Львів — комендантський!

Щоб зробити журналістський репортаж про те, чи дотримуються львів'яни та гості міста комендантської години, треба було отримати дозвіл у Києві. «Чим ви будете відрізнятися від інших порушників, якщо поїдете робити такий репортаж? — зауважили у патрульній поліції Львівської області. Дозвіл я таки отримала. Тому разом з активістами ГО «PitBull Lviv» вирушаємо в імпровізований рейд комендантським Львовом.

Нагадаємо, комендантська година від початку повномасштабного втор­гнення триває з 24.00 до п’ятої годи­ни ранку. У цей час заборонено перебува­ти на вулиці без спеціальних перепусток та документів, які посвідчують особу.

Перед тим я зробила запит до обласної поліції, які кафе та ресторани порушують комендантську годину? Про такі випадки чула неодноразово… Поки хлопці і дівча­та захищають Україну, хтось «відриваєть­ся» на повну… У поліції повідомили, що у них «відсутня задокументована інформа­ція про заклади харчування (кафе та рес­торани), які порушують комендантську го­дину. Водночас у період з 24 лютого 2022 року і до 20 червня 2023 року на спеціаль­ну лінію «102» надійшло 1022 телефонні повідомлення про порушення комендант­ської години на території Львівщини.

«Приїжджі таксували, то ми їх не чіпали»

На одній із заправок розмовляю з па­трульними, які тільки заступили на ніч­ну зміну, запитую, чи дотримуються люди комендантської години?

— Відповідальність за порушення ко­мендантської години ніде не прописана, тому, якщо не б'є по гаманцю, думають, що можна не зважати, — каже патрульний. — У людей типові «відмазки»: «не звернув уваги на годину», «був у гостях»… Вчора одного водія зупинили на Науковій, роз­повідав, що розвозив гостей, і вже їде додому. А через годину той самий водій їде по Кульпарківській. Очевидно, таксує. Два-три місяці тому було багато приїж­джих, наприклад, з Харкова, які таксуван­ням намагалися заробити хоч якусь копій­ку, то ми їх не чіпали.

На Закарпатті немає комендантської години, то вони приїжджають на «Шувар» і не розуміють, чому ми їх не пускаємо? А ось коли «прильот» десь близько, то люди стають дисциплінованими … на тиждень-два. Ходять в укриття, не вештаються по вулиці без потреби… А потім — знову те саме!

До другої години ночі - три протоколи за нетверезе водіння

…Патрульні отримують виклик по «130-й» — і бігом по машинах. Аактивісти дізна­ються, що на ст. Підзамче в парапети в'їхав «Мерседес». Водій нетверезий. «Відмаз­ка» водіїв-пияків, як мені пояснюють ак­тивісти, зазвичай така: «мені недалеко, я вже так їздив», «я обережно, не зупинять». До другої години ночі, як я дізналася у ко­мандира патрульних, було оформлено уже три протоколи за нетверезе водіння. Якщо людина займає державну посаду і їде «під градусом» за кермом, патрульні доповідають про це командиру.

Коли їдеш нічним Львовом, у вічі впа­дають вивіски «наливайок». Купити алко­голь у комендантську годину можна лег­ко (хоча продаж алкогольних напоїв у місті заборонено з 21-ої до 12 год.). Оскільки у законодавстві є «провали», притягнути до відповідальності порушників склад­но (процедура притягнення нечітка, за­плутана). Якщо контрольну закупку здій­снить неповнолітня дитина, наприклад, то скласти протокол про адмінпорушення можуть на батьків, мовляв, чому дитина у нічний час купує спиртне?

На годиннику 23.40. У «наливайці» на вул.В.Великого (навпроти готелю «Геть­ман») торгують, аж гай шумить! Заходжу в магазин, беру в холодильнику пиво, став­лю його на прилавок. Переді мною «бухло» продавчиня пакує в чорний пакет. Я не по­спішаю… Шукаю гроші.

— Тільки заховайте пиво, будь ласка, в пакет або в сумку, — каже жінка.

— А чек можна? — питаю.

(Продавчиня щось мугикає під ніс, ро­зумію, що чека з терміналу не буде. — Авт.). Хіба випишу вам…

Виписує на папірці товарний чек…

— Алкоголю вночі не можна прода­вати. Ви не боїтеся, що вас оштрафу­ють, штраф для продавця 1700 грн? — питаю.

— Знаю, — каже. — Буде адміністратор в понеділок, підійдете. Я найнятий «чєловє­чєк».

Їдемо далі. Заправка Socar на Кульпар­ківській. Про цю «точку» неодноразово пи­сали у соцмережах гнівні пости. Поліція туди виїжджає регулярно. На Socari зби­раються автомобілісти на крутих «тачках», влаштовують так звані перегони. Коли я приїхала (на годиннику було 23.50), було кілька чоловіків на мотоциклах.

— Це ви вночі ганяєте на мотоциклах і порушуєте громадський спокій? — за­питую.

— Ні! — відповідають хором. — Всі звину­вачують мотоциклистів, але це не ми, ба­гато хто має уже купу штрафів. Тут їздять на машинах.

— А де ті «гонщики»? — допитуюсь.

— Ви запізнились на 20 хвилин. Тут ціла «отара» була. Ви би подивилися на ті ма­шини, дуже дорогі. Але вони ганяють до комендантської години.

Розпитую заправників про «двіж», який влаштовують «крутелики».

— На вашу заправку все місто скар­житься. Що у вас тут збираються авто­мобілісти, газують… Люди лякаються, бо думають, що то «шахеди».

— Сьогодні було трошки менше машин, — каже заправник. — А минулої п’ятниці неможливо було пройти, поліція приїж­джала, військкомат. Але так і не навели порядок. Така біда, люди гинуть. А вони тут…

Маю хорошого знайомого, який про гонки знає все. Він мені розповів про цих «гонщиків».

— Боротися з ними немає сенсу — тре­ків немає, їздити немає де, тому це яви­ще не зникне, — каже. — Камер фіксації швидкості мало. Але це теж не проблема для багатих: штраф прийшов, оплатили. Або зняли передній номер… У цивілізо­ваних містах є місця для гонок, заплатив і ганяєш. Хоча в Європі також на крутих «тачках» ганяють по автобанах, трасах і містами.

До війни на Кульпарківській збиралося і 200 машин. Зараз — 30−40, з яких декіль­ка машин може ганяти. Це айтішники на дорогих авто (500+ кінських сил), які ко­штують як хороший особняк. Решта при­їжджають «поганяти» каву…

Після 24.00 місто суттєво спорожніло… Вирішуємо перевірити, як у комендант­ську годину працюють популярні закла­ди. Дізнаюся, ціна на таксі у комендант­ську годину з центру до Сокільників — 750 грн (вдень — 180−200 грн). Є таксі (кілька компаній), у яких програма о 24.00 вими­кається, і водії їдуть додому.

Під'їжджаємо до пам’ятника Міцкеви­чу. Тут своєрідний блокпост поліції. Є тут і військові. Нашу машину зупиняють.

— Чи маєте перепустку? Куди прямує­те? Що перевозите? — запитує патруль­ний. Перевіряють документи та багажник.

— А ресторани перевіряєте, які по­рушують комендантську годину? — за­питую патрульного.

Виїжджаємо, якщо є виклик, — каже по­ліцейський. — Але у нас і так багато робо­ти. Дуже багато водіїв дозволяють собі керувати автомобілем у стані алкогольно­го чи наркотичного сп’яніння.

«Йдіть у Split — він працює до ранку»

Нічний Львів красивий… Церква Ан­дрія у темряві з підсвіткою виглядає каз­ково! Де-не-де гуляють компанії молодих людей… Якщо є студентський, то поліція «закриває очі».

«Євроготель» — улюблене місце «дві­жової» молоді. Зазвичай тут як у вули­ку. «Євроготель» вже потрапляв у скан­дал під час комендантської години, коли у ресторані готелю виник конфлікт між дво­ма компаніями, під час якого один з відвідувачів влаштував стрілянину. Але перед нами — незвична картина: біля входу лише кілька хлопців, явно «під шофе», та двоє гламурних дівчат.

— Заклад не працює? — запитую ді­вчат.

— Ні, ресторан вже закрився. Вони до 12-ої ночі працюють. Ті, хто має номер у готелі, можуть залишатися в ресторані. Кажуть, їх «накрили», то вони чемні стали, вчасно закриваються. Йдіть у Split — він працює до ранку.

— А ви не зі Львова? — питаю дівчат у рожевих сукнях, коли чую немісцевий ді­алект.

— Ми відносно недавно у Львові, скажі­мо так (усміхаються. — Авт.).

На дверях готелю оголошення: «Ша­новні гості. Ресторан працює до 23.00». Охоронці мене в середину не пускають.

— Таке розпорядження генерально­го директора, — каже охорона. — Надій­шла інформація від «воєнкомів», журна­лістів, хтось поскаржився на «двіж», який там постійно відбувався. Були дзвінки від мешканців сусідніх будинків… Тому ми те­пер нікого не пускаємо, хіба що на посе­лення. В ресторан, на терасу — табу!

Не працюють і популярні ресторани в центрі міста (біля Гарнізонного храму Пе­тра і Павла). Біля одного з них стоїть так­сист на раритетній чорній «Волзі».

— Зараз комендантська година, а що, можна таксувати? — запитую чоло­віка.

— Якщо дуже хочеться, то можна, — від­повідає.

— І що, патрульні вас не сварять?

— Сварять! — усміхається.

Прогулююся о першій годині ночі пло­щею Ринок. Навколо ні душі! Все освітлю­ється. Теплий вітерець… Якби ж не та кля­та війна! І раптом переді мною з’являється бабулька з квітами, у солом’яному капе­люсі. Має 84 роки.

— Ви що, вночі квіти продаєте? — пи­таю.

— Так! — відповідає з усмішкою.

— Скільки за ті квіти просите?

— Ті 150, а ті - 50! — каже.

— Так тяжко, що мусите по ночах кві­ти продавати?

— Бачите, всі зуби потрібно міняти. Очі погано бачать, треба лікувати.

Йду «шукати щастя» у Split. Охорона в середину не пускає. Молодий хлопець, який виходить з клубу, каже, що там лю­дей з десять… Тобто з ресторану у комен­дантську годину нікого не виганяють, але в середину не пускають.

У той час «двіж» біля Матері Божої… Крики! Попереду біжать кілька чоловіків, за ними з десять правоохоронців.

— Як вам працюється, хлопці? — пи­таю поліцейських, які тих пияків взяли в оточення. — Будете їх забирати?

— Побачимо, — відповідають.

— Б'ються?

— Ні, порушують тишу. Невеликий кон­флікт, щось між собою не поділили. Вони не місцеві. Чи то Черкаси, чи Маріуполь… Якщо оперативно не зреагувати на поча­ток конфлікту (на словесну перепалку), то потім починається шарпанина. А далі - бійка і тілесні ушкодження. Тому треба одразу провести з ними розмову, тоді до бійки не доходить. Якщо є тілесні ушко­дження, крадіжки — забираємо до відділ­ку. Багато немісцевих, які приїжджають на екскурсії. Коли почалася війна, багато зі Східної України приїхали, тут залишили­ся.

Одному з дебоширів поліцейський дає прикурити… Усі розходяться.

— Вам за нічні чергування доплачу­ють? — питаю поліцейського.

— Маємо зарплатню, а за те, що вій­ськовий стан, — 10 тисяч грн доплати. За­галом майже 30 тисяч.