«Біло-пухнастий» Захід і «корумпована» Україна

Наша вітчизняна верхівка діє так, як чинять її західні візаві, — чинні і колишні очільники урядів, парламентів, ба навіть президенти

Розповідаючи про «найкорумпованішу у світі» Україну, Дональд Трамп воює з власними демонами. Його «приватна думка» у кулуарах саміту G7 досі належно не спростована ним. Хоча сам Трамп лізе у Twitter за будь-якої нагоди і часто навіть без неї.

Симптоматично, що звинувачення на адресу України прозвучали акурат у часі, коли американський суд готувався запроторити за ґрати Пола Манафорта — радника американського президента, звинуваченого у… корумпуванні колишньої української влади. Запобіжний захід суду Трамп назвав «жорстким і несправедливим»…

Далі більше. DW оприлюднила чималенький список європейських політиків і державних діячів, які охоче брали гроші з рук Манафорта, коли той виконував делікатні доручення громадянина Януковича. У ньому екс-канцлер Австрії Альфред Ґузенбауер, екс-прем'єр Італії Романо Проді і, ймовірно, екс-президент Польщі Александр Кваснєвський. Сума гонорарів, які ці поважні учасники так званого «Ґабсбурзького клубу» взяли від Януковича за просування ідеї Асоціації «Україна — ЄС», сягала близько 2 мільйонів доларів. Винагороди самого Манафорта, за якого так віддано вписується «некорумпований» Трамп, сягали десятки мільйонів. Але нам видається, що це лише верхівка айсберга, на який налетів безкомпромісний опонент Трампа — спеціальний прокурор Роберт Мюллер.

Сам же Янукович, витративши купу грошей на привабливу для українського суспільства ідею євроінтеграції, в останній момент ризикнув компенсувати збитки, отримавши тримільярдного хабара від Путіна. Але на заваді крутому розвороту у «руський мір» став Майдан…

Україну щораз частіше звинувачують у корумпованості її еліт, забуваючи про контекст явища. Іншими словами, наша вітчизняна верхівка діє так, як чинять її західні візаві, — чинні і колишні очільники урядів, парламентів, ба навіть президенти. Якщо, до прикладу, на сторінках найвпливовіших світових видань свого часу з’являлися замовні публікації авторства цих «стовпів європейської демократії», написані за завданням нинішнього VIP-в'язня тюрми в Уорсо, штат Вірджинія, то чому б не припустити, що нинішні гнівні опуси про «корупцію», «зажерливість» та «гнилість» чинної української влади також є банальним відробітком чийогось замовлення? Чому б не запідозрити, що усілякі «листи 57 американських сенаторів» з безглуздими звинуваченнями України в тотальному антисемітизмі, антиукраїнські за своєю суттю опуси «Репортерів без кордонів», Amnesty International тощо, також можна кваліфікувати як «джинсу» (на журналістському слензі — проплачений матеріал без рекламного маркування)?

У цих випадках замовника й не варто особливо шукати. Чи не Росія свого часу успішно корумпувала Герхарда Шредера та купу німецьких міністрів у прагненні домінувати на європейському енергетичному ринку? А скільки російських мільйонів через організації Олександра Дугіна та йому подібних освоїли професори і лідери громадської думки Європи, які розпиналися про «український фашизм»? Можемо сперечатися, чи є вони «агентами Путіна», чи просто «корисними ідіотами», але те, що більшість з них — неперебірливі корупціонери, не викликає сумніву.

У своїй недавній публікації «Західна актикорупційна політика шкодить Україні» американські політологи українського походження Адріан Каратницький та Олександр Мотиль справедливо зауважили, що, фінансуючи мільйонні ґранти для громадського сектору України, європейські та американські донори по суті корумпують цілу верству молодих і перспективних діячів. Для багатьох українців саме ці люди є чи не останньою надією на зміни, їх часто розглядають як нову генерацію, що, діставшись влади, зможе кардинально перебудувати країну. Але, видається, це лише чергова фата-моргана від «продавців ілюзій». Бо якими б прекрасними і бажаними не були наші надії, писав Ніцше, «гендлярі на ринку заглушать їх дзвоном міді».