Путін. Історія хвороби

Одні називають його «кривавим чекістом», параноїком, шизофреніком, який увірував у свою обраність. Інші моляться на нього як на справедливого царя-батюшку, який горло за «державу» перегризе. А він слухає і гризе. У Грузії Абхазію і Південну Осетію відгриз. Тепер вчепився іклами у шию України, живцем вириваючи у неї Крим. Каже, що він — спаситель, покликаний рятувати «русский мир» від нечисті, як не чеченської, то бандерівської. Для мільйонів вже саме його прізвище звучить як діагноз — путінська одержимість. Цю невиліковну болячку Путін не у владі підхопив. З дитинства одержимим був. З його біографії можна історію хвороби писати.

Що таке «сильна рука», з якою асоціює себе Путін, він дізнався, ще коли пішки під стіл ходив. Хоча був єдиною дитиною у сім’ї (два старші брати померли ще до його народження), залізний характер батька-НКВСника це не похитнуло. Хазяїн у хаті не церемонився. Боячись чоловікового гніву, матір Путіна навіть не зізналася йому, що потай охрестила сина.

Удома — батьківський кулак, у дворі й у школі — хлопчачі «розбірки». Скажете, хто через них не проходив? Тільки для хирлявого від природи Вови дворові «університети» були особливо жорстким випробуванням. Пізніше Путін розповідатиме журналістам, що відтоді засвоїв для себе урок: на образи потрібно відповідати вже і негайно. «Коли до нього хтось чіплявся, він, як тигреня, скакав на кривдника, дряпав, кусав, пасмами виривав волосся», — згадував про Вову Путіна однокласник Віктор Борисенко.

Роль хлопчика для биття, який навчився давати здачу, Путіна недовго влаштовувала. Він хотів більшого. «Я не прагнув командувати. Важливіше було зберегти незалежність, — згадуватиме Путін хлопчачі роки. — Якщо порівнювати з дорослим життям, то роль, яку я тоді відігравав, була схожа на роль судової влади, а не виконавчої. Поки це вдавалося, подобалося. Потім стало зрозуміло, що дворових навичок недостатньо».

Відчувши, що стати лідером можна і без вродженого лідерського таланту (а його у Путіна не було), Вова намалював для себе новий план. «Коли стало зрозуміло, що лише забіякуватого характеру (через незадовільну поведінку Путіна навіть у піонери лише у шостому, а не у третьому класі прийняли. — «ВЗ»), — каже, — не достатньо, щоб бути першим у дворі, вирішив піти на секцію з боксу. Але довго там не протримався: мені зламали ніс, після чого бажання займатися боксом пропало. Вирішив займатися самбо».

Зі спортом довелося і навчання підтягувати (табель зяяв «трійками» з математики, фізики, хімії). З поганими оцінками у щоденнику до занять у секції не допускали. Згодом з’явився й інший стимул — бажання вступити у вуз. Ні, до науки Путіна не тягнуло. Дипломом він загорівся лише тому, що це збільшувало його шанси здійснити мрію — працювати у КДБ. Стежку туди Путін протоптав... ще у дев’ятому класі. Пішов у приймальню КДБ, щоб розпитати, як стати розвідником. Там йому відповіли, що, по-перше, «ініціативників» у них не беруть, а по-друге, на роботу у КДБ можна потрапити лише після армії чи вузу, бажано — юридичного.

Зізнання Путіна, чим так приваблювали його погони КДБшника, саме за себе говорить. «У мене виникло бажання працювати у розвідці, хоча це і здавалося недосяжним, як політ на Марс. Книжки читав, фільми дивився. Найбільше мене вражало, як буквально силами однієї людини можна досягти того, чого не могли зробити цілі армії. Один розвідник вирішував долі тисяч людей», — пояснював Путін свій вибір.

З пришестям Путіна на президентський трон піарники тиражували його як «новітнього Штірліца», від якого залежить, бути російській могутності чи ні. «Створювався міф, який породжував героя, батька нації, — каже російський політолог Андрій Піонтковський. — Там, де у більшовиків була Жовтнева революція, у «путіноїдів» — передвиборча чеченська, механізм якої був запущений походом Басаєва на Дагестан і вибухами будинків у Москві та Волгодонську. У телевізійній пробірці був породжений міф про героїчного офіцера спецслужб, який оберігає нас у наших домівках і наводить жах на терористів та ворогів Росії».

А вороги у путінській уяві усюди кишать. Це у Путіна «чекістське», пояснюють психологи. У тих, кажуть, хто пройшов через спецслужби (колишніх «чекістів» не буває), загострений поділ світу на «своїх» і «чужих». «Чужим» не позаздриш. «Якщо він дружить з людиною, це велике щастя. Але якщо когось ненавидить, це велика біда», — кажуть про Путіна ті, хто працював з ним ще у Пітері.

«Чекістcький» відбиток на путінській психіці посилюється ще й неадекватною оцінкою реальності (це хвороба усіх довгожителів при владі). «Як і інші «довгограючі» правителі, Путін втрачає зв’язок з реальністю, — пише німецький тижневик Focus. — Зокрема і тому, що фактично ніхто з його найближчого оточення не ризикує перечити йому. Схоже, Путін щиро вірить в абсурдну ідею, що за протестами у Москві стоять американці, що демонстрантам платять гроші і що головною метою зовнішньої політики Вашингтона є підкорення Росії. Замість самокритичної оцінки Путін позиціонує себе як останню надію і бастіон, як царя, який має врятувати імперію від зовнішніх ворогів».

А ось що розповів про нав’язливу «ворогоманію» Путіна журналіст і телеведучий Павло Шеремет: «Близькі до російського президента люди розповідають, що він — як закодований. Стає злим, коли мова заходить про Україну. Весь час говорить про «бандерівців» і чомусь про «власівців». На одній з нарад кинув соратнику, в якого друг-олігарх веде справи в Україні, фразу: скажи своєму другові, щоб не підтримував цих «бандерівців» і «власівців». У Путіна є пацанські комплекси — не можна давати задню, виявляти слабкість. Але першопричина його дій щодо України — викривлене уявлення про те, що там відбувається».

Путінська «манія обраності» — тема для психіатрів. Як підмітила відома російська журналістка і письменниця Юлія Латиніна, Путін увірував, що покликаний царствувати не лише над людьми, а й над тваринним світом. Звідси — його тяга до зйомок то з хижаками, то з пернатими. Ось Путін позує з диким барсом (спеціально для Путіна бідолашну тварину виловили у заповіднику і доставили на вертольоті). А ось — з уссурійською тигрицею, яку нібито сам спіймав у заповіднику і помітив (насправді смугасту накачали наркотиками і «подали» Путіну чемною і сумирною). А маразматичний путінський політ з журавлями, який закінчився загибеллю двох птахів! Цією показухою, каже Латиніна, Путін «доводить собі, що він — цар природи, якого слухаються навіть звірі і птахи».

Психікою і здоров’ям Путіна давно зацікавилися західні експерти. Деякі з них оприлюднили несподівані гіпотези. Як-от Бренда Коннорс, яка працювала в американському Держдепартаменті, а пізніше — у відділі стратегічних досліджень академії ВМС США. Вона озвучила версію, що Путіна «зробила» його фізична вада. Коннорс — визнаний експерт з «читання» людини за тілорухами. Проаналізувавши рухи Путіна (нерівномірну ходу і неприродну «задубілість» правої частини тіла) та підтвердивши свої спостереження висновками авторитетних медиків і психологів, Коннорс оприлюднила гіпотезу про те, що у дитинстві Путін переніс серйозну недугу. Інсульт (причому, можливо, ще в утробі матері) або поліомієліт ( інфекційне захворювання, при якому вражається центральна нервова система). Не виключає Коннорс і спинального спастичного паралічу через родову травму. Саме через недугу, вважає, у Путіна «виробилася надзвичайно сильна воля до виживання і прагнення врівноважити та укріпити власне тіло». Вражають тут, каже Коннорс, успіхи Путіна у бійцівському спорті. «Це все одно, що людина, яка страждає клишоногістю, зуміла пробитися в олімпійську ковзанярську збірну», — заявила експерт. Тільки біда, що породжена дитячою хворобою воля Путіна переросла у хворобливу сваволю людини, в руках якої — ядерна валіза.

Експерт-графолог Інесса Гольдберг про «почерковий» портрет Путіна

Особистість непроста. Приховує багато внутрішніх конфліктів і протиріч. Цій людині упродовж життя, наче губці, доводилося всмоктувати неймовірну кількість негативу і нелегкого життєвого досвіду. У поєднанні з драматичним сприйняттям усе це вплинуло на особистість, залишивши глибокий відбиток. Людина дуже «зажата». Хоча, відчуваючи це і бажаючи позбутися чи хоча б приховати свою невпевненість і занижену самооцінку, намагається стати вищою і значимішою. Для досягнення поваги, і насамперед самоповаги, яку було проблематично виплекати при такому подавляючому прояви індивідуальності вихованні, через яке пройшла ця людина (особливо з батьківського боку). Власник цього почерку з тих, хто закривається і живе «собі на умі». Загострена обережність у ставленні до інших. Яскрава особливість цієї людини — поєднання холодного розуму з вибуховою імпульсивністю. Рідкісний індивідуаліст, який має на все свою, іншу думку. В особистості виражений «синдром жертви», постійне відчуття себе у ролі ображеного.

Про що свідчить намальована Путіним кішка (версія від психолога Бориса Суворова)

Особливо впадає у вічі незвичний ракурс малюнка. Можливі кілька інтерпретацій. Перше: автор — людина, не схильна до контакту з іншими, замкнута, одинока. Друге — це певні претензії на оригінальність, незвичність. Саме претензії, бо у людини насправді немає якихось креативних, видатних здібностей.

Найпомітніша деталь на малюнку — хвіст. У його зображенні явно простежується фалічний символ. Це характеризує людину як таку, яка не впевнена у своїй мужності. Чи йдеться про сексуальну закомплексованість? Не обов’язково. Але проблеми з мужністю підозрюються.