Папа з «колорадською» стрічкою – хоч всіх святих виноси...

Приклад Папи наслідували і тренери збірної Канади. Під час чемпіонату світу з хокею, що відбувається у російському Санкт-Петербурзі, тренерський штаб з’явився на льодовій арені з георгіївськими стрічками на піджаках. До речі, хокеїсти та тренери збірної Білорусі, з якими грали канадці, відмовилися одягати георгіївські стрічки з нагоди 9 травня.

Початок травня у Росії “квітне” георгіївським цвітом. Путінський режим протягом останніх років перетворив помаранчево-чорну стрічку на фетиш, довівши ситуацію до абсурду. Заходу ця георгієманія, чи, як висловився російський політолог Станіслав Бєлковський, “побєдобєсіє”, не зовсім зрозуміле. В Європі День Перемоги відзначають стримано. Для цивілізованого світу це день пам’яті, день вшанування жертв війни. Європейський символ цього вшанування — червоний мак. Георгіївську стрічку вони сприймають як російський варіант червоного маку. Не розуміють чи не хочуть розуміти, що путінський режим цинічно перетворив цей колись суто імперський символ (георгіївська стрічка вперше з’являється на ордені Святого Георгія, заснованому російською імператрицею Катериною ІІ 1769 року. Орден видавали офіцерам за особливу мужність у бою. — Авт.) на символ агресивної пропаганди так званого русского міра. Саме з цією метою стрічку почали використовувати окупанти в Криму і сепаратисти на сході України. Відтак вона набула нового сенсу — стала чітко асоціюватися з агресією і загарбництвом.

Два роки тому, якраз на травневі свята, я відпочивала в Туреччині. 8 травня мені у номер принесли георгіївську стрічку. Я оторопіла. Взяла цей “подарунок” і пішла на рецепцію питати, що це таке? По дорозі побачила, що увесь персонал готелю причепив собі на одяг ці стрічки. Мене від обурення усю теліпало. Покликала менеджера готелю і емоційно пояснила йому, що для нас, українців, а в готелі відпочивало чимало українців, ця стрічка асоціюється виключно з анексією Криму і окупацією Донбасу. Попросила, аби персонал зняв ці стрічки. Вони відмовились. Я наполягала. Сказала, якщо цього не зроблять, то я, як журналіст, про це напишу, і тоді навряд чи українці коли-небудь приїдуть сюди відпочивати. Вони довго радились і врешті-решт дали вказівку персоналу зняти помаранчево-чорні стрічки. Пізніше я довідалась, що цей готель належить росіянину. Вочевидь, менеджмент хотів зробити приємне своєму власнику, вислужитись, але не врахував, що серед гостей багато українців. Мабуть, адміністратори готелю не дуже розумілись на зовнішній політиці... Але після моєї маленької “революції гідності” вони, сподіваюсь, поцікавились подіями в Україні. Можливо, канадські хокеїсти також не дуже цікавляться геополітикою, але Папа Римський, який є главою держави, точно не може і не має права бути таким наївним і довірливим. Та так простодушно купуватися на російський пропагандистський гачок…

Перемога над нацизмом — це величезна подія світового значення, яку, звичайно, треба відзначати та вшановувати пам’ять загиблих. Але робити це з єдиною метою - щоб трагедія ніколи не повторилася. Путін натомість використовує героїку перемоги у Другій світовій війні, до якої він не має жодного відношення, виключно задля зміцнення та посилення власної влади. Йому потрібні нові війни, що мобілізують електорат. А для цього потрібні символи, щоб було простіше гуртувати маси. Це практика багатьох тоталітарних режимів. Георгіївська стрічка стала таким собі спекулятивним символом. Це як розпізнавальний знак належності до певної ідеології. Ідеології, вельми близької до фашистської. Тому для багатьох, і в першу чергу українців, георгіївська стрічка асоціюється з нацистською свастикою. Аналогія очевидна. Як свого часу Гітлер здійснив аншлюс Австрії і під благим приводом “відновлення історичної справедливості” захоплював Судети, так і Путін, порушуючи усі міжнародні договори, анексував Крим і окупував частину Донбасу. І ця агресія прикривалась георгіївською стрічкою, відтак подавалася як прояв патріотизму. Хоча в глибині душі і Путін, і значна частина росіян розуміють, що займаються великим обманом і самообманом. Цим пояснюється і намагання приватизувати перемогу, щоб видати себе за спадкоємців героїв війни. Відтак отримати індульгенцію. Мовляв, той, хто виступає проти Путіна, виступає проти перемоги, проти мільйонних жертв війни. Такий собі танець на кістках. Звідси і реабілітація Сталіна. Бо Путін, якому малюють образ сильного лідера, переможця, — це такий собі Сталін сьогодні. До своєї амбітної мети він іде не лише по трупах жертв Другої світової, а й по свіжих трупах.

У той час, коли українці ціною власних життів намагаються цю криваву ходу зупинити, толерантні європейці продовжують умиротворювати агресора, прикрашаючи свій одяг “колорадськими” стрічками... Історія, на жаль, повторюється.