Передплата 2024 «Добра кухня»

Два роки президентства Порошенка: влади багато, результату мало...

Кажуть, обіцяного три роки чекають. Не знаю, чи ці терміни поширюються на обіцянки, які політики нам щедро роздають на виборах. Якщо так, то у Петра  Порошенка є ще рік у запасі. Та чи є? Чи готовий народ, який два роки тому так натхненно підтримав його на президентських виборах, чекати ще рік?

Соціологія свідчить, що через рік, за нинішньої динаміки падіння рейтингу президента, рівень підтримки може дорівнювати нулю. За два роки рейтинг довіри до Порошенка впав з майже 55 відсотків (переміг у першому турі з результатом  54,7) до нинішніх заледве 14 відсотків (за даними Центру Разумкова)! При цьому так званий антирейтинг зашкалює — 72 відсотки загальної непідтримки.

Два роки тому, 25 травня 2014 року, Петра Порошенка народ обрав п’ятим президентом України. Вперше за новітню історію країни - у першому турі. Анексія Криму та агресія Росії на сході України мобілізували українців. Вони чекали від нового президента швидких і рішучих кроків. Очікування бліцкригу на Донбасі були підігріті передвиборними обіцянками Порошенка закінчити війну за два тижні. Бальзамом на травмовані після президентства Януковича, а потім кривавого Майдану, душі українців лягала  ще одна солодка обіцянка Порошенка - “жити по-новому”. Народ у своїй наївній уяві вже малював у райдужних кольорах найближче майбутнє: війна швидко закінчиться, корупцію буде знищено, економіка підніметься, Європа дасть нам омріяний безвізовий режим - і тоді нарешті заживемо як люди!

Та, як кажуть у народі, говорити — не міхи тягати. Ні за два тижні, і ні за два роки війну припинити не вдалося. За цей час проросійські бойовики не лише укріпили завойовані позиції, а й “віджали” нові території. До відносних позитивів діяльності Порошенка можна віднести призупинення активних військових дій. Мінські угоди змусили Росію пригальмувати. Конфлікт на сході України заморозився, але ситуація залишається непевною і тривожною. Експерти ставлять Порошенкові у заслугу успіхи на дипломатичному фронті, мовляв, Україні вдається тримати з Заходом єдиний фронт проти Росії, відтак стримувати подальшу агресію. Насправді не все так однозначно. Захід помітно втомився від Украї­ни та її проблем. Економічні збитки, які терплять країни ЄС через санкції проти Росії (точніше, антисанкції), змушують європейських лідерів вести подвійну гру. З одного боку, вони декларують всебічну підтримку України, з іншого прагнуть якщо не повністю, то хоча б частково зняти з Росії санкції. Для цього потрібне бодай ілюзорне виконання Мінських угод. Оскільки домовитись з Путіним не вдає­ться, Захід змушує Україну йти на поступки в односторонньому порядку. По суті, на часткову капітуляцію. Захід з подачі Росії наполягає на проведенні на окупованих територіях виборів, що, нагадаю, передбачено у Мінських угодах. Шахрайський план Путіна полягає у тому, щоб Україна своїми руками узаконила на захоплених територіях проросійських бойовиків. Таким чином Путін отримає чудовий плацдарм для постійної дестабілізації в Україні, за потреби, для подальшого наступу. Чи можна такий розвиток подій вважати успіхом?

Не сталося прориву і на економічному фронті. Навпаки, через девальвацію гривні у два рази (а був час, що курс стрибнув майже до 40 гривень за долар) народ тотально збіднів. Через війну на сході в Україну майже не йдуть інвестиції. Не дочекалися підприємці обіцяної лібералізації податкового законодавства. Звичайно, найбільше за провальну економічну політику “вигрібав” Арсеній Яценюк, але й на президентові лежить чимала частка відповідальності. Тим паче, що після зміни керівника уряду Порошенко не відхрестився від Арсенія Петровича, а навпаки, створив з його “Народним фронтом” нову коаліцію.

Власне ще одна серйозна претензія до президента — непрозора і не завжди цивілізована політична гра. І тут по-новому не вдалося. Корупція, зокрема і політична, продовжує як іржа роз’їдати краї­ну. Скандали з новітніми “любими друзями” та призначання “через коліно” на ключові посади у державі (прем’єр-міністра і генерального прокурора) “своїх у дошку” людей, не додали президенту авторитету. Сподівання українців, що державницька свідомість переважить над бізнесово-олігархічною, не справдились. Порошенко, отримавши булаву, не зумів наступити на горло власному бізнесу та правильно розставити пріоритети у своїй діяльності. Голосуючи два роки тому за Порошенка, багато хто думав, що успішний, багатий і освічений бізнесмен та політик стане таким самим президентом. Зробивши успішним свій власний бізнес, він автоматично побудує не менш успішну країну, в яку, зокрема, буде інвестувати власні кош­ти, а не доїти, як це робили його попередники. Але біда у тому, що, сівши у крісло президента, Порошенко залишився насамперед бізнесменом. У  своїй останній декларації про доходи Петро Порошенко показав 563,7 мільйона гривень на рахунках у банках. На момент виборів у 2014 році президент декларував 114 мільйонів гривень у банках. При цьому торік він отримав 62 мільйони прибутків, з яких тільки 121 тис. гривень становила його заробітна платня. Решта — дивіденди та інші джерела. На тлі загального збідніння переважної більшості українців глава держави став відчутно багатшим. Кому це сподобається? До того ж залишки авторитету президента істотно підіпсував офшорний скандал.

За два роки президентства Порошенкові вдалося максимально сконцентрувати владу у своїх руках. Ті, хто добре знає Петра Олексійовича, кажуть, що характер у нього владний, з явними авторитарними замашками. Але концентрація влади в умовах кризи - це ризикована гра. Він замикає на собі і відповідальність. Як  успіхи уряду та силових структур,так і провали будуть прив’язувати до Порошенка. Ось тільки підстав для шалених успіхів наразі немає. А час, і разом з ним кредит довіри, невблаганно збігають.

Чи думає Петро Олексійович про другий термін? Звичайно, думає. Але чимало експертів вважають, що про два терміни йому треба забути. Мовляв, добре, якщо перший добуде...

Схожі новини