Омара Узарашвілі поховали під червоною калиною

Коли відспівували – «плакало небо», а коли ховали – вийшло сонце.

Таке чисельне зібрання журналістів, як на похороні Омара Узарашвілі, у Львові можна побачити хіба під час візитів VIP-осіб. Десятки представників ЗМІ, а ще політики, правоохоронці, воїни АТО, люди мистецтва, громадські діячі, грузинська громада Львова і навіть люди, які не знали його особисто, а просто шанували як талановитого журналіста, зібралися у вівторок, 12 січня, щоб провести в останню путь багаторічного завідувача відділу криміналу «Високого Замку». Наш товариш помер рано-вранці 9 січня у реанімаційному відділенні кардіологічного центру. Лікарі констатували  інфаркт, який стався уві сні. 

3 червня  йому мало б виповнитися 57 років...

Наш Омар дуже любив тварин...

Омар мав багато талантів. Майстер спорту з боксу, свого часу виступав за молодіжну збірну України. Етнічний грузин, перфектно освоїв українську мову, і не лише літературну, а й галицьку говірку. Українською ж написав свої надзвичайно цікаві книжки «Львів «бандитський», «Львів «ментівський», «В епіцентрі гангстерських війн: українська мафія зблизька». Шанувальники “Високого Замку” зачитувалися його матеріалами про “закулісся” кримінального світу. Журналіста-розслідувальника поважали по обидва боки закону, бо не намагався догодити нікому. До речі, на парастас прийшли навіть декілька представників кримінального середовища...  

Омар постійно згадував свою улюблену Грузію, а особливо малу батьківщину — Гірську Сванетію. Взимку не визнавав жодного головного убору, крім сванки — традиційної шапочки грузинів із сірої вовни. Його сванку поклали у труну... Про Грузію написав багато цікавих матеріалів. Був першим, хто відкрив Львову початок нових демократичних перетворень, які розпочалися там за президентства Михайла Саакашвілі. Їздив у спеціальний прес-тур, з якого повернувся вражений: кожен (!) грузинський журналіст має номер мобільного телефону самого президента Саакашвілі і може запросто йому подзвонити! За надзвичайні журналістські матеріали Омара тодішній міністр МВС Юрій Луценко подарував йому іменний фотоапарат.

Грузини надзвичайно шанобливо ставляться до історії свого роду. Коли грузинському хлопчику виповнюється 14 років, батько розповідає йому родинні перекази. Так знання про рід передається з покоління у покоління. Омар розповідав про те, що походить із князівського роду Анджапарідзе і Дадіані, і про походження свого прізвища. У перекладі воно означає «син похованих без похоронної музики». Років триста тому у Грузію нагрянула чума. Аби не заразитися, усіх померлих від хвороби поховали в одній братській могилі і без ритуальної музики. З усього роду живою залишилася одна вагітна жінка. Вона народила сина. «У» — грузинською означає префікс «без», «швілі» — дитина. Отож хлопчика, який залишився від усього роду, охрестили Узарашвілі. Від нього й пішов рід Узарашвілі. Рід дуже шанований у Грузії. Омар, який із 15 років жив у Львові, свого часу поїхав за дружиною у рідну Грузію. І завдяки прізвищу Узарашвілі обрав майбутню дружину буквально за одну годину. Батькам дівчини достатньо було тільки почути прізвище нареченого, щоб дати згоду на весілля. Омар і Патіма прожили разом щасливе життя, у них народився син Нуґзар. Із сином-школярем Омар штудіював англійську, водив його на заняття з карате, вчив бути воїном, мужчиною. Пишався, що хлопець отримав титул “Джентльмен школи” - за те, що заступився за дівчинку.   

Професіонал з великої літери, Омар завжди сміявся із журналістського штампа, який трапляється в газетах: «На похороні плакали тато, плакали мама, плакало все село і навіть небо плакало…». У день його похорону небо справді «плакало»… Але коли труну із тілом нашого товариша почали виносити із каплички на вулиці Пекарській, де його відспівували, хмари на небі розійшлися. А на Янівському цвинтарі у Львові, коли труну опускали у могилу, з-за хмар вийшло яскраве сонце. Небесне світило ніби знало, що цей український грузин дуже любив тепло і сонце... Поховали Омара на місці, де з кручі відкривається вид на місто Львів. Над його могилою — розлога  червона калина. 

Священики кажуть, якщо людина помирає на велике християнське свято, вона одразу потрапляє у рай, оскільки у цей час ворота у рай відкриті...  Останній тост, який Омар проголосив на “високозамківському” новорічному корпоративі, був за мир в Україні. А на поминках багато згадували про те, яким він був у приватному житті, різні цікаві випадки. Він був перший, хто завжди кидався допомагати  землякам-грузинам із якимись довідками чи паперами. За його клопотанням вдавалося допомогти не одній обділеній чи скривдженій людині. Був випадок, коли до нього вночі телефонували скривджені адміністрацією ув’язнені з колонії і просили допомогти. Не відмовляв нікому... Дуже любив читати — вдома у нього всюди лежали книжки. А стрес від написання матеріалів на кримінальну тематику знімав оптимістичним настроєм і... віршами:  вражав колег влучними і дотепними епіграмами. А ще Омар мріяв, коли вийде на пенсію, мати багато коней і розводити їх. Казав, буде пастухом. Не судилося...