На те і «Свобода», щоб «регіонали» не нахабніли

Багатьом ПОЛІТИЧНИМ СИЛАМ в Україні — і провладним, і опозиційним — варто повчитися у ВО “Свобода”. Повчитися цілеспрямованості, послідовності та почуття команди. Локальна, по суті, партія завдяки системній роботі за кілька років стала потужною загальноукраїнською політичною силою.


Її беззаперечний успіх на нинішніх парламентських виборах став можливим не лише через затребуваність у частини суспільства на ідеологічні та радикальні політичні сили, а значною мірою завдяки тому, що “Свобода”, на відміну від інших опозиційних сил, під час формування партійного списку рішуче відкинула меркантильний складник. За великим рахунком, у цьому списку більшість прізвищ, окрім лідерів партії, загалу зовсім не відомі. Але виборець оцінив те, що у списку не було сумнівних “грошових мішків”, так званих спонсорів партії, які могли б стати потенційними “тушками”. Вочевидь, Тягнибок свідомо пішов на цей крок (навіть у збиток партії), аби вигідно вирізнятися на тлі не зовсім, м’яко кажучи, ідеальних списків “УДАРу” та “Батьківщини”.

Великий плюс “Свободі” додали передвиборні домовленості з “Батьківщиною” про партнерське ведення кампанії, взаємонепоборювання та — найголовніше — узгодження єдиного кандидата на всіх у мажоритарних округах. Така конструктивна взаємодія з “Батьківщиною”, попри деякі ідейні розбіжності, засвідчила, що “Свобода” не є твердолобою та захланною партією, а здатна на розумні компроміси. Це багатьох приємно здивувало, засвідчило її політичну адекватність, зрілість і далекоглядність. На відміну від “прошеного¬перепрошеного” Кличка, який, на жаль, усю виборчу кампанію капризував.

Звичайно, свою лепту у перемогу “Свободи” внесла і Партія регіонів, ухваливши напередодні виборів скандальний мовний закон. Цим влада натиснула на одну з найболючиших точок галичан та усіх тих, для кого українська мова — святе. Ненависть до авторів закону (і персонально до Ківалова та Колесніченка, і до влади загалом) підсилила радикальні настрої в суспільстві, і вони цілком закономірно сконцентрувалися на найбільш радикальній політичній силі (Радикальна партія Ляшка не сприймалася серйозно, тому не могла створити конкуренції).

Але, мабуть, найбільше допомогли “Свободі” соціологи. Соціологія за два тижні до виборів показувала рейтинг від 3% до 4,5%. Тобто партія балансувала на межі проходження до парламенту. Оця невпевненість у подоланні “Свободою” 5¬відсоткового бар’єра для багатьох опозиційно настроєних виборців стала поштовхом, щоб проголосувати за них. Особисто знаю кількох людей, які мали намір голосувати за “Батьківщину”, але поставили у бюлетені позначку навпроти “Свободи”, щоб тільки партія перетнула виборчий бар’єр. По суті, “Батьківщина” по¬партнерськи поділилася зі “Свободою” своїм електоратом. Чи не забуде згодом Тягнибок про цей щедрий подарунок? Принаймні одразу після виборів лідер “Свободи” подякував “Батьківщині”.

Київський журналіст Єгор Соболєв сказав: “За “Свободу” голосували люди, які хочуть, щоб хтось набив морду Чечетову”. Нахабні дії Партії регіонів під час ухвалення “харківських угод”, мовного закону, брутальне ігнорування Конституції, регламенту, зрештою, здорового глузду вимагали адекватної протидії. Парламентська меншість недостатньо демонструвала цю здатність. Виборець зрозумів, що проти лома немає прийому, окрім іншого лома. Цим ломом у новій Верховній Раді має стати “Свобода”. На це розраховує її електорат. До речі, свої бійцівські якості партійці проявили вже на другий день після виборів, зумівши зберегти і відстояти своїх мажоритарників.

Водночас “свободівцям” варто трохи охолонути після виборів і тверезо оцінити свою місію в парламенті. Головне, не перетворитися на радикально¬націоналістичну страшилку, якою будуть лякати дітей у Східній Україні. Поляризація і радикалізація в Україні вигідна насамперед Януковичу. Особливо напередодні президентських виборів. І тут “Свобода” мала би не піддатися на сценарій влади, в якому їй відведено роль неонацистського опудала.