Артисти вже були у нас при владі

Підсумки президентських виборів продемонстрували, що Томос, безвіз, зміцнення ЗСУ, ProZorro, зростання економіки, що перебільшує 3 відсотки на рік в останні два роки, виборці вважають недостатніми досягненнями влади. Таких аж 73 відсотки.

У чому ж причина такого невдоволення? У тому, що не демонтована олігархічна модель капіталізму, яка встановилася у нас з часів кучмівської приватизації держмайна. Ця модель сприяла шаленому збагаченню одного відсотка населення, яке до того ж не було зацікавлене в іноземних інвестиціях, бо справжня конкуренція зменшувала б їхні прибутки.

Відсутність іноземних інвестицій. «Інвестиції» з Кіпру та інших офшорів є лише поверненням частини грошей, виведенних раніше з України тими ж новобагатьками. Вони розбагатіли від приватизації держмайна або експлуатації державного майна, або держзамовлень, або держзакупівель у неконкурентний спосіб. Відсутність іноземних інвестицій (яких рівно у 100 разів менше, ніж у сусідній Польщі) мала негативні наслідки для ринку праці і, відповідно, низьких зарплат. Висока відсоткова ставка банківського кредиту стримувала розвиток середнього і малого бізнесу, який не мав доступу до дешевого західного капіталу. Альтернативні джерела фінансування через продаж акцій або розміщення облігацій теж були недосяжними для середнього і малого бізнесу, оскільки ринок цінних паперів в нас теж був недорозвинутим.

Тому не дивно, що державні фінанси, які мали би складатися не тільки з акцизів, мита і ліцензій на видобування природних ресурсів, а головним чином від податків на прибуток великої кількості середніх і малих підприємств, опинилися у плачевному стані. Витрати значно перебільшували надходження до бюджету. Цей розрив покривався за рахунок запозичень як у гривні, так і в іноземній валюті. Через неефективне використання бюджетних коштів, а також і ресурсів державних підприємств, цей розрив між доходами і витратами бюджету тільки збільшувався з часом. Як результат — величезний державний борг, пік виплати якого якраз випадає на цей рік. Платежі мають бути проведені, вже починаючи з травня. Це не борг, який накопичив президент Порошенко. Це борг, який невпинно зростав з часів прем'єрства Тимошенко і справжнього артиста-фокусника при Януковичі — Арбузова. Так що артисти в нас вже були при владі. Тільки платити за їхніми боргами доводиться не артистам.

З метою скорочення державного боргу в останні 5 років були започатковані медична і пенсійна реформи, бо ці дві статті витрат лягли важким тягарем на розхідну частину бюджету. (Хоча пенсії має виплачувати не уряд, а Пенсійний Фонд, постійна нестача коштів у фонді вимагає допомоги з бюджету держави).

На жаль, хороші ініціативи в багатьох галузях не були підтримані необхідними рішучими діями щодо відокремлення приватного капіталу від державних ресурсів. Це на поверхні виглядає як слабка боротьба з корупцією правоохоронних органів. Але якщо правильно не відокремити приватний бізнес від доступу до державних ресурсів, ніякі НАБУ і САП не здатні змінити ситуацію з розкраданням бюджетних коштів і неефективною роботою державних корпорацій. Доки не задіяні економічні засоби боротьби з корупцією, адміністративні заходи будуть безсилими.

Це можна пояснити на прикладі найбільшого державного концерну «Нафтогаз України», який за формою є акціонерним товариством. Власником всіх 100 відсотків акцій є уряд. Тільки його акції не продаються на ринку цінних паперів. Це так, як створили футбольну команду, яка не бере участі у жодному чемпіонаті. Але і власники команди, і її тренери розповідають, яка це гарна команда. І навіть обирають на тендері експерта, який би розказував, скільки матчів виграла б команда, якщо би брала участь у чемпіонаті. Це не жарт. Північно-Східна консалтингова група буде всім розказувати, скільки б коштували акції Нафтогазу, якщо б продавались на ринку цінних паперів. А чи не простіше записатися до чемпіонату, щоби дізнатися, чого вартий «Нафтогаз»? При цьому можна ще і великі призи виграти, якщо добре грати.

Ось тут і починаються відмінності між виграшем призів на футбольному чемпіонаті і в державних компаніях. «Нафтогаз» продає газ облгазам. Ті мали б негайно заплатити за газ, але вони платять пізніше, коли з ними розрахуються споживачі. І все б нічого, якщо би вони продавали безпосередньо нам з вами. Але облгази продають газзбутам, які є приватними компаніями з пропискою на Кіпрі. Коли ми з вами розраховуємося із газзбутом, то той мав би розрахуватися з облазом, а той, своєю чергою, — з «Нафтогазом». Але гроші від газзбутів не надходять облгазам і, відповідно, не повертаються «Нафтогазу». «Нафтогаз» розглядає ці борги, як свій дохід. І Північно-Східна консалтингова група з цим погодиться. Але якщо б акції «Нафтогазу» продавалися на ринку, то покупці розглядали б ці борги як збитки, а не дохід компанії «Нафтогаз». І ціна цих акцій була би відповідно низькою. Це є головною причиною того, чому акції «Нафтогазу» не виходять на ринок. А зовсім не анбандлінг або інші гарні англійські слова. Яка мораль? Виводьте великі державні компанії на ринок — це вимога часу. Ринок сам, краще за всяке НАБУ та САП, розповість пану Фірташу, куди слід відправляти гроші від газзбутів.

На це потрібна політична воля. І, мабуть, саме цієї політичної волі 73 відсотки виборців не побачили у чинної влади.

Тим не менше, від 25 відсотків виборців, а це мільйони людей, щира подяка президенту Порошенку за службу державі. І побажання успіхів на парламентських виборах і всіх політичних баталіях, які чекають на нас у найближчі роки.