Азовська авантюра стала стратегічним промахом Путіна

25 листопада ми стали свідками ескалації російсько-українського конфлікту. Він знову увійшов у гарячу фазу, коли російський прикордонний корабель протаранив український буксир. Українських моряків поранили і взяли в полон. Кораблі захопили.

Цей інцидент має три пов'язані між собою причини.

Перша — невирішений статус Криму, який Росія окупувала навесні 2014-го.

Питання Криму не включили до Мінських угод. Німеччина і Франція, представляючи Євросоюз, під тиском Росії погодилися не згадувати півострів. Президент США Барак Обама і прем'єр-міністр Великої Британії Девід Камерон відреагували на анексію вкрай пасивно. Хоча Штати і Великобританія були підписантами Будапештського меморандуму 1994 року, який надав Україні зобов'язання у сфері безпеки в обмін на її відмову від ядерного арсеналу.

План Володимира Путіна полягав у тому, аби наполягати, що питання Криму закрито й не може бути предметом переговорів. Водночас удавати, що Росія ніяким чином не присутня в конфлікті на Донбасі.

Претензії Росії на Азовське море як «російське» повторюють сценарій повзучої анексії в Грузії. Вона розгорталася після початкового захоплення обмеженого клаптика території. Коли українські кораблі зазнали атаки з боку Росії, вони перебували в міжнародних водах. Тому Росія здійснила акт військового піратства.

По-друге, російське керівництво відчуває розчарування від розвитку подій в Україні. Москва стрімко втрачає свій вплив.

У РФ ненавидять українського президента Петра Порошенка, бо він докладає всіх зусиль, аби усунути російський вплив із України. Кремль серйозно сприймає цю втрату. Про це свідчить реакція РФ на рішення Вселенського патріарха надати Українській православній церкві незалежність. Путін скликав засідання Ради безпеки РФ, а Російська православна церква вирішила розірвати відносини з Константинополем. Останній релігійний розкол подібного масштабу відбувся ще в часи Реформації.

По-третє, Путіну не вдається змусити Україну піддатися на російські вимоги щодо передумов припинення конфлікту на Донбасі.

Багато майбутніх кандидатів на президентських виборах в Україні використовують антивоєнну популістську риторику, аби сподобатися виборцям, які втомилися від війни, що триває вже п'ятий рік. Серед усіх кандидатів тільки Порошенко відмовляється піддаватися тиску Путіна щодо укладення мирної угоди. Редактор російського радіо «Эхо Москвы» Олексій Венедиктов переконаний, що саме тому Путін підтримує Юлію Тимошенко й менш популярного проросійського політика Юрія Бойка.

Коли українців запитали, кого, на їхню думку, Москва хоче бачити новим президентом, вони вказали на Бойка й Тимошенко.

Хоча російські націоналісти на кшталт Путіна вважають, що «розуміють» Україну, їхні стереотипи про «російську» природу України заважають їм усвідомити силу української національної ідентичності та динаміку її внутрішнього розвитку.

Яскравим свідченням цього стала невдала стратегія Путіна 2014 року, яка відвернула Україну від Росії та знівелювала вплив російської м'якої сили.

Вчинивши цей акт військового піратства в Азовському морі, Путін сподівається зменшити шанси Порошенка перемогти на наступних виборах. Однак насправді його дії матимуть неприємні для Москви наслідки.

Вони знову посилять патріотичні відчуття українців.

Отримання релігійної незалежності прискориться. Адже священики тікатимуть із корабля Російської православної церкви в Україні, що швидко тоне.

Зрештою, кошмарний сон Путіна про переобрання Порошенка стане ще ближчим до реальності, бо українці об'єднаються довкола президента. Вони зрозуміють, що на виборах обиратимуть не лише президента, а й головнокомандувача, який буде змушений мати справу з Путіним.

Азовська авантюра Путіна виявиться ще одним стратегічним промахом на кшталт його поведінки у 2014 році, коли він уперше напав на Україну.

Джерело