Який «новий курс» взяла Юлія Володимирівна?

Може, наші «рузвельти» зважили б на обставини часу, у якому живуть?

Що найбільше «втішає» у поведінці більшості вітчизняних політиків — їхнє святе переконання, що нісенітниці, які невпинним потоком пливуть із єлейних уст, спільнота сприйматиме за істину в останній інстанції. Так, ніби живемо не у часи Інтернету, а тотального невігластва…

Серед утопічних планів, що їх пропонують українцям на найближче майбутнє, осібно можемо зауважити «новий курс». Правда, не від Рузвельта, а від Юлії Тимошенко. І саме у цьому, як на мене, найголовніша проблема. Бо «Вона» вже прикладала до свого іміджу все — і Луї Віттона, і ідеї солідаризму Леона Буржуа, і фартушок кухарочки для випікання сирників, але цей маскарад не здатен витерти з народної пам’яті головного «досягнення» Тимошенко: кабальної газової угоди з Росією, внаслідок якої «старший брат» обдер Україну, мов липку.

Якщо начистоту, то на старті виборчої кампанії -2018 Юлія Володимирівна просто вкрала (ну, нехай запозичила) чужі гасла, чужі програми, аби подати круто замішану на популізмі страву неперебірливим «моїм дорогим». «Нашим героям не потрібен народ, щоб його поважати. Нашим героям потрібен народ, щоб його ощасливити», — як полюбляє казати публіцист Віталій Портников.

Звісно, Велика депресія початку 30 -х, яка вразила США та Захід, цілком співмірна за масштабами з тим, що маємо тепер в Україні. Але будь- яке порівняння кульгає. Бо, згадавши про New Deal («новий курс») по-американськи, мусимо не оминути і його деталі. Зокрема, жорстке державне регулювання економіки, специфічне вирішення проблеми безробіття (організація трудових таборів), девальвацію долара (куди вже нижче падати нашій гривні?), зменшення посівних площ і поголів’я худоби (але оплачене державою). Як вам таке диво у бідній Україні?

Як не крути, але New Deal у виконанні президента США від Демократичної партії давав підстави засумніватися у демократичності і президента, і політичної сили, яку тоді репрезентував. Однак не варто забувати, що Рузвельт діяв у контексті того часу, бо демократичні інституції і назагал демократична практика першої половини минулого століття були дещо іншими, аніж зараз. Більше того, у світі вже окреслювалася смуга тоталітаризму, який пропонував вирішувати проблеми кризи «оперативно» і «дієво», шляхом репресій і примусової праці мільйонів.

То, може, наші «рузвельти» зважили б на обставини часу, у якому живуть.

Від колег -журналістів чув думку, що Тимошенко на біг бордах зі своїм (?) рузвельтівським (?) «новим курсом» прагне дійти не стільки до українського виборця, як до «вашингтонського обкому». Мовляв, їй кортить заручитися підтримкою впливових американців, тому опосередковано, через рекламу, звертається до них знайомою мовою. Ця версія доволі оригінальна, бо навіщо розвішувати біг борди, якщо маєш потужних лобістів у коридорах Білого дому? Правда, важко пояснити походження грошей, якими оплачуєш їхні космічні гонорари…

До того ж дорогі (у буквальному сенсі слова) політтехнологи чомусь не подумали над тим, що затерте гасло «нового курсу» дивним чином перегукується із слоганом чинного президента «Жити по- новому!» чотирирічної давності.

Зрештою, нинішній курс України (євроатлантична інтеграція) був визначений і вистражданий на Революції гідності. Тож з курсом у нас все добре, складніше з його реалізацією. А який «новий курс» взяла Юлія Володимирівна, важко збагнути.