Передплата 2024 «Добрий господар»

Навчальний рік – як вагітність. Триває дев’ять місяців, а нудить уже з другого тижня...

Це не єдина мудрість, що допомагає жити сучасним студентам.

“На першому курсі, а це було шість років тому, отримував стипендію 139 грн. 50 коп. На такі гроші вижити не можна було, не те що жити. Доводилося шукати підробіток”, — пригадав мій друг. Зараз студенти-державники отримують набагато більше, але й це не дозволяє їм жити на широку ногу. Молодь успішно виконує приписи Миколи Яновича — працює на двох роботах, підгризаючи у вихідні тугий “грильяж” науки, або перебивається з хліба на чай. Є й інший варіант — “мажорно” жити на шиї батьків.

Гуртом і батька легше бити

Кожен, хто здобував вищу освіту не у рідному місті, знає феномен гуртожитку. Тут і справді все роблять гуртом — гуртом вчаться і прогулюють пари, готують шпаргалки на семінари та екзамени, відзначають дні народження, а на старших курсах святкують одруження чи хрестини. Про спільне проживання на кількох квад-ратних метрах знаю не з третіх вуст — самій довелося на першому курсі жити в одній кімнаті з двома дівчатами. Три ліжка, стіл і шафа для одягу займали майже всю площу приміщення, тому книжки та конспекти доводилося складати просто біля дивана. Таке собі “койко-место”, тільки вік-на не заґратовані. Одна ванна і одне дзеркало на трьох краще будь-якого будильника мотивують рано вставати. Та навіть за таке “добро” у гуртожитку студентам доводиться поборотися. Кількість “койко”-місць — обмежена. Вартість такого “задоволення” — символічна. До прикладу, в ЛНУ ім. І. Франка рік (!) життя у гуртожитку коштує 1300 грн.

Апетит приходить замість їди

Відомий анекдот про Вовочку, який на запитання про домашніх улюбленців відповів: “Курча в холодильнику”. Бідним студентам такі улюбленці здебільшого лише сняться, доречнішою є фраза про мишу, яка з голоду повісилася. Абітурієнти справно возять з дому сумки з “передачками”.

— Раціон як раціон, — знизує плечима студентка 4 курсу факультету видавничої справи та редагування КНУ ім. Т. Шевченка Ольга. — Частину їжі передають з дому: відбивні, сир, котлети, різні закрутки і варення, сушку. Інколи варю супи або смажу щось, але дуже рідко — або лінь, або кухня вже зачинена — у нас після 23-ї зачиняють. Стипендії вистачає рівно на два тижні: плачу за Інтернет, гуртожиток, купую проїзний на тролейбус, одна поїздка додому, витрати на їжу і подарунки на день народження, а ще купую абонемент на танці. Тому допомагають грошима батьки.

Ситий голодному не товариш

Набагато комфортніше почуваються студенти-мажори. Здебільшого такі “водяться” на міжнародних або юридичних факультетах і дивляться на “планктон” згори вниз. До прикладу, в ЛНУ ім. І. Франка. Якщо не хочеш ганяти свій “порш” між парами в ресторан і назад, можна поїсти у студентському кафе (окремо від їдальні). Вхід туди “простим смертним” не заказаний, проте ціни відчутно відрізняються. Ці молоді люди якщо й не назвуть найвідоміших українських громадських діячів, то точно складуть власну топ-100 модних брендів одягу чи машин. Здебільшого, ще навчаючись, вони уже знають, куди прилаштують їх батьки і куди вони поїдуть відпочивати після літньої сесії. Неважко здогадатися, що не до бабусі в село, хіба що бабуся живе на Канарах. Фраза “Шановні студенти, прохання паркувати свої автомобілі щільніше, щоб викладачі могли втиснути свої велосипеди” все більше скидається не на жарт, а на правду.

Наука не йде до бука

“Від сесії до сесії живуть студенти весело”. Вироблений на першому курсі читацький квиток майже не використовується. Пустіють не лише біб-ліотеки, а й самі аудиторії. Якщо на першому курсі відвідуваність майже 100%, то до четвертого року навчання весь курс, точніше, його рештки, можна вмістити у кабінет, розрахований на 30 чоловік. Якщо не сваритися зі своїми одногрупниками — твою відсутність завжди “прикриють”. Здачі іспитів прогули не заважають. Під час списування в хід іде усе — від планшетів, телефонів і навіть покет-буків до перевірених шпаргалок дрібним почерком, які відксерюють більш ліниві студенти. Кому по кишені — той “понтується” міні-навушниками, які передають інформацію з плеєра через bluetooth. Ризику “попалитися”, як невдаха із радянського фільму “Пригоди Шурика”, тепер нема. Хоча є й такі студенти, у яких інше сприйняття навчання, і навіть галасливі гулянки в гуртожитку для студій не проблема.

— Буває, вчуся як самотня в пустелі. Буває, кооперуюся з іншими, — ділиться досвідом студентка 4 курсу факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка Вероніка. — У будь-якому разі, ефективність навчання більше залежатиме від твого бажання вчитися, аніж від гуртожитського оточення і побуту. Однак ефективне навчання потребує, окрім того, матеріальної бази. Як мінімум, це безлімітний Інтернет, майже стогривневі помісячні затрати на ксерокси.

Наука не пиво: в рот не ввіллєш!

Зовсім інша річ — дозвілля. Найчастіше студенти ходять у нічні клуби. Дівчата користуються акційними знижками для “слабкої половини”, наприклад, безкоштовний вхід до

23-ї години. Не завжди студенти можуть відпочити у таких “злачних місцях”, особливо, якщо місце навчання — невеличке містечко.

— Розваг у нас було негусто, — розповідає про своє студентське життя нещодавній випускник Національної Острозької академії правничого факультету Стефан. — Одні ходили в клуб — зараз єдиний на весь Острог, хтось поєднував пиво з футболом. Кінотеатру в Острозі нема, але фільми крутили в самій академії. Більшість історій відпочинку пов’язані саме з гуртожитком. Одного разу мій “однокамерник” прийшов п’яний як чіп і заснув. А ми його трохи підмалювали. Зранку він здирав лак з нігтів кухонним ножем. Макіяж не весь зняв, то так і пішов на пари. А от історія, на релігії “зав’язана”. Один мій товариш одягнув чорну рясу, яку позичив у друга, що прислуговував у студентській церкві, і ходив по кімнатах, “виганяючи біса”. Буквально через місяць його вигнали з гуртожитку, і всі зрозуміли, хто все-таки був отим бісом.

Що цікавого вам запам’яталося зі студентського життя?

Олексій КАЙДА, голова Тернопільської облради, народний депутат (ВО «Свобода»)

Я, житель Бердянська, вступив до Львівської політехніки у 1989 році, бо мене захоп-лювала тодішня демократична атмосфера у Галичині. Студентські роки запам’яталися діяль-ністю «Товариства Лева», першими демократичними мітингами, підняттям національних прапорів, демонтажем пам’ятника Леніну…

Жив я у гуртожитку №5 студмістечка на вулиці Берзіна. Ми з друзями (один був із Полтавської області, ще один — з Ходорова) самі готували їсти. В усьому давали собі раду. Тоді серед студентів модно було складати телевізори «Електрон». Ми продавали їх — і так полегшували собі життя…

Андрій ШЕВЧЕНКО, народний депутат України (ВО «Батьківщина»)

Мої студентські роки — час неймовірного куражу. У 90-ті з’являлися нові телеканали, програми. Ми відчували кайф у тому, що ти, журналіст-початківець, поза стінами інституту був поважним кореспондентом програми «Післямова», і твоєї уваги в кулуарах парламенту шукали серйозні маститі політики. У ті часи нам здавалося, що немає неможливого.

У студентські часи я жив у гуртожитку, і спогади про цей безконечний «фестиваль життя» у ньому — одні з найбільш щасливих. Було у нас всяке. Дискотеки організовували, навіть одного разу влаштували пожежу (разом з нами, студентами Інституту журналістики, жили студенти Інституту міжнародних відносин). Тож оті перефразовані рядки «дети разных народов, мы мечтою о пиве живем» — це і про наш легендарний гуртожиток №2 на вулиці Мельникова…

Віктор БРОНЮК, соліст гурту «ТіК»; випускник історичного факультету ВДПУ ім. М. Коцюбинського

Зі студентських часів постійно жив за свій кошт. Всього довелось спробувати: і ремонти робив, і підпрацьовував на виборах. Десь з другого курсу був заступником голови обласного осередку однієї з політичних партій. Як для студента, мав досить-таки пристойну зарплатню. У нашому гуртожитку було своєрідне князівство, куди не завжди навіть перевірки приходили. Коли вже зовсім не було що робити — брали в руки гітару, баян, виходили на кухню, починали співати, тут же вимальовувався імпровізований концерт, сходилися студенти з інших кімнат, співали, танцювали. Багато пісень було написано в той період, зокрема пісня «Олені». Це було на якійсь лекції, на яку мене “загнали”. Коли їхали на міжнародний фестиваль, влаштовували студентські вечірки, змагання: хто більше вип’є — Росія чи Україна. Приємно було в той момент Україну захищати, а ще приємніше було виграти таке змагання.

Мар’яна САВКА, українська поетеса, дитяча письменниця, головний редактор і співзасновник «Видавництва Старого Лева», випускниця філологічного факультету ЛНУ ім. І. Франка

Моє студентське життя пов’я-зане з літературним угрупованням ММЮНа ТУГа (перше слово — абревіатура з початкових літер наших імен — Мар’яна, Маріанна, Юля, Наталя, друге слово — Товариство усамітнених графоманів). Така здорова самоіронія як елемент нашого студентського життя допомагала нам у різних ситуаціях. Якось ставили перфоманс “Залишається поставити салат” у театрі ім. Леся Курбаса. Справді зробили салат з капусти і поставили його на драбину. Та поки відбувався наш перфоманс миску з салатом вкрали. Потім виявилося, що злодієм був художник Мирослав Ягода. Це був настільки яскравий захід, що ми його і досі згадуємо як один із найсмішніших моментів студентського життя. Не менш яскраві враження залишилися від фольклорної практики та збирання хмелю. А от вахтерів ніколи не любила. Забудеш студентський квиток — і тебе не пропускають на прохідній. Спогади про студентські роки завжди викликають веселий настрій.

Схожі новини