Хто сяде у крісло Баррозу?

Після виборів Європейського парламенту він повинен призначити новий склад Європейської комісії — “уряд” Європейського Союзу.

(У лапках, тому що повноваження Єврокомісії порівняно з націо­нальними урядами обмежені. І все-таки, Єврокомісія — важливий орган. Саме вона розробляє законодавчі акти ЄС, розпоряджається бюджетом, підтримує зовнішні відносини, визначає перспективи розвитку Євросоюзу тощо). Головний кандидат у наступники пана Баррозу, екс-прем’єр Люксембургу Жан-Клод Юнкер, уже має впливового противника — в особі глави уряду Великої Британії Девіда Кемерона. Як інформує німецьке видання Der Spiegel, Кемерон поставив питання руба: якщо Єврокомісію очолить Юнкер, то Лондон не гарантує, що Британія залишиться членом ЄС. Мовляв, призначення Юнкера може призвести до того, що британський референдум щодо членства в ЄС може відбутися швидше, ніж восени 2017 року.

“Особа з 80-х років минулого століття не зможе вирішити проблеми найближчих п’яти років”, — так аргументував Кемерон своє небажання бачити Юнкера головою Єврокомісії. Можливо, Кемерон справді не вірить у те, що Юнкер — достойний кандидат. Але є й вагоміша причина кемеронівського “бунту на кораблі”. Кандидатуру Юнкера активно просуває канцлер Німеччини Анґела Меркель. Тож Кемерон розуміє, що позиція Юнкера у ключових питаннях збігатиметься, очевидно, з точкою зору “залізної фрау”. Це послабить Кемерона як у ЄС, так і у Британії. На виборах до Європарламенту найбільше британців, аж 27% з тих, що голосували, надали перевагу Партії незалежності Об’єднаного Королівства. Ця політична сила виступає якраз за вихід Британії з ЄС. Призначення головою Єврокомісії Юнкера, що, як і Меркель, хоче “більше Європи”, тобто виступає за подальшу інтеграцію Євросоюзу, ще більше посилить позиції “незалежників” у Британії. І, відповідно, послабить консерваторів Кемерона. А наступного року у Британії парламентські вибори...

Успіх британських “незалежних” — не найбільший політичний землетрус на виборах до Європарламенту. Найбільший трапився у Франції, де більшість з тих, що дійшли до виборчих дільниць, проголосували за Національний фронт. Нинішній голова Європарламенту Мартін Шульц вважає, що ця політична сила стоїть на позиціях “расизму, ксенофобії та антисемітизму”. Не довіряти Шульцові причин немає... Після виборів у Ле Пен неабияке “головокружіння від успіхів”. Вона не лише має намір сколотити у Європарламенті фракцію з таких саме, як французькі “нацики”, придурків із інших країн-членів ЄС (уже навіть мітить у віце-спікери Європарламенту), а й намагається розбити єдину позицію ЄС щодо подій в Україні. Ле Пен, зокрема, заявила, що підтримує федералізацію України, і що саме Євросоюз “підкинув хмизу в багаття українського конфлікту”. Мовляв, навіщо обіцяти економічну допомогу країні, “половина населення якої дивиться на Схід”... “Країнам Старого світу треба мати власну думку, а не просто дивитися на те, що роблять США”, — зазначила Ле Пен.

Антиукраїнська і антиамериканська позиція Ле Пен має, не виключено, російське коріння. Полум’яна борчиня з іммігрантами налагодила прекрасні контакти з Кремлем. Зокрема, зустрічалася у Москві з одіозним російським віце-прем’єром Дмитром Рогозіним, спікером Державної думи Сергієм Наришкіним і головним нині ідеологом путінського режиму Олександ­ром Дугіним. У Франції вже відкрито говорять про те, що Марін Ле Пен у Москві банально “купили”...