«Перша дитина – і дівчинка? Шкода, так просто не викинеш її у воду...»

«Бездіяльність поліції після зґвалтування спровокувала масові протести», «В аварії загинули 40 осіб», «Чиновника спіймали на хабарі». Це стрічка новин не українських, а індійських медіа. Країна з населенням як 25 Україн і завбільшки як 5,5 Україн, має схожі проблеми і виклики. Привідкрити реалії індійського життя нам вдалося з право-захисницею Мрідулою Гош (на фото).

— Індія — країна контрастів, — каже Мрідула Гош. — За 66 років незалежності багато чого змінилося, але все одно в Індії є ще дуже багато бідних, 250 млн. осіб живуть за межею бідності. Майже половина з 1,25 млрд. людей живе у містах. Багато індійців живуть у діаспорі. Це 36% вчених НАСА, 28% працівників IBM, 17% — INTEL... Також Індія — найчисленніша демократія світу. Середній вік у країні — 24 роки. На 1000 чоловіків у нас тільки 944 жінки.

- Ви вільно розмовляєте, перекладаєте українською. Важко було навчитися?

— Слід знати мову країни, у якій живеш. Ви не знайдете індійця, який знає лише одну мову. У нас державних дві — хінді та англійська, а ще десятки регіональних. Кожен індієць гарантовано знає кілька мов. Шкода, що в Індії досі не відкрили жодної кафедри української мови і літератури. Російської — безліч.

- Що знають в Індії про Україну?

— Здебільшого індійці ідентифікують Україну як частину Росії. Знають про Чорнобиль, захоплюються фільмами Довженка. Індійці дуже люблять кіно. Уболівають за Кличків. 2013-й був роком України в Індії, але там практично нічого не відбувалося. 2014-й буде роком Індії в Україні. Побачимо.

- Які зараз найбільші проблеми Індії?

— Тотальна корупція — від еліти до рядових чиновників. Якщо на початках незалежності був ідеалізм, то зараз вони всі прагматичні — у використанні державних посад для власного збагачення. В Індії відбуваються ті самі процеси, що й в Україні, лише масштаб більший. Відповідно гострота проблем відчувається сильніше. У нас дуже помітне соціальне розшарування — швидке збагачення одиниць і вкрай убоге існування мільйонів. Хоча водночас відбувається поступове покращення рівня життя середніх прошарків. Колись в Індії було так: якщо ти все життя працював слугою в домі багатого пана, твої діти теж будуть жити так. Тепер цього немає. Люди можуть вивчитися, отримати хорошу роботу... Складно, але можливо.

Ось приклад про зміни в Індії. В мого дядька у невеликому містечку стався мікроінсульт. Це були свята, і хороших лікарів знайти було неможливо. Ми звернулися до місцевої маленької убогої лікарні, в якій немає сучасного обладнання. Але на місці були молоді спеціалісти. Операцію слід було робити негайно. Вони її провели блискуче. Дядько вже вдома і почувається чудово. Раніше людина в такій ситуації була приреченою на смерть... Це була безкоштовна державна лікарня. У лікарів, як і вчителів, суддів, інших держпрацівників, — високі зарплати. Це трохи зменшило корупцію.

- Чи існує досі кастовий поділ?

— Офіційно каст немає. Це заборонено конституцією. Але на практиці є… Проте сьогодні молодь інакше сприймає цей поділ. Ці речі притаманні радше селам, у певних обрядах... Поступово це стає застарілим пережитком, зникає. Цього не викорінюють революційно, але важко і довго ці традиції відходять, протягом поколінь і десятиліть. Зараз спікер індійського парламенту — жінка, яка є донькою особи з касти недоторканих.

- Ви згадали про меншу кількість жінок. Чи це не наслідок того, що індійки роблять аборти, коли дізнаються про стать дитини, — бо дівчинку мати менш вигідно і престижно?

— Це дуже ганебне явище, поширене в Китаї та Індії. Поширене не в бідних селах, а серед заможніших середніх прошарків. Ця тенденція виникла з розвитком технологій. Влада намагається з цим боротися. Апарати УЗД в державних лікарнях програмують так, аби вони не показували статі дитини. Лікарям у державних клініках заборонено робити жінкам, вагітним дівчаткам аборти. Існує масштабна пропагандистська кампанія — «Не вбивайте своїх дівчаток!». Але існують приватні установи, які за гроші роблять усе. У нас теж діє схожа на китайську система щодо обмеження кількості дітей у сім’ї. Тому всі хочуть хлопчика. Одним із наслідків цієї практики абортів стали зґвалтування — для тисяч хлопців немає пари...

Коли я народилася, перша дитина в родині, до батька прийшла старша родичка. І каже: «Ось маєш, перша — і дів­чинка. Шкода, не ті часи. Так просто не візьмеш і не викинеш її у воду…». У нашому суспільстві, якщо ти народилася жінкою, слід докласти вдесятеро більше зусиль, аби довести, що ти чогось варта. І так протягом усього життя.

- Яка реакція на ті зґвалтування? Як борються з ними?

— Люди обурені. Вони хочуть вішати ґвалтівників на стовпах. Око за око. Але це не вирішить проблеми... Потрібно, аби батьки та суспільство займалися вихованням хлопців. Адже ці ґвалтівники теж чиїсь діти, родичі, сусіди... Додала олії у вогонь непрофесійна робота поліції та її корумпованість. Тепер виникли жіночі загони поліції, покарали деяких поліцейських...

- Із фільму «Мільйонер із нетрів» отримали 150 млн. дол. прибутку. А головному герою заплатили гонорар — дві тис. дол. Іншим дітям-акторам теж заплатили смішні гроші...

— Це цинічно і погано. Але я навіть чула від декого, що великі гроші погубили б хлопця. Мовляв, він би не перетравив раптового збагачення. Це як заворот кишок у голодного, коли той з’їсть хліба... Інші казали, якби він не зіграв цієї ролі, то не мав би і двох тисяч, а сидів би голодний, як решта тамтешніх дітей...

Довідка «ВЗ»

Мрідула Гош народилася 1961-го у Калькутті, у родині відомого лікаря та громадського діяча. У 1984-1989-му вчилася у Києві на факультеті міжнародних відносин і права. Мрідула — правозахисник, політолог, поет, перекладач, журналіст. Очолює Східноєвропейський інститут розвитку, який здійснює проекти у галузі прав людини. Працювала у представництві ООН, була головним редактором журналу Eastern Economist, членом правління Міжнародного фонду «Відродження». Автор першого перекладу творів української літератури мовою бенгалі (цією мовою розмовляє 250 млн. людей). Ініціатор створення Центру Таґора в Україні, який популяризує індійську культуру та діалог між країнами.

Фото Андрія САВЧИШИНА