За тиждень до Угоди з ЄС «шаблею махати» немудро...

А нонсоване президентом Порошенком тимчасове припинення вогню на Донбасі (після того, як сили АТО встановлять контроль на російсько-українському кордоні) багатьох здивувало. І навіть обурило. Мовляв, не вогонь припиняти треба, а “мочити” терористів де тільки можна... А Порошенко далі пішов. У п’ятницю, каже, представлю мирний план...


Мирне вирішення конфлікту на сході України є “фішкою” лідерів Європейського Союзу. Настільки перейнялися тим, щоб звести разом Порошенка й Путіна, для започаткування мирного діалогу, що аж запросили обох на заходи, присвячені 70-річчю висадки союзників у Нормандії... На “картинці” мирного врегулювання залежить, зокрема, канцлеру Німеччини Ангелі Меркель. Вона зараз під потрійним тиском.

З одного боку, свою версію подій на сході України нав’язує Берліну його надважливий торговельно-економічний партнер — Москва. З іншого боку, на проросійських позиціях стоять чимало впливових представників німецької соціал-демократичної партії, нинішнього партнера ХДС/ХСС Меркель по урядовій коаліції. Канцлер не може від них відмахнутися. Соціал-демократ Штайнмаєр очолює німецьке МЗС... До якомога швидшого мирного розв’язання конфлікту на сході України (хоч би й коштом українських інтересів) закликають Меркель і “важковаговики” німецького бізнесу. Вони бояться, що війна на Донбасі завершиться масштабним вторгненням росіян в Україну. На те, кому врешті-решт належатиме Донбас, тим німецьким бізнесменам глибоко начхати. Але переймаються тим, що внаслідок ескалації на сході України ЄС і Німеччина будуть змушені ввести проти Кремля третій рівень санкцій. Вони вдарять по путінському режиму, — але й по німецькій господарці також... За таких умов Меркель займає порядну щодо України позицію. Можна припустити, що заяви Порошенка про припинення вогню і мирний план є в тому числі й реакцією на прохання канцлера. Зробіть так, мовляв, аби виглядало, що Україна у жодному разі не нехтує мирним шляхом розв’язання конфлікту, аби не здавалося, що Київ робить ставку тільки на силу...

Якщо такі прохання Берліна справді є, чи може Київ відмовити? Теоретично міг би “махнути шаблею”: жодних мирних планів, бандитів будемо знищувати! Серцем я цілком і повністю цю позицію поділяю. Але головою розумію, що за тиждень до запланованого на 27 червня підписання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС не зважати на ймовірні побажання Заходу було би нерозумно... Якщо хтось забув, нагадаю: станом на сьогодні Угода фактично не підписана! Так звана політична частина, під якою вже стоять підписи представників України і Євросоюзу, — насправді “фількіна грамота”, протокол про наміри, не більше. Саме економічна частина Угоди (включно з Угодою про створення всеохопної зони вільної торгівлі) “прив’яже” Україну до ЄС. Недарма ж так біситься Путін, вимагаючи, аби перед підписанням із ним “консультувалися”... Угода стане тим інструментом, за допомогою якого зможемо реформувати Україну. А без реформ і Путіна не треба — Україну не піднімемо.

Вплив Німеччини на остаточне рішення ЄС підписати Угоду про асоціацію переоцінити важко. Треба, аби “задобрити” Берлін, говорити про припинення вогню? Значить, треба... Я теж дуже хочу, аби Україна якомога швидше стала не об’єктом, а суб’єктом європейської політики. Але, на жаль, нині ми не такі сильні, аби проводити повністю самостійну зовнішню політику. Мусимо до когось впливового хилитися і зважати на чиїсь настійливі рекомендації... Важливо, на чиї. Європейські лідери — не найгірший вибір.