«Під час Другої світової друг з України вберіг для мене тата»

Син врятованого польського військового став волонтером – допомагає українцям

Сьогодні Україні дуже допомагає Польща. Тамтешні волонтери збирають й передають провізію та медикаменти на потреби нашого війська. А ще радо приймають сотні тисяч українців, які втікають від російської агресії. Серед таких і Анджей Конрад.

Анджей – власник столярної майстер­ні, яка займається виготовленням меблів та іншого церковного начиння для хра­мів. Його вироби є окрасою, зокрема, найбільшого храму в Польщі – базиліки Скорботної Богоматері, Королеви Поль­щі в Ліхені Старому, що біля Коніна. За­раз підприємець трудиться на своїй фа­бриці у Розточчі-Любельському. А ще багато допомагає українцям. Особлива його опіка – над волинянами.

– З Україною мене сентиментально пов’язують Володимир, Рівне та Ковель. Це міста, де колись жив та служив мій батько, – розповідає Анджей Конрад. – Йому було 23 роки, коли 1939-го року вій­ська СРСР вдерлися у ці райони (тоді зга­дані волинські землі входили до складу Польщі. – Авт.). У тата був друг-українець, який попередив, що польське військо на­ступного дня буде роззброєне та депор­товане. І тато серед ночі з товаришами зміг втекти. Додому сотні кілометрів доби­рались пішки. А хто з поляків залишився, того радянські війська посадили у потяг та відправили у невідомість… Ці воєнні історії батька глибоко врізалися в мою пам’ять.

Анджей Конрад має тісний зв’язок з Товариством польської культури іме­ні Тадеуша Костюшка в Луцьку. Два роки тому особисто був в обласному цен­трі Волині зі своїм фольклорним гуртом Andrzejkowe Nutki – на етнофестивалі «Різдво у Луцьку».

Колись Конрад сприяв організації спільних українсько-польських дитячих таборів відпочинку, тепер налагодив во­лонтерську допомогу. Тонни провізії, зі­браної друзями Анджея, вирушають до Луцька, Львова, Одеси та інших міст. А звідти приїжджають до Польщі мами з ді­тками, і він допомагає їм з розселенням, організовує «денні кімнати», – щоб мале­ча могла навчатись рідною мовою з до­помогою вчителів з України.

– У мене є багато друзів, а у них – їхніх друзів. Об’єднавши ці зусилля, створює­мо армію хороших людей, які хочуть до­помагати, – каже Анджей. – Я не знаю, як вимкнути телефон, лягаючи спати, бо на­даємо допомогу українцям в будь-який час дня чи ночі. Відкладаю менш важли­ві справи й розпочатий в будинку ремонт. Моя сім’я це розуміє. Бо який сенс в ре­монті, якщо ворог може напасти також на Польщу? Усі молимося про швидке закін­чення війни в Україні. Ця безкорислива допомога поляків українському народу, охопленому війною, є шансом залікувати всі рани Другої світової. Сьогодні показу­ємо всьому світу, що можемо бути разом і подолати сильніших. Віримо, українська нація не зламається!

Читайте також: «Усе, що є в моєму домі, – ваше»

Схожі новини

Популярне за добу

Популярне за тиждень