Передплата 2024 ВЗ

На президентських виборах не обирають ціну на газ

Понад дві тисячі років тому громадяни Риму голосували більш усвідомлено, ніж ми з вами у 2019 році. Чому? Тому, що чітко усвідомлювали повноваження посадових осіб, яких обирали.

Їх обирали щороку, тому багато громадян обіймали ту чи іншу посаду протягом свого життя. Якщо обирали квестора, то знали, що основною чеснотою претендента має бути чесність, бо йому довіряли розпоряджатися казною. Якщо обирали еділа, то знали, що щедрість мала би бути основною чеснотою претендента, бо до його посадових обов'язків входило проведення видовищ, на які повинен витрачати значні кошти з власної кишені. Якщо обирали преторів або консулів, то знали, що поміркованність, справедливість, а також і військові таланти мали би бути притаманними претендентові.

У нас повноваження посадових осіб мало кого цікавлять. Тому і стало можливим, що претенденти на посаду президента України обіцяють знизити ціни на газ у два або більше разів. І нікому не спало на думку прочитати статтю 106 розділу 5 Конституції України, в якій чітко позначені межі повноважень глави держави. Ці повноваження не дають змоги змінювати ціну на газ. Президент — не цар і не Бог, він, як і будь-яка інша посадова особа, повинен діяти, не виходячи за межі своїх повноважень!

Уявіть собі, що ви хотіли би обійняти посаду начальника управління молоді і спорту львівської міської Ради, і заради цього пообіцяли би зменшити ціну проїзду на громадському транспорті у Львові. Вам би кожна людина у здоровому глузді сказала: «Добродію, для вирішення цього питання існує управління транспорту». Та коли претендент на посаду президента України обіцяє щось, що виходить за межі його повноважень, ми чомусь сприймаємо це як належне.

Те, що питання, пов'язані з газом, є компетенцією уряду, а не президента, краще за всіх знає саме Юлія Тимошенко. У січні 2009 року, після газової змови між Тимошенко і Путіним, на питання президента Ющенка: «Якою буде ціна на газ?», зухвало відповіла: «Ціна буде красивою!». У такий спосіб дала зрозуміти президенту, щоб не пхався у не свої справи. Оскільки цими днями виповнилося десять років з моменту підписання цієї ганебної угоди, доречно нагадати про ті події і дати їм оцінку, аби таке ніколи не повторювалося в українській історії.

Отже, у жовтні 2008 року прем'єр Тимошенко підписала у Москві меморандум з прем'єром Росії Путіним про ціну на газ на 2009 рік у розмірі 198 доларів за 1000 кубів, за умови виплати боргів українського Нафтогазу. Та протягом наступних двох місяців Тимошенко не поворушила пальцем, щоби розрахуватися за боргами державної компанії «Нафтогаз», 100% власником якої був очолюваний нею уряд.

І тут президент Ющенко припустився першої помилки, якої не повинен повторювати жоден з наступних президентів України. Попри те, що обов'язки розраховуватися за борги Нафтогазу були виключним обов'язком прем'єра, він зголосився допомогти. Ющенко мав добру репутацію у кредиторів, зокрема, у Міжнародному Валютному Фонді, завдяки тому, що «його руки нічого не крали».(Хоча у ті часи, окрім тих рук, не крали з бюджету України хіба що тільки бджоли). Тому спромігся дістати новий кредит і згоду МВФ використати резерви Нацбанку України для оплати газового боргу уряду Тимошенко. Коли Путін і Тимошенко зрозуміли, що є ще у світі такі необачні кредитори, почали вимагати від Ющенка передоплату на листопад і грудень. Ющенко і для цієї нахабної вимоги знайшов кредит.

Після цього Тимошенко з Путіним розвели Ющенка, як кошеня. Бо наївний президент сподівався, що тепер жовтневий меморандум, згідно з яким ціна мала становити 198 доларів за 1000 кубів газу, буде виконано. Але Москва раптом зажадала 255 доларів, замість домовлених і зазначених у меморандумі 198. Ющенко впав у нерви і відкликав з переговорів у Москві голову «Нафтогазу». Це була його друга і вирішальна помилка, якою Путін і Тимошенко негайно скористались.

Тимошенко згадала, що підписання газових угод — це прерогатива прем'єра, а не президента, і 19 січня 2009 року змусила голову «Нафтогазу» підписати угоду, яка, по суті, позбавляла Україну статусу незалежної держави. Ціна у першому кварталі 2009року становила вже 360 доларів за тисячу кубів. Та найгіршим було навіть не це, а те, що Україна брала на себе зобов'язання протягом наступних 10 років викупити в Росії понад 500 мільярдів кубів газу без права реалізації поза межами України за шаленою базовою ціною — 450 доларів. Навіть Юрій Бойко, якому зараз у статусі промосковського кандидата у президенти не пасує критикувати Москву, тоді зауважив, що ця угода коштуватиме українській державі додаткових 3 мільярди доларів вже у 2009 році.

Якби українське суспільство усвідомило тоді, що сталося, то мало би приспустити державні прапори і оголосити триденну жалобу за втратою української державності. Виконати взяті прем'єром Тимошенко зобов'язання не було жодного шансу, Україна потрапила у боргову кабалу до Росії з подальшою втратою майна. Як виявилося згодом, і територій.

Незважаючи на те, що пані Тимошенко усвідомлює, що посада президента не надає повноважень зменшити ціну на газ, вона використовує цю тему як основну зброю на президентських перегонах проти президента Порошенка. Маніпулює свідомістю виборців, як циган сонцем.

Це стало можливим, бо наразі Петро Порошенко виступає у двох іпостасях. Перша — президент, друга — лідер політичної партії БПП, яка у Верховній Раді створила коаліцію більшості, забезпечивши підтримку 226 голосів депутатів, необхідних для прийняття законів і створення уряду.

Але 31 березня ми обираємо президента, а не уряд. Уряд буде сформовано за результатами виборів, що відбудуться восени поточного року. Посада президента не має стосунку до ціни газу, це прерогатива уряду. Обов'язки глави держави зводяться до керуванням силовим блоком, тобто призначенням військових командирів, подання на призначення міністра оборони і голови СБУ, а також міністра закордонних справ. Як верховний головнокомандувач і голова Ради національної безпеки України, президент відповідальний за всі питання війни і миру.

Президент також має вплив на роботу Нацбанку України, оскільки призначає половину складу Ради Нацбанку. І у тому, що резерви Нацбанку зростають, є і його заслуга. Маємо судити досягнення президента за тим, як дає собі раду зі своїми безпосередніми обов'язками, а не за ціною газу та іншими економічними і соціальними питаннями, які є прерогативою уряду.
Якщо оцінюємо стан боєготовності української армії у порівнянні з 2014 роком, то мусимо визнати, що президент непогано справився зі своїми обов'язками.

Інша річ, що є недостатнє зростання зарплат і пенсій щодо підвищення цін взагалі і на комунальні послуги, зокрема. Але це стосується Петра Порошенка не як президента, а як лідера партії БПП. Досягнення його партії у цій галузі буде можливо оцінити на парламентських виборах восени. Наприклад, підтримавши якусь іншу партію, яка зможе створити кращий уряд і краще справлятися з вирішенням економічних і соціальних питань. А на президентських виборах вирішується, хто краще може захистити незалежність української держави.


Схожі новини