«У кожному своєму вимірі ти була неймовірно крутою»

У лікарні Дніпра померла українська письменниця Вікторія Амеліна, яка була тяжко поранена внаслідок російського ракетного удару по центру Краматорська 27 червня. 1 липня серце Вікторії перестало битися. 10-річний син письменниці залишився без мами.

37-річна Вікторія Амеліна перебу­вала в ресторані Ria Lounge разом із делегацією колумбійських журналіс­тів та письменників, коли по будівлі було завдано удару.

Вікторія Амеліна народилася 1 січ­ня 1986 року у Львові. У шкільні роки переїхала з батьком до Канади, од­нак невдовзі вирішила повернутися в Україну. 2007 року отримала ступінь магістра комп’ютерних технологій у НУ «Львівська політехніка» з відзна­кою. У 2005−2015 роках працювала в міжнародних технологічних компа­ніях. Вона — авторка двох романів та дитячої книги, лауреатка премії Джо­зефа Конрада, яку вручають молодим українським письменникам.

Після початку повномасштабно­го вторгнення Вікторія займалася документуванням воєнних злочинів росії у складі правозахисної органі­зації Truth Hounds. Зокрема, як вка­зує ПЕН-клуб, вона знайшла щоден­ник вбитого російськими окупантами письменника Володимира Вакуленка на звільненій Ізюмщині.

Письменниця працювала над книгою англійською мовою War and Justice Diary: Looking at Women Looking at War про жінок, які докумен­тують російські воєнні злочини. Не­забаром ця книга вийде за кордоном.

Була організаторкою першого літе­ратурного фестивалю у селищі Нью-Йорк на Донеччині, який відбувся у жовтні 2021 року. Про Вікторію і цей фестиваль згадує наша колега, жур­налістка і письменниця Галина Вдо­виченко: «У Краматорську ми жили у тому самому готелі, і під час «Кальмі­юса-2021», і коли Віка Амеліна органі­зувала перший Нью-Йоркський фести­валь у жовтні того ж року, і спускалися ми, голодні, саме у те кафе… Ходжу тепер подумки з Вікою і нашими усі­ма тими вулицями, їдемо автобусом в Нью-Йорк, до ще не знищеного об­стрілами будинку культури… І були інші спільні хвилини і дні - у Дніпрі, Києві, Львові… Вона приходила на презен­тації книжок до своїх колег. Знайдеш її поглядом — і відчуваєш підтримку.

Тільки тепер намагаюсь усвідоми­ти, як багато їй вдалося зробити. Вона мала б прожити довге яскраве жит­тя і написати, сказати, зробити наба­гато більше, якби не російські ракети, які щодня вбивають українців на укра­їнській землі, руйнуючи наші життя".

Справжнім воїном назвав Вікто­рію Амеліну народний депутат Укра­їни Микола Княжицький: «Військові кажуть, що для перемоги має вою­вати не лише армія, а й народ. Вікто­рія Амеліна і є народом. Вона була справжнім воїном, коли допомага­ла знищеним бібліотекам, знаходила щоденники закатованого письменни­ка Вакуленка, писала прекрасні книж­ки… На фронті гинуть кращі українці - і у формі, і з пером та клавіатурою, як Вікторія. Вона все робила, щоб світ знав правду про жахливу геноцидну війну проти українців. І загинула на фронті, показуючи цю правду».

Співзасновник громадських органі­зацій Крим SOS та Кримський Дім Алім Алієв пообіцяв втілити у життя мрії Ві­кторії: «Ти дуже хотіла кримські події на твоєму фестивалі у Нью-Йорку, а я дуже хотів після деокупації провести нью-йоркські читання на Кримському інжирі в Криму. Рідна, це буде. У кож­ному своєму вимірі ти була неймовір­но крутою. Лети, сонце, лети…».

А тим часом…

У середу, 5 липня, о 15.00 від­будеться прощання у Гарнізонно­му храмі Святих апостолів Петра і Павла у Львові. Поховають Вікто­рію Амеліну того ж дня у її рідному Львові на Личаківському кладовищі.