Тварини втікають від «тварєй»…

У соцмережах побачив зворушливе відео із фронту, із самісінького «нуля»: під час ворожого обстрілу кілька наляканих лисичок прибігли в окопи до наших воїнів. Ховалися там, аж поки не стихла канонада.

Коли обстріли припинилися, хлопці у ка­муфляжі із синьо-жовтими шевронами на рукавах взяли принишклих звірят на руки і перенесли їх на бруствер — мовляв, усе най­страшніше для вас, хитрички, уже позаду, біжіть у рідні хащі.

Трохи оговтавшись від страху, лисички ще де­який час стояли біля рятівного окопу, не вірячи у своє щастя. А потім, вдячно глянувши на своїх ря­тівників, обережно попленталися у бік лісу, по­шматованого вбивчим металом.

Скільки їх, представників дикого світу, зазнало біди від нелюдів-дикунів, від тих, кого у нас у про­сторіччі їхньою ж мовою називають «тварями»! Від них все живе втікає, шукаючи прихистку у наших хлопців. Бо ті на них руку не піднімуть, на їхнє жит­тя не зазіхнуть.

Пригадую відеоролики, які розповідають про тісну дружбу українських воїнів із братами їхніми меншими. Навіть у тих, хто вміє тримати себе у ру­ках, від побаченого перехоплює подих, наверта­ються сльози. Бо хіба стримаєшся, коли побачиш, що фронтові будні наших героїв, крім вірних собак, котів, розділяють морські свинки, приручені соко­ли, хом’ячки, дикі кабани, оленятка, гуси, тхорики, вужі, перегузні, миші, ті ж лисиці і ласки. Усі вони тягнуться до тих, з ким їм добре і безпечно, від кого отримають до себе людяне ставлення.