Тільки на іконі у Вифлеємі Богородиця усміхається

Ізраїль «славиться» майже півгодинною співбесідою на прикордонному контролі. Воно й не дивно, адже під маркою відвідин святих місць народ тікає з України на Обітовану землю у пошуках доброго заробітку... Попри те, що ми мали запрошення на Міжнародну туристичну виставку, до останньої секунди переживали, пропустять нас чи ні. Пасажирів з нашого літака одного за одним завертали. Перевіривши пачку документів, нас усе-таки пропустили. Коли вийшли у фойє аеропорту “Бен Гуріон” у Тель-Авіві, я відчула приплив тепла, бо із засніженої зими потрапила у справжнє літо. І була така щаслива, наче мені дали перепустку до раю.

Уранці наступного дня на нас чекала неймовірна подорож у Вифлеєм – священне для християн місто, яке справедливо вважають другим за важливістю після Єрусалима. Тут, згідно з Євангелієм, народився Ісус Христос. Попри те, що місто лише за вісім кілометрів від Єрусалима, щоб туди потрапити, треба пройти блокпост. На транспорті з ізраїльською реєстрацією до Вифлеєма не пускають. Тому ми з Тель-Авіва їхали одним бусом, а за кількасот метрів перед блокпостом пересіли на інший.

На в’їзді у Вифлеєм наш бусик тягнувся у заторі, тож мали можливість роздивитися графіті, на височенній бетонній загорожі, яку збудували ізраїльтяни наприкінці ХХ століття. На пропускному пункті нас ніхто не перевіряв. Озброєним палестинцям достатньо було почути від водія буса «пароль”: «Юкрейніан ортодокс» (українські православні. – Г.Я.), і нас пропустили без догляду. Уже у самому Вифлеємі на нас чекав третій бус з екскурсоводом Ваелем – симпатичним молодим арабом християнського віросповідання.

Після такого початку подорожі ми вже не дивувалися, що край дороги височенні загорожі, колючий дріт і камери спостереження. «Тепер тут їздити не страшно. Ви не бійтеся. Палестина ділиться на три сектори, і Вифлеєм – сектор найменш небезпечний», - розпочав свою розповідь Ваель. Пригадала слова ізраїльського водія, який віз нас до кордону з Палестиною. За його словами, після зведення стіни кількість терактів зменшилася майже на сто відсотків. «Якщо ви не приховали ізраїльського паспорта, вас там ніхто не чіпатиме. Там палестинці гроші заробляють на туристах».

По різні боки стіни – ніби два світи. І ті, й інші ненавидять одні одних. Ізраїльтяни вважають палестинців терористами, араби ізраїльтян – окупантами. Біля пропускного пункту – величезна стоянка, заставлена автівками. Палестинці щодня їздять на роботу в Ізраїль. Залишають машину на цій стоянці, виходять за стіну, а далі добираються автобусом. Це незручно, але «там» палестинці можуть заробити втричі більше (мінімальна зарплата у Тель-Авіві 5 тисяч шекелів (40 тисяч гривень. – Г.Я.), у Вифлеємі – півтори тисячі шекелів (12 тис. грн.), а «тут» витрачати вдвічі менше. Тому чимало палестинців мріють знайти роботу в Ізраїлі.

У Вифлеємі майже все поставлено на комерційну основу. Першою зупинкою була крамничка з церковною атрибутикою, у якій нас чекала невелика екскурсія і горнятко запашної кави з кардамоном. Після частування нам запропонували придбати срібні і золоті хрестики, образочки, зірку Давида, свічки, що зібрані у пучок з 33 штук… 33 свічки — стільки років мав Христос, коли покинув грішну землю. Свічки розділяти не можна, бо тоді втратиться сила оберегу. Ціни на сувенірну продукцію різні – від одного долара до кількох сотень. Гроші араби приймають різні, навіть українські гривні. Але за драконівським курсом – рахують 37 гривень за долар. Та найголовніше – треба торгуватися! Якщо за пучок свічок просять 10 доларів, це означає, що за п’ять ви зможете їх купити. На вулиці, де також торгують сувенірною атрибутикою, за п’ять доларів можна купити два таких пучки свічок! Але ми цього не знали...

Вифлеєму понад чотири тисячі років. Це місто пов’язують з іменами багатьох біблейських особистостей. Саме тут можна побачити гробівець Рахілі - красуні-дружини патріарха Якова, тут народився пророк Давид. Та насамперед християни усього світу їдуть сюди у храм Різдва Христового. Храм збудований над печерою, у якій народився Ісус. Тепер це величезна будівля з єрусалимського каменю, у якій є кілька «відділів» для представників різних конфесій: є частинка православної і вірменської церков, а католики тут мають навіть свій монастир. Усі конфесії мають право відправляти Службу за чергою, щоб не заважати одна одній. У храмі і досі дають шлюби і хрестять дітей.

Населення у Палестині – віруюче. Хтось ходить у православну чи католицьку церкву, хтось – у мечеть. Більшість населення Вифлеєма – мусульмани. У центрі міста можна побачити будинки з хрестами на даху, в яких живуть християни. За словами Ваеля, лише один відсоток арабів Вифлеєма є християнами. Без належності до тієї чи іншої конфесії, дитину не приймуть до школи чи в інститут - усі необхідні довідки видає церква. Ще одна особливість життя палестинців: якщо син чи донька не одружені, то живуть з батьками. Навіть, якщо їм минуло 50 і більше років.

Щоб потрапити у храм Різдва Христового, треба перед входом прихилити голову. Це – ворота покаяння. Колись, за словами гіда, хрестоносці заїжджали сюди на конях. Тому вхід заклали каменем і залишили отвір 120 см заввишки. За свою багатовікову історію будівля майже не зазнала руйнувань. А богослужіння тут не припиняють з моменту заснування храму, орієнтовно з 332 року!

До печери, де Діва Марія народила Ісуса, треба вистояти довжелезну чергу. За цей час до кожного підходить монах і пропонує клаптик паперу, на якому можна написати імена живих родичів і дати ченцеві, щоб відправили службу за їхнє здоров’я. На іншій карточці можна написати імена померлих, і ченці відправлятимуть за упокій. До кожного такого листочка треба додати 5 доларів.

Перед входом у печеру можна приклонити голову до ікони Божої Матері Вифлеємської. Це єдина ікона у світі, на якій Богородиця усміхається. На усіх решта Вона зображена сумною, оскільки робиться акцент на розп’ятті Сина. І лише тут акцент зроблено на Його народженні. Хочеться безкінечно дивитися на образ — стільки він випромінює світла і доброти!.

За словами Ваеля, спочатку таку ікону написав святий Лука ще за життя Богородиці. Та, що зараз висить у храмі Різдва Христового, має трохи більше як 100 літ. Та, попри це, її вважають чудотворною, і щоб помолитися перед нею, також вишиковуються великі черги, як і перед печерою Різдва. Найчастіше у Богородиці Вифлеємської просять вагітності жінки, які не мають дітей. А потім приносять у дар прикраси і фотографії вимолених народжених немовлят.

Коли підійшла наша черга спуститися у печеру Різдва Христового, яка ще має назву Святого Вертепу, по спині пробіг холодок. І хоча, за словами гіда, її довжина 12 метрів, а ширина – чотири, печера з такою кількістю паломників здається крихітною кімнаткою. Зі сходів, що ведуть у печеру, я побачила, як люди, що вже внизу, практично пірнають всередину вирубаного заглиблення, схожого на камін, - аби торкнутися срібної зірки, яка символізує Вифлеємську. Саме у цьому місці народилося немовля – Христос.

Аби торкнутися зірки, треба майже лягти. Над головою горять 15 срібних лампад, що належать різним конфесіям. Монах без перестанку читає молитву. На зірці викарбувана фраза латиною, що у перекладі звучить так: «Тут від Діви Марії народився Ісус Христос». За два метри від зірки – ясла, де Богородиця сповила новонароджене немовля. У цьому заглибленні також вміщаються лише дві-три особи. У храмі Різдва Христового зберігається лише половина ясел, друга – у Римі. А ще у храмі збереглася унікальна мозаїка з часів великого візантійського імператора Костянтина, який почав будівництво цієї церкви на знак вдячності Всевишньому за свої численні перемоги…

Вифлеєм, Палестина

Фото автора

Редакція “Високого Замку” дякує туристичній фірмі “Карпатія-Галич-Тур” за організацію цікавої подорожі.