«Португальці не розуміють, як українці змогли так швидко адаптуватися»

Львів'янка Віолетта Мельничук опинилась у Португалії за чотири дні до повномасштабного вторгнення рф в Україну. Її запросила подруга, яка 17 років живе у Лісабоні.

У Львові Віолетта працювала екскур­соводом. Зрозумівши, що у час війни сфера туризму страждає найбільше і перспектив для роботи в Україні на най­ближчі роки не буде, вирішила наразі за­лишитись у Лісабоні. Як кажуть, до кращих часів…

Журналістка «ВЗ» поспілкувалася з Ві­олеттою Мельничук. Її розповідь про Пор­тугалію, яку називають краєм Європи, вражає. А її фото на березі океану наче за­ряджають енергією.

«Лісабон — недооцінене місто»

— До Львова я мала повернутись 27 лю­того, завчасно купила квитки на літак, — розповідає Віолетта Мельничук. — Але почалася війна…

У Португалії разом з іншими українця­ми ми почали волонтерити, збирати ко­шти для ЗСУ. Водночас Португалія поча­ла відкривати для мене нові двері у світ нереальної краси дикої природи, неймо­вірної архітектури та теплих людей. Зро­зуміла: якщо я з великим досвідом подо­рожей так мало знаю про цю країну, то пересічний турист і поготів.

Відтак побачила великий потенці­ал у цій країні і почала задумуватись над створенням промоційних експірієнсів, які відкриватимуть Португалію по-новому. Почала вивчати історію Лісабона. Ниш­порила по районах, знайомилась із місце­вими та ознайомлювалась з їхніми історі­ями. З’явилася перша екскурсія, я була асистентом, допомагала з транспортом, з організацією туру. Почала створювати невеликі екскурсійні тури.

Лісабон розташований на семи пагор­бах, так само як Київ. Це місто з турис­тичної точки зору недооцінене. Можливо, через економічний аспект. Після Руму­нії Португалія — одна з найбідніших країн у Європі. Можливо, тому сюди не поспі­шали туристи. Останні 10 років Португа­лія почала активно будувати дороги. Че­рез незайману природу і різноманітність видів спорту, як-от серфінг, віндсерфінг, кайтсерфінг, катання на сапах, яхтинг, сюди почало все більше прибувати експа­тів зі США та Європи, які працюють дис­танційно і тут живуть.

Країна дає багато можливостей. Я у Португалії зареєструвала ФОП. Уряд дає пільги для українців, якщо ти реєструєш­ся як підприємець за програмою NHR, тебе позбавляють оподаткування і да­ють резиденцію на два роки. Якщо до ві­йни потрібно було п’ять років працювати, щоб отримати резиденцію, то ми отрима­ли її одразу.

«Новий напрямок для екскурсій — історичні магазини у Лісабоні»

Я відкрила новий напрямок для екскур­сій — історичні магазини у Лісабоні «Lojas com historia», які почали працювати 300−400 років тому! Це сімейні справи, які пе­редаються з покоління у покоління. Це можуть бути магазини з тканинами, ста­ровинні кафе, миловарні, квіткові ма­газини тощо. Але найбільшим попитом користуються «шляпарні» — магазини з капелюхами. В одному з них купував свій капелюх прем'єр-міністр Великої Брита­нії Вінстон Черчилль.

Старше покоління португальців — кон­сервативне. Одягаються як британці: костюм-однотон, тростина, капелюх. Це така нація, яка обережно ставиться до усього нового. У Португалії найдовше за­трималася диктатура, диктатор Салазар правив до 1968 р. Кому зараз 60 років та більше, пам’ятають страх щодо нерозго­лошення будь-якої інформації, тому ве­дуть закрите життя: дім-робота.

У Португалії одна із найбільших діа­спор українців (друга за чисельністю ді­аспора після бразилійців). Щосуботи ми збираємося на марші, аби вкотре нага­дати світові про війну в Україні! Я нещо­давно повернулася від подруги зі Швей­царії. Там для того, щоб організувати будь-який мітинг, треба добре постара­тися, і у 95% тобі не дозволять. У Порту­галії все максимально лояльно.

— Проти чого виступають порту­гальці на мітингах?

— Якщо на вулиці з’являються якісь гас­ла, то мітингувальники майже завжди ви­ходять під комуністичною символікою. Великий відсоток молодих людей у Пор­тугалії - у комуністичній партії. Коли впер­ше побачила ці мітинги, на які виходить різноманітна публіка, — фріки, підлітки, музиканти — дуже здивувалась!

«Тут спокійно і безпечно»

— Чи допомагає Португалія україн­ським мігрантам фінансово?

— Матеріальної допомоги я не отри­мую. У Німеччині чи Швейцарії укра­їнським мігрантам дають допомогу у вигляді 700−800 євро на місяць, плюс — соціальне житло. Тут такого немає. Якщо жінка з дитиною приїжджає з України до Португалії, то має зібрати з десяток дові­док, усі документи, що, наприклад, роди­на втратила житло або територія, з якої вона приїхала, окупована. Тоді отримає приблизно 150 євро на місяць. Це мізер­на сума. Коли в Україні почалася війна, португальці давали можливість україн­цям безкоштовно жити у готелях, але з умовою, що будеш шукати житло. Ко­гось на підселення брали португальці, але щоб держава давала соціальне жит­ло, такого немає.

— Чим найбільше вразила Португа­лія?

— 75% португальців добре знають ан­глійську мову. У Лісабоні, куди б ти не по­трапив, на ринок чи у магазин, тобі мо­жуть відповісти англійською. Це свідчить про рівень освіченості населення.

Португалія дуже підтримує Україну. На початку війни майже у всіх барах мож­на було почути новини про Україну. За­раз по телебаченню теж розповідають про війну в Україні, але менше… У мене є знайомий португалець, Педро, старший чоловік, який з перших днів став волон­тером. Він пішов у Волонтерський центр, який створили українці, і каже: «У мене є будинок з трьома великими спальнями, кухнею та садочком. Запрошую україн­ців, які шукають житло, до себе». І це не поодинокий випадок.

Лісабон — на четвертому місці у світі за рівнем безпеки, що мене дуже здивува­ло. Не хочу говорити, що з’являється від­чуття дому, бо дім у мене один, але коли перебуваєш у країні, яка тебе настільки сильно підтримує, це варте багато. Всі, хто сюди приїжджає, в один голос ка­жуть: «Тут спокійно та безпечно!».

— Як португальці реагують, коли ді­знаються, що ви з України?

— Коли сідаєш у таксі, водій-португа­лець завжди питає, якою мовою краще спілкуватися — англійською чи португаль­ською? Коли говориш — англійською, за­питує: «А звідки ви?». Кажу, що з України, і у відповідь чую: «Дякую вам!». Вони в один голос кажуть: «Українці - сміливі!». Знають наше гасло: «Слава Україні!».

— На чому заробляють португаль­ці?

— Португалія тримається на туризмі та агрокультурі. Країна доволі доступна. Наприклад, вартість метро — 1,50 євро (година часу). Це найнижча ціна у Євро­пі. У Парижі - 2,50−3 євро, у Німеччині - 4 євро, у Швейцарії - 7 євро. У Португа­лії дешеві та якісні продукти. Основна перевага — свіжа риба та морепродукти. Оскільки Португалія не є високорозвине­ною в економічному плані, зарплатня тут одна із найнижчих в Європі. Річний дохід — 33 000 євро.

— Чи цікавляться нерухомістю у Португалії іноземці?

— Багато британців, німців, францу­зів скуповують тут нерухомість. Є вели­кий попит на житло у Лісабоні та околи­цях. Багато хто купує літні будиночки. Недалеко від столиці є невеличке міс­течко Кашкайш, його називають «Порту­гальською Каліфорнією». Там є вулички з котеджами, які скупили німці, що при­їжджають на відпочинок у літній період. Араби, які мають бізнес у Європі, теж ку­пують у Португалії нерухомість.

Вартість житла стартує від 250 тисяч євро (площею до 70 кв. м). Через попит на нерухомість її вартість підвищується як і ціни на оренду. Самі місцеві переїж­джають на інший бік Лісабона (це такий спальний район на кшталт Сихова), там оренда на 30−40% дешевша, ніж у турис­тичній частині міста.

Я живу у непоганому районі - в цен­трі міста. Задоволена розташуванням та транспортним сполученням. Винаймаю кімнату у квартирі з іншими мешканця­ми. У будинку є спільна кухня, санвузол, вітальня. Нас живе дев’ятеро людей. Щось на кшталт комунальної квартири. Що підприємливі португальці роблять? Якщо у них є велика кімната з високою стелею, встановлюють перегородку, ро­блять просту шумоізоляцію і здають в оренду уже дві кімнати. А самі купують або орендують дешевше житло. Я за кім­нату плачу 380 євро на місяць (комуналь­ні послуги у цю суму включені). Їхній при­буток з оренди цього житла непоганий — 3500 євро на місяць.

«Океан дає колосальну енергію!»

— Я бачила на вашій сторінці у Фей­сбуці вражаюче відео, де ви сидите на кріслі біля океану…

— У мене був «турбулентний» пе­ріод у житті, коли думала повертати­ся назад в Португалію чи ні? Але все ж приїхала до Лісабона. Набравшись сили почати життя з нуля тут, захоті­ла запам’ятати себе в цей момент і по­просила свого знайомого фотогра­фа відобразити мій стан через фото та відео. Океан дає колосальну енер­гію! Відчуття сили. Тому тут дуже попу­лярні ретрит-кемпи біля океану. Бага­то українок створюють такі місця, де люди займаються аквайогою, читають, медитують, серфлять, їдять корисну їжу, малюють, організовують ранкові прогулянки. Це дуже допомагає у від­новленні енергії та саморегуляції.

Ви не уявляєте, скільки українців змогли відкрити у Португалії свою спра­ву, завойовують ринок, який до того був «диким полем» посеред Європи. Тут є, звичайно, бюрократичні моменти, як і всюди у Європі, коли тижнями чекаєш на одну довідку. Самі португальці не ро­зуміють, як українці змогли так швидко адаптуватися. Вони звикли до життя за принципом, як у нас говорять — «то ся зробе» (усміхається. — Авт.). Скаржать­ся на низькі зарплати, але при цьому рідко коли роблять зміни.

Українки за рік часу відкривають кафе, салони краси, місця для відпо­чинку (дитячі простори), школи. Я ра­зом з іншими шістдесятьма українка­ми проходжу безкоштовний курс від ГО Ukrainian hub, де ми вибудовуємо від «А» до «Я» бізнес-схему та план нашої ідеї. Призовий фонд — 5000 євро, що є непо­ганою сумою для старту.

Наприклад, українка з трьома ді­тьми розповідала, що почала пекти і готувати українські страви. Їх продає біля океану та зараз планує запуска­ти сайт-доставку по Лісабону. Хтось по­чав малювати і продавати свої роботи. Хтось створює майстер-класи з дівча­чими посиденьками біля океану.