Без допомоги CША. Але з надією на Європу й на себе

Через зміну політичного керівництва у США значно послабилася військова підтримка України з боку Штатів. Нам припинили постачання зброї, надання розвідданих, згорнули техобслуговування винищувачів F-16, погрожували заблокувати супутниковий зв’язок Starlink. Були й інші обмеження, які, на думку експертів, уже вплинули на перебіг бойових дій. Побутує думка, що Америка нас кинула, «зливає». Чи так це і як нам, українцям, впоратися із новим викликом?

На тему дня розмовляємо із вій­ськовим експертом — керівни­ком безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», капіта­ном І-го рангу Павлом Лакійчуком.

В інтересах України працює «Рамштайн»

— Про союзницьке «кидалово» наші вій­ськові висловлюються між собою крутими слівцями. Але не панікують… У Трампа ка­жуть, ми без їхньої допомоги і два тижні не протримаємося, що після повного «обрі­зання» нам буде «повний капець». Брех­ня! Тримаємося ми на наших Збройних силах і на допомозі не тільки з Америки, а й з Європи, з інших країн світу. Так, допо­мога зі США у багато періодів нашої обо­рони була дієвою, вирішальною, однак її ключем радше була координація допомо­ги з-понад 50 держав, членів контактної групи з питань оборони України «Рамш­тайн».

"Кидалова" від Трампа очікували не тільки ми. Такий розвиток подій передба­чали і адміністрація президента Байдена, наші європейські партнери. Тому діяли. Згадайте «Рамштайн» кінця 2023-го — по­чатку 2024 року. Відбулося формування військових антипутінських збройних коа­ліцій за інтересами: літакова, корабель­на, протимінна, танкова, коаліція спро­можностей… Навіть якщо «Рамштайн» як координаційний орган стане недієздат­ним, названі коаліції можуть працювати автономно. У кожній з них є зацікавле­на держава-лідер, яка виконує координа­ційні функції. Тому процес триває. Зараз британці перебрали керівництво групою. Коли міністр оборони США приїхав на не­давнє засідання «Рамштайну» — вперше не як його лідер, не з метою взяти участь у рутинній роботі цього органу, а як сто­ронній спостерігач, лише задля того, щоб зробити політичну заяву про відносини США з Європою — стало зрозуміло, що Америка вже не партнер, а посередник. А це зовсім різні речі…

Отже, «Рамштайн» працює в інтересах України. Другий чинник — НАТО. На літ­ньому саміті Альянсу було заявлено, що він перебиратиме на себе від США керів­ництво військово-технічною допомогою Україні. Вже у грудні було сформовано відповідні органи управління, дублюваль­ні центри, а до початку січня з’явилися па­ралельні логістичні центри НАТО, де пра­цює приблизно 700 осіб. Процес іде…

— Схоже на те, що основний тягар військової підмоги Україні змушена тепер взяти на свої плечі Європа?..

— Значною мірою, без зайвого галасу цей тягар вона тягнула і до того — Амери­ка надавала нам близько половини, а то й менше цієї допомоги. Європа, образно кажучи, більше «була у темі», діяла ближче до наших потреб. Американці ж, коли нам треба було «позаріз», тягнули до остан­нього…

Команда країн, які допомагали Україні, — це не тільки США, Європа, а й Канада, Австралія, представники Азії, їхнє плече теж дуже важливе.

Українська «Богдана» дешевша від французького «Цезара»

— З огляду на брак американських поставок, чим саме і яка інша країна може допомогти ЗСУ, щоб стабілізу­вати ситуацію?

— Тим самим, чим допомагали нам і ра­ніше. Головне — не зупинятися. Це тіль­ки у Білому домі розповідають, що не бу­дуть виконувати 10-річну безпекову угоду з Україною. Інші країни свої зобов’язання перед нами виконують і навіть перевико­нують. Ідеться про їхні власні, індивіду­альні, двосторонні програми постачання військової техніки, боєприпасів, підготов­ки особового складу. А також — про відпо­відні європейські програми. Сподіваюся, цей процес не буде зупинено, попри пе­репони, які ставить Угорщина. Згадайте чеську «снарядну ініціативу». Президент Петр Павел ділить її на кілька етапів: ви­конали перший, переходять до другого. Гроші на закупівлю цих снарядів європей­ці збирають гуртом.

Не забуваймо і про «данську» ініціативу. Ідею подала Данія, а європейські партне­ри вкладають кошти в оборонно-промис­ловий комплекс України. І це класно! До слова, торік ми хвалилися, що більше ви­робили власних САУшок, ніж закупили їх за кордоном. А про те, що це значною мірою відбулося завдяки «данській» ініціативі, за­вдяки європейцям, чомусь мовчимо…

Ідея цілком правильна: якщо є кошти на закупівлю артилерійських систем, то навіщо купувати для ЗСУ французькі «Це­зари», які у чотири рази дорожчі від САУ українського виробництва? Собівартість нашої 155-мм самохідної гармати «Бог­дана» на порядок менша — відповідно цих САУ ми змогли придбати для наших воїнів на порядок більше.

У нас налагоджено тісну співпрацю з європейськими військовими концерна­ми, починаючи від Rheinmetall AG, де не перший рік не тільки виробляють відпо­відну техніку, а й ремонтують, обслугову­ють її. Це дуже важливо для нас — після експлуатації цієї техніки у бойових умовах мати де її відновлювати…

— Якщо американці заблокують об­слуговування наданих нам F-16, хто міг би захистити українське небо?

— Щодо «блокування» наведу таку ана­логію. Якщо ваш смартфон чи ноутбук ви­магає оновлення програми — ви це роби­те і працюєте далі. Моя дружина, скажімо, не оновлює телефон. Але він усе одно працює. Так і тут. Перш ніж передавати Україні старі F-16, їх обладнали сучасни­ми станціями РЕБ, системами самоза­хисту від ворожих ракет. Від того, що аме­риканці припиняють обслуговувати F-16, ці системи працювати не перестають. У нас є свої розумні голови. Пригадуєте, до початку широкомасштабного вторгнен­ня, ще за першого президентства Трам­па, американці передавали нам одинич­ні екземпляри контрбатарейних радарів? Аби обмежити процес виявлення росій­ських точок обстрілів (побоюючись «ес­калації»), нам не передавали координати цілей для їх ураження. Один блок у цих ра­дарах американці «скрутили», відімкнули його. Наші умільці знайшли інший спосіб протидії. І коли штатівські виробники цих радіолокаційних станцій приїхали до нас, то сказали: «Ого-го! Ми навіть не споді­валися, що наші РЛС можуть ефективно працювати у такому режимі…»

Так, припустимо, американські забо­рони можуть обмежити певні опції, такти­ко-технічні характеристики — наприклад, у завданні ударів за лінію фронту. Але в інших справах — ми не обмежені. Напри­клад, у роботі ППО по крилатих ракетах.

Що стосується нібито згортання ре­монтних послуг, обслуговування амери­канських літаків, то можемо звернутися по допомогу у цьому до своїх європей­ських партнерів. Є там фахівці, цілі підроз­діли, які спеціалізуються на F-16, вони мо­жуть поділитися своїм досвідом. Так що ця проблема для нас — не критична. Значно гірше буде, якщо американці з політичних мотивів почнуть тиснути на європейців, якщо накажуть їм «пригальмувати»…

На Маску світ клином не зійшовся…

— Як нам бути з ракетами для «Пе­тріотів», запаси яких тануть і не попо­внюються?

— Так, із «Петріотами» є певна пробле­ма. Вони важливі, бо зупинили багато ро­сійських балістичних ракет. Утім, ці комп­лекси становлять незначний відсоток у системі української ППО. Не можна каза­ти, що без них у нас все завалиться. Важ­ливими у відбитті ворожих повітряних атак є ті ж німецькі зенітні самохідні арти­лерійські установки «Ґепард», інші систе­ми, а також кулемети мобільних груп, які допомагають збивати «шахеди».

Ще один нюанс. У європейців, на від­міну від нас, основа ППО — авіація. Із до­статньою кількістю F-16 ми могли би про­блему ворожих ракет і дронів значною мірою подолати. Але до F-16 потрібні від­повідні ракети. Ми ж не знаємо, чи не зу­пинять нам їх поставки…

— У Європі анонсують проєкт за­хисту повітряного простору західних та центральних регіонів України «Не­бесний щит» (Sky Shield), який розро­били відставні військові за підтримки колишніх лідерів НАТО. Наскільки цей план життєздатний?

— Три роки тому всі на Заході тринділи нам прямо в очі, що повітряний щит НАТО над Україною — це неможливо. А зараз таку ймовірність уже підтверджують. Ма­крон говорить про розміщення миротвор­ців, про яких раніше не хотіли й слухати…

Як відставний військовий я спілкуюся з багатьма колегами, у тому числі - інозем­ними. Приїжджають до нас у погонах, все розуміють, але нічого запропонувати не можуть. «Ні, і ще раз — ні!». Але щойно йдуть на пенсію, кажуть зовсім інше: «І це можли­во, і це, і це…». А все тому, що на службі вони перебувають під пресингом політич­ного керівництва. Будь-який генерал об­межений рамками, які накладають на нього їхні національні уряди. Лише будучи у від­ставці, можуть казати всю правду в очі.

Проєкт «Небесного щита» — офіґенний! Але чи підтримають його політичні лідери країн-партнерів України?

— Без Starlink-зв'язку на фронті ніяк. Чи є у нас, в Європи, варіант ймо­вірної заміни цього дитяти вередливо­го американця Маска?

— У Курській області, яка не покри­та Starlinkом, операція ЗСУ триває вже восьмий місяць. Поза тим, система управління нашими військами працює. Це означає, що там використовують аль­тернативні засоби зв’язку і передачі да­них. У ЗСУ є інші, штатні засоби комуніка­ції, які ми отримуємо від наших партнерів і від своїх розробників. Можливо, не такі швидкі, як Starlink, але працюють надій­но. До того ж наші партнери з Франції ка­жуть, що можуть запропонувати нам своє ноу-хау. Якщо Маск заборонить Starlinkи, звернемося до своїх друзів. Використан­ня їхніх новітніх технологій у нас — неабия­ка реклама для них.

— Два слова — про можливість появи «ядерної парасольки» над Україною…

— Цей термін не зовсім правильний. Йдеться, радше, про ядерне стримуван­ня, яке не є «парасолькою». Суть ядерно­го стримування полягає ось у чому: якщо один вдарить ядерною зброєю, то за­вжди отримає аналогічну відповідь. Тоб­то «ядерна парасолька» не захищає від ядерного удару. Це робить протиракет­на оборона. Саме тому нам і потрібні ра­кети для «Петріотів». І потрібно багато цих «Петріотів» — щоб можна було збивати но­сії ядерних зарядів.

А щодо ядерного стримування… Рані­ше все було просто: є НАТО, статут Альян­су, де його п’ята стаття виступає амери­канською, французькою, британською «ядерною парасолькою» для всіх держав Альянсу. А зараз майже все розвалило­ся… Хто і кому забезпечуватиме ядерне стримування щодо росії, Китаю та їхніх сателітів — невідомо. А ми взагалі пере­буваємо на «периферії». Хто готовий буде вступити в ядерну війну на захист Украї­ни? Треба про це домовлятися.

Але найперше треба перемогти, зупи­нити ворога. Чомусь у нас так швиденько зіскочили із теми Перемоги, повернення своїх людей і земель. Проте гарантій, що ворог не вдарить ще раз, немає. Є начеб­то запевнення від китайців, що вони по­передили росіян: мовляв, їхній ядерний удар по Україні буде для них катастрофіч­ним…

Дрони людей не замінять, але суттєво змінюють стратегію

— Ми кажемо про західну зброю. А наскільки задовольняє потреби укра­їнської армії вітчизняний військово-промисловий комплекс? Чи є у нас власні конкурентні розробки, які мо­гли б стати сюрпризом для ворога, які здатні, як кажуть у спорті, «зроби­ти різницю»?

— Часто чуємо, що 30% зброї нам да­ють американці, 30% - європейці, стільки ж начебто виробляємо самі. Ми виробля­ємо цілу низку номенклатури, вона стає все більшою. Могли б виробляти більше — якби своєчасно думали головою. Маємо успіхи у продукуванні традиційної зброї, у виготовленні ракет і дронів. Такого, що знесло б московію з лиця землі, не має­мо. Але очевидно, що переважаємо ро­сіян у виробництві дронів. Так, у них є ки­тайські комплектуючі, але виробляємо дрони самі. І це дуже динамічний техно­логічний процес. Бо кожні пів року дро­ни змінюються радикально. Ми маємо їхні реактивні, далекобійні моделі, маємо ма­сове виробництво дешевих крилатих ра­кет, як і дорогих, більш сучасних — тих же «Нептунів». У нас від біди з’явилися ефек­тивні морські дрони, пройшли велику ево­люцію. Днями біля «вишок Бойка» кру­тився і «давав жару» новітній дрон, носій мінідронів і торпед, який має на своєму борту «Град» і кулеметну установку, ПЗРК. Це, по суті, безекіпажний бойовий катер. Будемо розвиватися у цьому напрямі.

У нас, як відомо, складна ситуація із особовим складом. «Вигрібаємо» теж за рахунок дронів: усе, що рухається на во­рожих позиціях, знищуємо ними! Мій син, який воює на Херсонському напрямку, розповідав: виявили кулемет росіян — а раз так, то десь там мають бути і росіяни. Шукали їх з допомогою розвідувальних дронів, поки не знайшли. І знищили.

Дрони людей не замінять, але суттєво змінюють стратегію і тактику.

— Про допомогу Україні уже не вій­ськову — соціальну. У часи Байдена США значною мірою дотували україн­ський бюджет, фінансували наші соці­альні програми — пенсії, зарплати бю­джетникам. Як буде із цим за Трампа?

— Нам із закордону надходила макро­фінансова допомога, було відкрито гран­тові й кредитні лінії - в основному зі США. Інша частина цієї допомоги надходи­ла з Євросоюзу. «Струмочків» було бага­то. Які з них захоче перекрити Трамп і чи не дадуть йому за це по руках, не знаю. Але хочу сказати про інше. На жаль, не всі українці далеко за лінією фронту усвідо­мили, що четвертий рік живуть в умовах війни. Якщо ми хочемо вижити як держа­ва, якщо нам болить за Україну, то витри­маємо цю війну. Якщо ж кожен буде тільки за себе, мовляв, Бог з нею, з цією Україною, то, хто б нам не допомагав, буде біда…