«…здається, ця війна потрібна лише нам»
Люди говорять різні, але настрій у них той самий
Знову сонце по курсу. Тільки тепер на заході. Ластівки й стрижі понад картатою ковдрою. Жовте, зелене, чорне…
Пчхи… У вітропорці точно квітне якась біда.
Здалеку свист. Ледь не верхнє листя збиваючи, проходить «пташка» — працювати.
І знову цвірінькотіння й кувікання та гучний степовий спокій.
Люди. Ми усі десь бачились колись. Але міняються звання, місця, посади і ми знайомимося знов. Із деким втретє чи більш.
Обличчя, посмішки, рукостискання. Міняємо майно на акти, слухаємо історії, бувальщини і байки. Смішне, сумне, практичне — всяке. Настрій?
«…здається, ця війна потрібна лише нам». Люди говорять різні, але настрій у них той самий.
Але попри те — саме серед цих людей війни і серед тих, хто заради них фінансує, купує, привозить… варто шукати Справжніх.
Словом, доповідаю — це був день, коли здається, що все недарма.
А ще можна було зловить і обійняти Кота. Що завжди безумовний плюс.
