«Зараз дихаю на повні груди. І потрохи забуваю про сирени й вибухи»

«Моя психіка не витримала бомбардувань рідного Києва. Постійні сирени повітряної тривоги, обстріли, зруйновані будинки й тисячі життів... Я тижнями жила у метро, плакала і не бачила світла в кінці тунелю. Тоді вирішила втікати у безпечну Європу, щоб потім повернутися до рідного дому. Бо куди я без Києва», – розповіла «ВЗ» киянка Лідія Тропман.

Жінка чимало років пра­цює фешн-фотографом, вона блогерка. Ми по­знайомилися з Лідією 2017 року на одному із заходів у Яремчі Іва­но-Франківської області. Коли почалася війна, спілкувалися у соцмережах. Лідія повідоми­ла, що поїхала до Чехії, аби біль­ше не ранити свою душу і бути в безпеці... У Києві залишилися чоловік, син і батьки. Взяла зі со­бою подругу, двох котів породи “сфінкс” і подалася до Чехії.

Зупинилася у курортному міс­ті Карлові Вари, де мешкає у но­мері тризіркового готелю (без харчування). Помешкання знай­шов її друг з України, який дав­но живе у Карлових Варах. Це готель його мами. Підприємець уже подав заявку на компенса­цію за проживання біженців у го­тельному номері.

Найдешевший готельний но­мер у Карлових Варах обійдеться у 25 євро на добу. В середньому ціни у готелях тут такі, як на помешкання у Болгарії в морський сезон – від 40-50 євро за добу.

“У перші дні війни у Чехії бі­женцям з України давали квар­тири, готельні номери, місця у санаторіях, – каже фотографи­ня. – Але місць там уже немає, усе тріщить по швах. Чехія пере­повнена. Зараз розселяють по школах, спортзалах, культурних центрах... Там мешкають по кіль­касот осіб”.

У Чехії Лідія обрала варіант тимчасового захисту українців у країнах ЄС. Що це означає і які бонуси передбачає?

“Я вивчала, що краще – ста­тус біженця чи статус тимчасо­вого захисту, – розповіла Лідія. – І у першому, і у другому випадку потрібно зареєструватися. Якщо бути біженцем, то ти три роки прив’язана до країни, яка тебе прихистила, при цьому дають символічні гроші. Статус тимча­сового захисту має гнучкіші умо­ви – одноразова допомога у 200 євро (дають готівкою під час реє­страції у спеціальному центрі, що працює з українцями, які опини­лися без житла через війну), без­коштовний проїзд у громадсько­му транспорті (при вході потрібно показати український паспорт), безкоштовні курси вивчення чеської мови, медичне страхуван­ня (невідкладна допомога безко­штовна). Та найголовніше – річна віза з правом працювати у Чехії”.

Ліда каже, чехи потребують робочих рук із України. Аби зна­йти роботу, треба зареєструва­тися у відділі центру зайнятос­ті, який працює у гуманітарному центрі кожного міста, що при­ймає біженців. “Я зареєстру­валася у гуманітарному цен­трі Карлових Вар. Сказала, що можу працювати фотографом і не тільки, – наголошує жінка. – Можу виконувати будь-яку робо­ту: мити посуд, прибирати... Уже отримали дві пропозиції від міс­цевих підприємців – фотогра­фувати їхні товари для сайтів та соцмереж. Зокрема, одна з про­позицій – фотосесія зі столови­ми ножами. Скільки платити­муть за таку роботу, ще не знаю, йду на співбесіду. В Україні фо­тосесія коштує від ста доларів”.

“Цього року бізнесмени Кар­лових Вар роблять ставку на від­новлення місцевого туризму, бо за два роки коронавірусу все простоювало, – продовжує роз­мову Лідія Тропман. – У гумані­тарному центрі нас запевнили, що можуть знадобитися праців­ники у цю сферу. Але прогно­зи деяких представників турис­тичного бізнесу Карлових Вар не надто втішні. Раніше на цей бальнеологічний курорт приїж­джало чимало росіян, тепер їм дорога сюди закрита. Розрахо­вують на німецьких туристів”.

Жінка понад тиждень живе у Карлових Варах і починає потро­хи оговтуватись від жахіття війни

Дорога до Чехії була важкою, в автобусі їхала 50 годин. На кор­доні українців зустрічали гостин­но. Всюди на пунктах пропуску є гуманітарні штаби, де можна пе­рекусити, випити гарячого чаю, взяти засоби гігієни, одяг і на­віть харчі для тварин. “Атмосфе­ра хороша, – каже Лідія Тропман. – Нас зустрічали з обіймами, усі з розумінням ставляться до на­шого горя. Підійшла, аби взя­ти трохи корму для своїх котів, мені дали майже місячний запас. Бери – скільки хочеш!”.

У Чехії українці стикають­ся з проблемою обміну валюти: гривні не приймають, лише до­лари та євро. Курс: сто доларів – 2300 чеських крон, сто євро – 2 500 крон.

“Зараз дихаю на повні груди і потрохи забуваю про сирени та удари ракет, – каже Лідія Тропман. – Ходжу тут живописними вулич­ками, кавую у кафе. На “наші гро­ші” кава коштує 100 гривень, са­лат у скромному кафе – 190. Ціни на продукти у супермаркетах май­же такі, як в Україні. Нам показали маркети, де часто бувають акцій­ні знижки. Мийні засоби я придба­ла за 22 гривні, ковбаса по акції – 8 грн за сто грамів”.

У багатьох містах Чехії розві­шані синьо-жовті стяги – на знак солідарності з українцями. У Кар­лових Варах можна побачити лам­падки, якими чехи та українська діаспора вшановують пам’ять за­гиблих українців. Біля лампадок – плакати з написами “Путін – убив­ця”, “Україна понад усе”.

Читайте також: Як припинити істерику, «загасити» агресію та вивести людину зі ступору