Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Хто замовив львівського поліцейського?

Хтось дуже вправно використовує бренд громадських організацій і особистий імідж найпомітніших активістів утемну

Уже, чесно кажучи, не знаю, кому співчувати — громадській активістці, яку на початку серпня у Херсоні облили кислотою, чи капітану поліції, що зараз перебуває у лікарні. Його вдарив ножем 20-річний молодик, який уночі разом з колегою взявся розписувати львівські мури трафаретним малюнком «Хто замовив Катю Гандзюк?».

Я не раз писав про те, що громадський активізм — безпрецедентне явище суспільного життя України, — все частіше перетворюється на інструмент політичної боротьби. І ця тенденція, на жаль, матиме продовження, оскільки країна на порозі великого виборчого року. Попри усі намагання дистанціюватися від цього процесу, громадські активісти все ж не уникнуть відповіді на запитання: «А за кого голосуватимете ви?». І це нормально, бо вони теж наділені правом вибору. Але є велика спокуса використати потенціал і авторитет ГО для здобуття влади. У стані самих активістів, а про політиків — то й годі говорити.

У львівському випадку, коли поліцейського б’ють ножем, — не все так просто. Припускаю, що зловмисник і духом не чув про Катерину Гандзюк. Хоча зараз його «приписали» до відомої радикальної організації С-14, та він був, мабуть, простим «підрядником», якого знайшли певні особи, якому заплатили, вручили трафарет і балончик з фарбою. Можливо, той хлопчина вже мав певну практику «стріт-арту», розмальовуючи міські стіни адресами, за якими львівські наркомании можуть придбати «зілля». Маленький бізнес нападника був первинно кримінальним, однак тепер до нього цілком можна ліпити ореол «борця зі злочинною владою». Аякже, кожне із запитань на кшталт «хто замовив…», в Україні містить однозначну відповідь: «влада».

Як на мене, історія така. Хтось дуже вправно використовує бренд громадських організацій і особистий імідж найпомітніших активістів утемну. Використовує задля власних інтересів, як привід для політичних виступів, акцій, як аргумент для звинувачень опонентів, як маркер для майбутніх виборчих гасел. Ці люди — вправні маніпулятори, цинічні і прагматичні. Їм не з руки зараз вилазити на світло, вони зроблять це потім, коли отримають бажаний результат, — владу, — і коли їх вже ніхто не запитуватиме: «Хто замовив Катю Гандзюк?».

Чому об’єктом особливої уваги залаштункових режисерів стали саме ГО?

По-перше, тому, що більшість активістів мають бездоганні історії — допомога армії, боротьба з корупцією, з незаконними забудовами тощо.

По-друге, громадські організації для багатьох українців є чи не єдиною надією для вирішення житейських проблем і негараздів, оскільки державні інституції — влада, суди, поліція, — є яловими і байдужими до потреб мешканців.

По-третє, на жаль, саме ГО (не всі, звісно) не раз і не двічі створювали прецеденти нелегітимного розв’язання «гордієвих вузлів». Згадаймо хоча б зірвані сесії місцевих рад по всій Україні, напади на депутатів, чи, зрештою, спроби «сміттєвих люстрацій», дуже популярні після Революції гідності. І, чого гріха таїти, такі речі сприймалися публікою «на ура», оскільки були, на перший погляд, ефективними і дієвими. Як, зрештою, усілякий самосуд…

От тільки ніхто не замислювався над тим, чого очікувати суспільству, яке толерує безчинства, і на що сподівається держава, що так легковажно ділиться з кимось своєю монополією на застосування сили. Та що ділиться! Часто навіть потурає тим, хто безцеремонно плює на закон.

Тепер, коли певні ГО перетворилися на, власне кажучи, приватні армії європеїзованих «тітушок» для політиків чи товстосумів, коли вони вже дефілюють Хрещатиком і вулицями обласних міст, коли гуртуються зі зброєю, як-от недавно на київських Осокорках, демонструючи громаді і владі свої м’язи, — думати пізно, треба діяти. Тільки питання — як?

Тому я співчуваю однаково і Каті Гандзюк, і львівському поліцейському. Вони стали жертвами обставин, на які наразі не здатні вплинути ні влада, ні громадськість.

Схожі новини