт. Особливо у зв’язці із запитанням «А скільки ви заробили за цей місяць?». І перспек­тивою познайомитися з персональним податко­вим інспектором, який ретельно звірятиме доходи і видатки «зубожілих». Наприклад, на відпочинок у Єгипті, найновіший айфон для сина-школярика чи квартиру у новобудові, — при задекларованих кіль­кох тисячах прибутку фізичної особи-підприємця.

Але то — їхні проблеми, бо, зрештою, ніхто не змушував нікого молитися на біґборди з чудовим гаслом «Кінець епохи бідності», ніхто нічого не обі­цяв, правда ж?