Передплата 2024 «Добрий господар»

Як колі Барон «баранячку» допоміг шукати...

Шотландські вівчарки – найкращі сторожі й «іграшки» для дітей

На все є мода, у тому числі на собак. Зараз серед українців особливою популярністю користуються хаскі, лайки, той-тер’єри, чихуа-хуа, померанські шпіци. А років двадцять тому хітом симпатій були колі — довгошерсті шотландські вівчарки. Бум на цю породу домашніх сторожів почався після телетрансляції британського “сімейного” фільму “Лессі”, головним героєм якого була розумниця колі. У листах до Святого Миколая діти часто писали, що цуценятко шотландської вівчарки (а коштувало воно в еквіваленті 100 доларів) було б найкращим для них подарунком...

Не тільки діти обожнювали колі. На обійсті колишнього депутата райради Мирона Перістого, який дуже любить домашніх тварин, упродовж кільканадцяти років жили троє цих красенів-аристократів. Коли заходить мова про природу, вірних друзів і помічників людини, пан Мирон тепло згадує свого Барона.

— Він змалечку був мудрим, набивався у дитячі компанії, дружив з іншою звіриною, — пригадує наш співрозмовник. — Якось я подався з Бароном прогулятися до лісу. Вийшов на просіку, яку прорубали для високовольтної лінії, глянь — а на горбочку дика коза стоїть, розглядається. Мій Барон, помахуючи хвостом-віялом, помчав до неї. А козуля хоч би що! Не втікає. Обнюхали одне одного, “пошепталися” між собою, ніби давні друзі, грайливо побрикали, як дітвора, — і кожен пішов своєю дорогою.

Іншого разу Барон вирвався уперед, а згодом почав голосно гавкати, підкликаючи мене. Підходжу ближче, а там наставлене якимось браконьєром сильце на козулю чи зайця: прив’язана до дерева петля з міцного тросика, а всередині їжа-приманка. Зняв цю пастку для дичини, потім з Бароном надибали їх ще три. Вважай, чотирьох звіряток від вірної погибелі врятували...

Пан Мирон каже, що головна місія колі — бути оберегом. У далекій Британії вони стережуть овечі отари. А у нас — охороняють (не дай Боже посадити їх на ланцюг) все, що доведеться. Якось сусід випустив з клітки хворого кролика — щоб той поскубав вітамінної травички і одужав. А Барон тут як тут: постійно наглядав за вуханем, не підпускав до нього ні курей, ні котів, ні чужих собак.

Якось стався випадок, вартий пера письменника. У хліві сиділа квочка на яйцях, висиджувала потомство. Прийшла пора, і почали вилуплюватися курчата, при цьому голосно ціпали. Барон подумав, що квочка робить своїм дітям кривду, вхопив її і викинув з гнізда. А сам взявся курчат виносити надвір: обережно брав їх у зуби і клав на травичку. “Поскладав” у купку, щоб їх вигрівало сонечко, та й ліг собі поруч пильнувати “врятованих”.

Барона любило все село, найбільше — малеча. Частенько він забігав у школу, розлягався у коридорі чи намотував кола на спортивному майданчику — учні були на сьомому небі. А вчителі лишень розводили руками: уроки знову зірвано...

Барон потребував до себе великої уваги: треба було йому вітаміни давати, купати, розчісувати довгу шерсть. Але і він працював на свого господаря. Одного літнього дня разом подалися на прогулянку у діброву. Ні з того ні з сього “шотландець” почав голосно гавкати. Напевно, знайшов їжака, подумав пан Мирон. Прийшов на “виклик” — і побачив величезний гриб-баранячку. Принесли цей делікатес додому, відварили, стушкували у сметані і разом із сусідами три дні ним ласували...

Схожі новини