Передплата 2024 «Добра кухня»

Майже як на Майдані

Якщо в цієї ганебної виборчої кампанії і є бодай один плюс, то він такий: за ці три місяці ми мали чудову нагоду перевірити хто чого вартий. І я тут не тільки про політиків, а передусім про друзів, знайомих, оточення, френдів у соцмережах, різних публічних осіб і так далі.

Виборча кампанія стала сканером, дуже чітко показала слабкі й сильні сторони людей. Чесно кажучи, вони виявилися досить передбачуваними. Мої власні уявлення про психологічні портрети знайомих підтвердилися з точністю на 90%.

І я хочу зараз зробити одну дуже дивну — як на вибори — штуку: подякувати. Подякувати тим людям, які виявилися гідними дружби й поваги. Було б гарним риторичним прийомом додати сюди зворот «з обох таборів», але такої потреби не маю, бо серед моїх друзів абсолютна більшість належить тільки до одного табору — проукраїнського.

І ці люди змогли переступити через якісь свої особисті роздратування, часом — партійну позицію, подекуди поставити під ризик свої кар’єрні перспективи, але чітко й однозначно висловилися: ми за Україну. Так, цього разу, у цьому другому турі це означає прізвище Порошенка, але насправді нас його прізвище не аж так цікавить.

Бо йдеться про людей, які на кожних виборах, з року в рік ставлять на тих, що можуть забезпечити Україні більше незалежності й самобутності. Сьогодні це одне прізвище, завтра буде інше. Без зациклювання на комусь конкретному, бо справа — важливіша.

Найцікавіше, що більшість із цих людей я знаю. Я знав, хто продасться і побіжить шукати собі тепле місце у новій владі — і не помилився. Знав, хто буде відмовчуватися й ховати голову в пісок до моменту, поки не стане зрозумілим прізвище переможця — і аж тоді підтримає фаворита. Знав, хто буде захлинатися від зловтіхи, коли в Україні знову почнуться скрутні часи — і вони вже потирають руки.

І я знав тих, що поставлять інтерес країни вище партійних чи політичних поділів. Це завжди було очевидно, а в ці тижні вкотре підтвердилося. Можливо, це свідчить про те, наскільки таких людей мало в Україні — бо майже всіх знаєш в обличчя і на ім’я. Але також було усвідомлення, що нас неймовірно багато, що ми — потужна сила, адже за ними порядність, патріотизм, інтелект, самовідданість.

Тому в останні дні мене не покидає відчуття братерства. Наче ми знову на Майдані — зійшлися з різних політичних сторін і позицій, регіонів і бекґраундів, облишили свої справи й те, що може нас розділяти, сконцентрувавшись на головній меті: захистити Україну. Бо спочатку найголовніше — зберегти державу, а вже потім ми між собою якось розберемося.

Попри скрушний настрій, відчуття єдності з прекрасними людьми, сила нашого майданного братерства дають підстави дивитися в майбутнє з надією. Разом нас багато — і нас не подолати. З часу, коли ми вперше кричали це гасло, змінилося дуже багато, в тому числі й прізвище кандидата, але не змінилися ми — бо я все ще бачу всі ті самі обличчя однодумців навколо. Бачу простих, щирих, патріотичних людей, які перед обличчям небезпеки знову об’єднуються і стають на захист України.

За це відчуття нашої єдності я й хочу щиро сказати: дякую!

Джерело

Схожі новини