Чи досидить «цар» до кінця терміну?

7 травня на своїй інавгурації в Андріївському залі московського Кремля президент Росії Путін подякував співвітчизникам за їхню «згуртованість». Справді, понад 76% російських виборців, які 18 березня прийшли на виборчі дільниці, проголосували саме за свого незмінного «царя». Водночас, напередодні інавгурації у Росії відбулися масові акції під гаслом «Він нам не цар» (поліція заарештувала понад тисячу осіб). Тож далеко не всі «за поребриком» у захопленні від того, що ще шість років їхнім президентом знову буде Путін… «Я не вірю, що Путін досидить до кінця нового президентського терміну, — зробила нещодавно сміливий прогноз російська публіцистка Лідія Шевцова. — Дивіться, усе починає розвалюватися. Драма у Волоколамську, де отруїлися діти. Трагедія у Кемерові, де заживо згоріли діти. Але, можливо, я недооцінюю ступінь російського терпцю…»

Як бачимо, пані Шевцова і сама розуміє, що певна недооцінка у її прогнозі справді присутня. І що Путін має потенціал для того, аби «досидіти». По-перше, «зомбоящик», тобто кремлівська телевізійна пропаганда, залишається ефективним. По-друге, на будь-які антипутінські демонстрації, як іще раз довела акція «Він нам не цар», російська влада реагує максимально жорстко. Виходити на вулиці з ризиком не лише отримати кийком по нирках, а й реальний тюремний строк, наважиться далеко не кожен. А по-третє, і це, мабуть, найголовніше: від вуличних демонстрацій росіян стримує, як слушно зауважила Шевцова, «страх руйнування держави у випадку масових протестів».

Головними «іродами» в уяві більшості жителів РФ є зовсім не Іван Грозний і Сталін, які закатрупили десятки мільйонів людей, у тому числі росіян, а… Горбачов і Єльцин — бо «розвалили велику державу», СРСР. Саме держава, а не людина та її свобода, є у масовій російській свідомості, глибоко тоталітарній, найбільшою цінністю. Це вміло використовує Путін: зображає зі себе захисника сильної російської держави від західних «супостатів», що нібито сплять і бачать, як би її розвалити.

А може, «досидіти» Путіну завадять західні санкції? Сумнівно. Хоча масова висилка багатьох російських дипломатів (у відповідь на отруєння Кремлем в Англії екс-шпигуна російського ГРУ Скрипаля) була безпрецедентною, це радше символічний жест, ніж реальне покарання. Інша справа — нещодавні американські санкції проти наближених до Путіна російських олігархів та їхніх підприємств. Точніше, була б інша, якби ці санкції поширилися на два головних стовпи російської господарки, «Роснефть» і «Газпром». Але ж цього немає… А загалом, найбільшою антиросійською санкцією стала би низька ціна на нафту. Але вона, навпаки, останнім часом зростає: у день інавгурації Путіна барель марки Brent цінили у понад 75 доларів. Хоча барель російської нафти коштує трохи дешевше, від того часу, як за нього давали менше 50 доларів, доходи Росії від продажу нафти зросли приблизно у півтора рази… На жаль, прогнози тут для Путіна втішні. Якщо президент США Дональд Трамп, як грозиться, виведе Вашингтон із ядерної угоди з Тегераном, на світовому ринку знову забракне іранської нафти. А значить, «чорне золото» знову подорожчає…

«Я би не стала співати реквієм ані Росії, ані російській системі, ані президенту Путіну, — каже Шевцова. — Так, Росія у рецесії, у стані цивілізаційного занепаду. Система самодержавства гниє, і Путін має повну торбу проблем. Але потенціал подальшого існування… системи єдиновладдя все ще великий, і Кремль ще зможе влаштувати світові чимало проблем. Це розуміють і на Заході. Звідси й така обережна реакція західних столиць на російські дії. Захід готовий на санкції, але не смертельні, не найболючіші… Чи зможе ЄС піти на ліквідацію каналів відмивання російських грошей? Адже треба буде різати курку, що несе золоті яйця. А стільки інтересів зав'язано на машину обслуговування російських інтересів у європейських країнах! І скільки європейців найвищого рівня годуються за рахунок цього обслуговування»…

Зустрічати новий президентський термін Путіна українцям треба з розумінням цих невеселих реалій, не сподіваючись особливо ні на дієвість західних санкцій, ні на якісь суттєві зміни в українській політиці Кремля. Як кажуть, попереджені — значить озброєні! Зрештою, Путін не вічний. 2024 рок у, прогнозують критичні до «царя» знавці російської політичної кухні, навряд чи піде на новий термін. До того часу Україна мусить стати політично й економічно набагато сильнішою — аби через імовірний землетрус на владному Олімпі східного сусіда навіть не похитнутися.