Як запорожці в черзі за книжками стояли

Настане час, коли книжкові толоки огорнуть країну, об’єднають її  мережею однодумців. У південно-східному Запоріжжі вже вдруге провели таке свято книжки.


Мої враження від Толоки у Запоріжжі — надзвичайно оптимістичні. Тут панувала атмосфера любові до читання і розуміння того, що саме ми всі разом робимо.  

Були книжки, які неможливо було оминути увагою. Серед них — “Життя P. S.” Валерії Бурлакової. Це щоденник жінки-воїна, гранатометниці, у минулому журналістки. Про кохання на війні, втрату коханого, 25-річного Морячка з Делятина, сапера. Перший запис — у день його загибелі, те, що “нашкрябала олівцем у блокноті, сидячи в окопі”... Валерія продовжувала говорити з коханим протягом сорока днів — ці записи й утворили книжку. Кожен, хто купував цей щоденник у камуфляжній обкладинці, знав — усі кошти, як зазначено на початку, підуть на допомогу пораненим бійцям. Видавництво “Темпора” дало у книжці адресу сайту, на якому можна побачити, скільки зібрано коштів.

Одна з найбільш зворушливих зустрічей на Запорізькій толоці - з авторами-переселенцями, фактично біженцями. Одна з них - Олена Степова, блогерка з Луганщини, авторка гасла “Все буде Україна!”, тепер живе з сім’єю неподалік Києва. Разом з чоловіком Сергієм та за підтримки запоріжан пропонувала читачам свою книжку “Все буде Україна”, а також поетичну збірку у співавторстві “Время В... Час В...” та дитячу — авторську казку “Світло рідного дому” і казку Дзвінки Торохтушки з Тернополя “Світлячок-охоронець” (присвячену бійцеві з позивним Світляк).

На зворотному шляху в автобусі до Львова Марія Чумарна читала нам вірші Ольги Матвеюк-Грановської, поетеси з Донецька. Російською та українською мовами. Проникливі рядки про наше сьогодення торкалися душі. Письменники слухали, і кожен думав про своє. Я — про те, що боронь Боже нам відштовхнути таких людей від себе, образити зверхністю чи войовничою нетерплячістю до швидкості змін, які, попри все, відбуваються у свідомості багатьох, у мовному питанні, в інших важливих сферах.  

У дні запорізького свята книжки ЗМІ продовжували повідомляти про загиблих. Про втрату розвідника-спецпризначенця з Кривого Рогу Миколи Нічеги... Про поранених... На острові Хортиці нам проводили екскурсії наукові працівники заповідника, вони нещодавно повернулися з фронту.  На зворотному шляху взяли у свій автобус письменника Дмитра Бондаренка, підкинули його до Дніпра. “Он там аеропорт, - показав він з вікна автобуса. - Там сідають літаки з пораненими, а тоді вулицями Дніпра женуть машини швидкої допомоги... Ми зупиняємось, ведемо їх поглядами, бо знаємо, кого везуть”.

Запорізьке онлайн-видання 061.ua написало, що Толока розриває усталені шаблони, бо для декого сталося геть неочікуване: “запорожці атакують книжкові прилавки, залишаючи сотні гривень — це ж треба! - за книжки!”. Довелося виданню закрити коментарі під усіма новинами про Запорізьку книжкову толоку — а таке дотепер траплялося лише з темами про Донбас, Крим та ЛГБТ. Бо активізувалися боти, заробітчани інформаційної війни проти України, що “стирають пальці об клавіатуру, воюючи з нами на нашому полі”. Ось цитата: “Літературний фестиваль, на диво, викликав таку саму реакцію: десятки ботів, що сидять на зарплаті, засипали наші новини дурними коментарями — мовляв, кому вони потрібні, ваші книжки? Запоріжжю, мовляв, не потрібна ваша література. Таке вони хочуть створити враження. Не вийде! Запорожці — не бидло. Запорожці стоять у черзі за автографами українських письменників. Запорожці залишають півзарплатні на стендах українських видавництв. І це страшенно злить наших ворогів (...) Це не вкладається в плани наших північних сусідів і не влаштовує “ахметовських”. Тому що там, де книжки замінюють телевізор, там кисельовщина вже не діятиме”.

Популяризаторка літератури львів’янка Тетяна Пилипець розповіла: у запорізькому гуртожитку на спільній кухні вона познайомилась з жінками-біженцями зі сходу. Ті смажили насіння. Вони не знали про те, що у місті - Книжкова толока. Та й літературою, зізналися, не  цікавляться, бо не до книжок їм. Однак розпитали, де  “Козак-палац” і як туди доїхати. А наступного дня ходили поміж ятками з книжками...