«У кімнаті стояла клітка з папугами: вони почали битися грудьми у клітку…»

У Туреччині рятувальники й досі розбирають завали… Українські консули вирушили у зону стихійного лиха на півдні Туреччини задля допомоги українцям.

«Під завалами у Туреччині можуть перебувати п’ятеро українців, — повідомили в українському МЗС. Одна громадянка була госпіталізована. Загроз її життю немає. Загалом дипломати вже розшукали 103 українців. 22 громадян не виходять на зв’язок».

Журналістка «ВЗ» поспілкувалась з українською волонтеркою Марією Герлевік, яка живе в Анталії та допомагає постраждалим українцям у Туреччині. Її чоловік — турок.

— Це страшна трагедія, — каже Марія. — Зруйновано вщент 10 тисяч будинків! Перший сильний поштовх стався 6 лютого о 4 год. 17 хв (у ніч з неділі на понеділок). Всі люди були вдома…

Офіційним даним щодо загиблих ніхто не вірить. По турецькому телебаченню говорять про близько 20 тисяч загиблих. Якщо тверезо оцінювати масштаб руйнувань, і те, що все сталося вночі, цифра може сягнути 50 тисяч загиблих.

— Знаю, до війни українці охоче купували житло в Туреччині…

— Зараз з житлом величезні проблеми. Тут дуже багато росіян, які втекли з росії. Аби росіянам дозволили залишитися у Туреччині, мають купити житло на суму 180 тисяч доларів. Їм не завжди дають посвідку на проживання, тому вони оформлюють бізнес, купують житло тощо. Ціни на житло в Туреччині злетіли на 200−300%.

— Який район постраждав найбільше?

— Постраждало десять районів на південному сході Туреччини. Ці місця є більш туристичними для самих турків. Серед іноземців вони не є популярними.

— МЗС України повідомило про ймовірне перебування п’ятьох українців під завалами…

— Скільки загинуло українців наразі невідомо. Знають про тих, кого дістали з-під завалів, хто вижив. З-під завалів врятували українку та її 4-річного сина (її чоловік — турок). Жінка з дитиною провели під бетонними брилами в місті Іскендерун чотири дні. Отримали переохолодження, але були у більш-менш задовільному стані. А про загиблих точної інформації немає. І знати будуть напевно нескоро.

Перший поштовх був в 4 год. 17 хв. Якщо у цей момент будинок не розвалився, був шанс врятуватися. Тобто вибігти з будинку… Поштовхи були неймовірно сильні, у людей точно не було б часу збирати речі, документи. Якщо будинок розвалився під час першого поштовху, часу врятуватися не було…

— Чи може землетрус повторитися?

— Так, кажуть, що може повторитися. Говорять про можливий землетрус у Стамбулі. Насправді там і надалі продовжує трясти. Люди розбирають завали, і є ризик, що на них може ще щось обвалитись. Будинки продовжують руйнуватися, бо дуже пошкоджені, від найменшого поштовху можуть впасти. Ситуація дуже складна. І українці допомагають дуже сильно. Я за п’ять днів зібрала майже 80 тисяч грн, і це допомогли люди, в країні яких війна. Турки, яким я це розповідаю, у шоці.

— А є паніка, багато людей хоче виїхати з Туреччини?

— Тих, хто хоче виїхати через землетрус, я не зустрічала. Але є ті, хто може виїхати з Туреччини через владу… Причиною цього горя — природні явища. А наслідком цього є корумпована влада. За 20 років турки сплатили великий податок за землетруси. У Туреччині був землетрус у 1999 році. Після цього ввели податок на землетруси, і за 20 років вдалося зібрати 39 мільярдів доларів. Туреччина в активній сейсмічній зоні. За ці кошти в першу чергу мали б будувати будинки за спеціальною японською технологією (тоді будинок не трясеться) у всіх небезпечних зонах.

Впали будинки, побудовані 2−3 роки тому. Тобто вони мали б бути побудовані за цією технологією. А вони розвалилися, як карткові будиночки… Багато людей звинувачує у цьому владу. Крім того, за ці кошти мали б купувати спеціальну техніку. Мало б бути значно більше рятувальників. У них великі зарплати. Розібрали тільки 10% будинків. Це катастрофічно мало! Люди, які вижили, під завалами просто замерзли…

— А яка зараз температура повітря?

— Ми живемо в Анталії, це один з найтепліших районів. Але і у нас зараз дуже холодно. А в інших містах температура опустилася навіть до мінус 12, сніг. Те, що вчора врятували людей, це диво. А те, що рятують сьогодні, це щось неймовірне! Можливо, люди були у ліжку під ковдрою… Врятували навіть двадцятиденне маля. На владу скарг багато, вони нічого не розповідають. Навіть пробували блокувати Твіттер.

Яна Алтикулач родом з Сум. У Туреччині живе з 2010 року. Її чоловік — турок. У подружжя двоє дітей. Їхній будинок під час першого поштовху встояв, але після другого поштовху завалився повністю.

— Ніякого попередження, що може відбутись якесь стихійне лихо, не було, — каже Яна. — В понеділок, 6 лютого, діти повинні були йти в школу, але було попередження, що буде дуже сильний сніг. Тому школи на один день відміняються. Це все сталося о 4 год. 17 хв. У мене в кімнаті стояла клітка з папугами: вони почали сильно кричати і битися грудьми у клітку. Вмикаю світло, і у цей момент бачу на стіні дві тріщини. Стіна починає рушитися. Дім так хитає, наче він з паперу зроблений (будинок — п’ятиповерховий).

Чоловік прокинувся, кричить: «Землетрус! Виходимо на вулицю». Старшому сину — 11 років, меншому — 7. Забігла до них у кімнату, витягнула з ліжок. Чоловік накинув на них куртки. Діти вибігли на вулицю. В цей момент чоловік хапає свою літню маму та виводить її з будинку. Ми сіли в машину, від'їхали від висотних будинків, і чекали поки перестане трусити. Потім я вийшла з машини, почала знімати відео та робити фото. Через години чотири ми вирішили повернутися додому, бо всі свої українські документи я залишила вдома. І наші пташки залишилися.

Чоловік залишився з дітьми і мамою в машині, я пішла в квартиру. Тоді ще не бачила відео, як будинки в інших районах складалися за одну секунду… Я зайшла, постояла над своїми речами… Я займаюсь в’язаною іграшкою (амігурумі). Нитки, різні деталі для ляльок, все це стояло, я подивилася на свій комп’ютер. Думаю, чого я буду його забирати, завтра приїдемо. Взяла дітям теплі піжами на одну ніч. Ми в бабусі планували ночувати, а там немає газового опалення, тільки пічка. Бабуся взимку була у нас, то, звичайно, у будинку холодно. Ми поїхали в село. Село знаходиться за 85 км від Малатьї.

Планували переночувати в селі і повернутись назад, коли все заспокоїться. На той момент наш будинок був ще цілим, хоча тріщини вже були… Коли був другий поштовх — 7,7 балів, будинок повністю обвалився. У той час наш одноповерховий будинок в селі так теліпало, що мої діти голі-босі на вулицю вистрибнули. На вулиці - сніг, мінус десять градусів.

Чоловіка не було вдома дві години, — каже Яна. — Приходить, у нього очі - червоні (капіляри потріскали). Я зрозуміла, що щось сталося. Питаю: «Нашого будинку немає?». «Немає! Я боюсь тобі фотографії показувати». Я кажу: «Показуй!». Він дістає фотографії. Я в істериці. Там все життя! Ми в чому вийшли, в тому і залишилися. Тільки на початку лютого купили квартиру в Малатьї і переїхали туди жити. До того часу жили у Кемері. Діти закінчили навчальний рік. Після цього ми поїхали. Нова квартира…

— Як ви зараз все це аналізуєте. Що вас врятувало?

— Нас врятувало те, що ми одразу виїхали з будинку. Слава Богу, ніхто з сусідів не постраждав. Всі живі. Люди бачили ті потріскані колони у будинку, і розуміли, що дім може впасти. Чоловік потім зізнався, що коли побачив ті колони, то зрозумів, що можемо не повернутись додому зовсім. Хоча сказав, що їдемо в село на одну ніч. Він не хотів, щоб я засмучувалась. Я би почала пів квартири витягувати, а це було дуже небезпечно.

— Головне, що ви живі!

— Так! Це усвідомлення прийшло на другу добу. Я подзвонила мамі в Україну, вона живе в Сумах. Зв’язок поганий. Я їй кажу: «Будинок впав, його більше немає…». А вона чує: «Він упав і його більше немає». У неї перша думка: хтось з синів, або чоловік… Вона починає плакати: «Хто куди впав?». Кажу: «Будинок, квартири більше немає». Вона: «Та Бог з ним… Головне, що ви живі!».

— Яка допомога вам потрібна?

— Доїхати до нас у село неможливо… А нам потрібна була одежа. Дівчата — українки з нашої спільноти в Кемері зібрали для нас трохи грошей і речей. Але вони ніяк не можуть відправити мені цю посилку. Ми поїхали в Малатью, де видають «гуманітарку», взяли електричний обігрівач. Я взяла дві пари домашніх штанів. Хоч буде в чому ходити. Дітям теж потрібен одяг, щоб було у чому вийти на вулицю.

— Чи допомагає держава з коштами, чи компенсує вартість зруйнованого житла?

— Президент пообіцяв кожній сім'ї, яка постраждала від землетрусу, виплатити 10 тисяч лір. Коли це буде, невідомо. Також пообіцяв, що за рік всі будинки будуть відбудовані.