Передплата 2024 ВЗ

Та нехай собі як знають, божеволіють, конають — нам своє робить!

Спливає ще один рік у нашій багатовіковій історії. 2022-ий для України був особливо драматичним. Таким, що змусив здригнутися весь світ

Фото з відкритих джерел
Фото з відкритих джерел

У лютому нашій Незалежності відводили останні три доби існування, хотіли поставити на ній хрест. До нас підвозили російські парадні кітелі, у москві готувалися карбувати ордени за «освобождєніє Кієва». А ще друкували розстрільні списки, готували ешелони для вивезення у сибір непокірних «націоналістичних елементів»… Наперекір усьому ми вистояли! Стоїмо й досі. Живемо! Метр за метром виганяємо зайд із рідної землі. І думаємо про завтрашній день.

Яким був рік, що минає, аналізують у ці передсвяткові дні військові, політичні, економічні експерти «Високого Замку» .

2022-ий: підсумки воєнні

«Українське військо стало легендою»

Петро Черник, кандидат політичних наук, полковник

Для мене 2022-ий є роком народження, а точніше — відновлення консолідо­ваної української нації. Із часів Святослава Хороброго, коли ми вже мали свою державу, історія не давала нам такого шансу — кінцево й безповоротно вирва­тися з азійсько-московського лона політичного імперіалізму. Українці зараз своєю кров’ю пи­шуть новітню сторінку в історії не тільки України, а й усього ци­вілізованого світу загалом. Це не просто війна з російським ім­періалізмом — це війна за демо­кратичні цінності. Колись наші попередники, засновники-бать­ки УГВР, виголошували правиль­не і корисне гасло «За нашу і за вашу свободу!», — а сьогод­ні українці обстоюють цю свобо­ду. Вони показали корпоратив­не прагнення до неї.

Феноменально, що на почат­ку цієї війни наше військо ніхто всерйоз не сприймав. За воєн­ним потенціалом українську ар­мію називали десь 22-ю у сві­ті. Однак «друга армія», якою уявляють себе у російській фе­дерації, зазнає поразки від України. Висловився б дещо філософськи: російська армія, яка вважалася легендою, ста­ла міфом, а українське військо, яке називали міфом, стало ле­гендою.

Про життєві уроки. Ми наре­шті повернулися у реальність. 30 років пацифізму, нищення Збройних сил України з боку практично всіх урядів призве­ли до сумної картини. Ми біль­ше не маємо права допускати цих помилок. Маємо пам’ятати: доки не розпадеться російська федерація, завжди перебува­тимемо у стані воєнної загро­зи. І щойно переможемо у цій фазі війни — а ми неминуче пе­реможемо — всією українською спільнотою треба нарешті по­чати будувати справжній обо­ронний комплекс. Як казали колись латиняни, Si vis pacem, para bellum («Хочеш миру — го­туйся до війни»).

А що стосується суто воєнної компоненти, то для мене стало приємним відкриттям, з якою швидкістю й майстерністю українці засвоюють найсучасні­ші системи озброєння — почи­наючи від комплексів протипо­вітряної оборони і закінчуючи новітніми реактивними систе­мами залпового вогню. Жод­на нація світу не показала у ХХІ столітті такої динаміки тактич­ної гнучкості, майстерності й великого інтелекту. Упевнений, перемога буде за нами. Од­нак, як казав великий Черчілль, шлях до миру пролягає виключ­но через силу. І тільки за сило­вими результатами буде підпи­сано потенційну мирну угоду. Ми неминуче повернемося до кордонів 1991 року. Хоча не маю оптимізму, що це відбу­деться швидко.

Мій погляд на рік майбутній. Вважаю, що тільки філософія терплячості й здоровий глузд принесуть нам перемогу. Той же Черчілль казав, що єдиною конституцією Великої Британії є здоровий глузд. Такі наративи треба переймати і нам.

Є думка, що за ці майже 11 місяців Україна змінила Захід у його підходах, у ставленні до війни. Насправді західний світ змінила московія. Бо ніхто у ХХІ столітті не міг припустити, що на європейському континенті може статися класичний гено­цид. Тільки тоді, коли стало ві­домо про трагедії у Бучі, Ірпені, Бородянці, Лимані, Маріуполі, коли відкрили катівні, де мучи­ли дітей, — відбувся переворот у європейському мисленні. Єв­ропейці зрозуміли, з якою ек­зистенційною загрозою зіткну­лася Україна. І найголовніше: європейці усвідомили — якщо Україна капітулює, то якась на­ступна країна ЄС стане черго­вою жертвою росії.

путін чітко заявив, що став на шлях відновлення новітньої російської імперії. Без Украї­ни ця імперія неможлива. Уні­кальність історичного моменту полягає у тому, що, на відміну від нашої боротьби за незалеж­ність на початку ХХ століття, ми вперше у нашій історії маємо одного противника і вперше — консолідовану підтримку циві­лізованого світу. Тренувальний майданчик «Рамштайн» — не що інше, як антипутінська, антиро­сійська коаліція, в яку входять понад 50 країн. Нагадаю, анти­гітлерівська коаліція, яка утво­рилася 1 січня 1942 року, нара­ховувала 26 країн.

Недавній візит нашого пре­зидента у США свідчить, що Україна позначена на світо­вих геополітичних радарах, що вона є отим гострим мечем сві­тової демократії, котра умоги­лює і обов’язково умогилить московський імперіалізм. Це неминуче. Йдеться лише про час і ціну.

Зараз однією з найгарячі­ших точок війни є Бахмут. Ба­гато хто запитує, чому ця ділян­ка фронту є настільки для нас важливою. Скажу так: у нас не­має другорядних ділянок фрон­ту. Всі вони важливі. Треба ста­вити питання дещо по-іншому: чому для росіян взяти Бахмут настільки принципово?

Три моменти. Перший — суто політичний. Росіяни почали цю війну з того, що оголосили про вихід на адміністративні кордо­ни Донецької та Луганської об­ластей. На Луганщині вони не можуть цього зробити, тож тре­ба хоч десь урвати. Тому нама­гаються взяти Бахмут, там зо­середжено велетенські сили.

Другий момент — суто пси­хологічний. москва зазнала ці­лої низки поразок, особливо під час блискучої харківської і не менш блискучої херсонської операцій ЗСУ. кремлю треба показувати хоч якусь динаміку. А її немає.

Третій момент — суто воєн­ний. Ця війна на 95% є війною артилерії. Російські КамАЗи і «Урали» беруть на свій борт по 60 152-міліметрових снарядів, або 32 снаряди системи залпо­вого вогню «Град». Такими ван­тажівками на всю лінію фронту з росії боєприпасів не довезеш. Стільки вантажівок у неї немає. Потрібна залізниця. І вона у ра­йоні Бахмута є. Йдеться про Дебальцівський залізничний вузол, за який йшли важкі бої ще в січні 2015 року. Від Бахму­та до Дебальцевого по прямій всього-на-всього 42 км. Нага­даю, реактивна система зал­пового вогню HIMARS «працює» на відстань 84 км. Тож це заліз­ничне полотно перебуває під нашим вогневим контролем. Зауважте, кілька вагонів зі сна­рядами — це набагато більше, ніж кілька вантажівок. Тож росі­яни роблять усе можливе, щоб якнайдалі посунути наші вогне­ві рубежі. Поки що роблять це без успіху. З умовного 1 серп­ня до сьогодні зуміли пройти якихось 12−14 км. Це критич­но мало для «другої армії світу».

Загальний підсумок. Страте­гічна динаміка успіху однознач­но на боці українців. Проте поки що ми не досягли зміни кількіс­ного паритету, насамперед в артилерії. Це боротьба кількос­ті та якості. Або боротьба Дави­да і Голіафа, де Давид (розум) — це українці, а Голіаф (чисель­ність) — росіяни. Коли складеть­ся класична воєнна поразка, путін, скоріш за все, втратить своє життя, а російська феде­рація може стати на шлях сво­го розпаду, московити бити­муться на смерть. Що і роблять. Ми зайшли у так звану стадію «українського Вердена». Прига­даймо 1916 рік. Перша світова війна. Мільйони німців і фран­цузів перемелювали одне од­ного…

У частині «перемелюван­ня» особового складу і техні­ки ми на порядок вище. Тільки за втратою танків росіяни пере­вершили всі можливі показни­ки після Другої світової. На початок цієї війни в них було не менше ніж 3400 танків. На цю хвилину поза 3 тисячі танків перетворе­но в Україні на брухт. За 10 ро­ків війни в Афганістані радян­ський союз втратив лише 147 танків. Така тенденція по кожній категорії втрат. Щоб їх віднови­ти, росіянам треба від 10 до 30 років.

Карфаген став на шлях сво­го кінцевого умогилення. І він буде умогилений. Справа у часі і обставинах.

2022-ий: підсумки політичні

«Завдяки нашій самоорганізації вдалося втриматися у перші дні війни»

Віталій Кулик, директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства

Війна, нова її фаза вне­сла значні корективи у по­літичний процес. Довкола неї оберталася як наша зовніш­ня, так внутрішня політика.

Основний наш здобуток за цей рік — ми нарешті можемо говорити, що у нас остаточно сформувалася українська полі­тична нація. Україна виявилася спроможною, а не стала failed state («країною, що не відбула­ся»), — про що світові розповіда­ла російська пропаганда і деякі колеги на Заході. Ми виявилися більш ефективною державою, ніж деякі європейські країни, які не здатні себе захистити, попри всю їхню історію. Українці про­йняті високою відповідальністю за свою спільну долю. Вся кра­їна стала до зброї і чинить опір окупантові.

Наша самоорганізація ще раз показала, що вона більш ефек­тивна, ніж будь-які державні ін­ституції. Саме завдяки цій са­моорганізації (добровольці, волонтери, територіальна обо­рона) нам вдалося втримати­ся у перші дні великої війни. Ця активність і самодіяльність про­тягом початкового періоду по­казала: там, де держава не­спроможна, самоорганізація вирішує багато проблем.

Одним із наших здобутків вважаю те, що світ поступово стає україноцентричним. Усі сві­тові глобальні процеси оберта­ються навколо нас, світ не про­сто відстежує, а залучається до війни, стає на той чи інший бік. Все менше країн залишається у нейтралітеті й не відчуває впли­ву того, що відбувається в Укра­їні.

Наші найбільші втрати — заги­бель військових і цивільного на­селення. Ми втратили найкра­щих, і це даватиметься взнаки ще дуже довго. Маємо значні демографічні втрати. Наступ­ного, 2023 року, значна частина наших людей, які втекли від ро­сійських ракет і бомб за кордон, може не повернутися додому, а укорінюватиметься на чужині.

Політичний процес в Украї­ні був пов’язаний з тим, що від­булася концентрація ресурсів і функціоналів медійного поля довкола правлячої політичної сили. Усі інші політичні проєк­ти відчутно здали, втратили. І це пов’язано не лише з їхньою від­сутністю у медіаполі, яке теж ви­явилося сконцентрованим в ру­ках правлячої політичної сили через створення «Єдиного ма­рафону» з його явним політич­ним перекосом у бік провладних спікерів. Фактичне колапсуван­ня олігархічних телеканалів, пе­рехід їх під контроль національ­ного телемарафону позбавило опозиційні та інші політичні про­єкти доступу до телевізора. Тих ресурсів, що залишилися (у того ж Порошенка), недостат­ньо, щоб конкурувати у медій­ному плані зі «слугами народу». Деякі політичні сили остаточно зникли з поля зору (Радикальна партія) або істотно послабили свій вплив («Батьківщина»). Ці сили час від часу для маніфес­тації своєї позиції намагаються використати трибуну Верховної Ради, перейшли у соцмережі й телеграм-канали, але цього не­достатньо, щоб належно заяв­ляти про себе.

Періодично ми бачимо, як у медіа починаються певні ін­формаційні кампанії, пов’язані з тими чи іншими кадровими при­значеннями. Але вони теж є епі­зодами. В останні місяці на ме­діаринку з’являється все менше «джинси», замовних вкидів. Це теж, до певної міри, визначає політику. Як кажуть фахівці, ри­нок завмер.

Є розмови про появу нових політичних проєктів, перефор­матування наявних політсил. Але це лише розмови. У берез­ні-квітні дехто сподівався на де­ескалацію, на відміну воєнно­го стану і навіть на проведення виборів. Дехто серед «слуг на­роду» активно просував ідею дистанційного електронного го­лосування через систему «Дія». Але зараз очевидно, що інтен­сивність воєнних дій буде висо­кою, про відміну воєнного ста­ну й припинення конфлікту не йдеться. У стратегічних інтересах України — продовжувати тиск і наступ, не дати росії пе­редишки, не дати їй можливос­ті сконцентрувати ресурси для нового наступу. Тож, очевидно, відміни воєнного стану не буде — і, що теж очевидно, не буде найближчим часом і нових ви­борів.

Як би комусь не хотілося, але електоральні заміри вказують на високу підтримку правлячої по­літсили і президента. Інші гравці про себе поки що не заявляли, і навряд чим зможуть конкуру­вати з нею за серйозні позиції. Ці високі рейтинги дають під­стави декому на Банковій гово­рити, що якби вибори відбули­ся зараз, після швидкої відміни воєнного стану, їм вдалося би сформувати конституційну біль­шість (тим більше використо­вуючи дистанційне електронне голосування). У цьому є небез­пека. Бо велика спокуса вста­новити авторитарний режим з усіма наслідками могла би при­звести до соціальних зрушень, і це було би не на користь дер­жаві. Тому навряд чи до цього вдаватиметься правляча верхів­ка. Та й месиджі з боку Заходу про недоцільність таких кроків є прогнозованими. Ніхто з цим загравати не збирається. Захід сподівається на збереження де­мократичного курсу та плюра­лізм політикуму, і з цим пов’язує продовження своєї підтримки, у тому числі військової. Тому на­вряд чи хтось у владі намага­тиметься йти шляхом автори­таризму. Хоча така спокуса є, і у кулуарах цю тему час від часу порушують. Мовляв, ми дійде­мо до якоїсь точки, зафіксує­мо фронт, візьмемо паузу, про­ведемо вибори, сконцентруємо ресурси і знову почнемо війну. Так не вийде! Думаю, на Банко­вій це зрозуміли, і таких ілюзій максимально позбулися.

Чи змінилася за час війни партія влади? Чи перебудува­лася? Як на мене, всі оці дії, пов’язані із забороною «ОПЗЖ», інших проросійських партій, об­шуками у церквах московського патріархату, це якісь напівзахо­ди. Я це називаю троцькізмом — трошки того, трошки сього. Цей троцькізм заважає вирішити пи­тання корінного і якісного очи­щення політичного простору, виправлення конфесійної ситу­ації в Україні. Бо якщо говорити про забо­рону партій, то має відбутися і певною мі­рою люстрація всіх політиків, які належали до них. Тому що не партії, а конкретні люди захоплювали владу, вели пропаганду за «русскій мір». Особи, обрані за списками цих політичних сил, мають бути позбавле­ні депутатських мандатів у Верховній Раді і у всіх без винятку місцевих радах. Вони також мають бути позбавлені можливості обиратися на найближчі 10 років.

Отож, якщо забороняти — то разом із люстрацією. Якщо вести боротьбу із мос­ковським патріархатом, то це питання про заборону проросійського утворення під назвою «Українська православна церква». Тільки таким чином це можна зробити. А тиснути на них, вибивати з них догово­роздатність, підштовхувати їх до якихось рішень, яких вони не хочуть ухвалювати, — це і є троцькізм. Я не вважаю це серйоз­ними діями влади, спрямованими на ви­корінювання «русского міра» з нашого по­літикуму, з нашого релігійного життя.

Крім того, ми бачимо, як у деяких ра­дах «слуги народу» утворюють коаліції з колишніми «ОПЗЖешниками». Як колиш­ні депутати від «ОПЗЖ» фактично співпрацюють разом зі «слугами» у Верховній Раді, забезпечуючи їм результативне голосу­вання. Бачимо, як у деяких містах про­владні мери входять у коаліцію з «ОПЗЖ» і таким чином формують виконкоми за їх участі, призначають на посади колишніх «опезежистів». Тобто влада ділить влад­ний пиріг з партією «ОПЗЖ», ба навіть з її залишками. Поки партія влади не вирі­шить для себе, з ким вона, образно кажучи — з красивими чи розумними, доти ніякої ефективності в її діяльності не буде.

Щодо перебудови партії влади. Там та­кий кадровий склад, якість людей у «слу­гах» настільки неоднозначна, що говори­ти про її переродження, зміну я не став би. Поки звідти не прибрали Шуляк, Гетманце­ва та інших одіозних персонажів, говорити про якісні зміни цього політичного проєкту не доводиться.

Є сподівання, що з часом, після відмі­ни воєнного стану, у «Слузі» перейдуть до ідеї ребрендингу. Ця політична сила може називатися «Блок Зеленського» чи Партія Зеленського — і тоді там більш прискіпли­во підійдуть до формування своїх партій­них списків. Але це більше рожеві окуля­ри… Банковій потрібні «сукіни дєті». Але «свої сукіни дєті». Яких будуть викорис­товувати як інструменти для альянсів чи квазіоб'єднань, котрі задовольняють їх то­тальне домінування.

2022-ий: підсумки економічні

«Є сподівання, що найгірше ми вже пройшли»

Андрій Новак, голова Комітету економістів України

Повномасштабне, з трьох сторін, вторгнення росії спричинило вели­чезний негативний вплив на еконо­міку України. І все ж вона вистояла. Тем­пи падіння ВВП, які прогнозують на рівні 35 відсотків, на тлі цієї агресії можна вва­жати ще досить помірним показником. На початках ми мали дуже великі проблеми з пальним, було розірвано багато логіс­тичних шляхів, у певний час став немож­ливим експорт української промислової і аграрної продукції. Усе це позначилося на інфляції, на курсі національної валюти, цінах, тарифах. Однак, зважаючи на масш­таби завданої нам шкоди і вжитих контрза­ходів, девальвація й інфляція не були ката­строфічними.

Можна сказати, що найгірше ми вже пройшли. Українська армія на полі бою по­ступово відвойовує захоплені території. Це навіює оптимізм, вселяє віру, що на­ступний, 2023 рік, з військової точки зору стане переможним, а з економічної - ро­ком початку соціально-економічного від­новлення.

Період відбудови буде дуже трива­лим. Здійснюватиме її наша держава з різ­них джерел. Перше і найбільше з них — заарештовані російські активи, як державні, так і приватні. Друге джерело відновлен­ня — зовнішня допомога. Сьогодні Україні допомагають майже 60 країн світу. Третє джерело фінансування — власні ресурси, власні можливості.

Відбудова, відновлення Української держави буде дуже масштабним. Упев­нений, воно реалізовуватиметься на­віть швидше, ніж свого часу здійснювався «план Маршалла». Технологічні можливос­ті для втілення цих планів зараз значно вищі, ніж колись — за відновлення Західної Європи. Очікую, що через чотири-п'ять років ми зможемо побачити Україну відбу­дованою після жахливих руйнувань.

Уся банківсько-фінансова система України загалом витримала удар. Стало­ся це, першою чергою, завдяки безпреце­дентній зовнішній допомозі, яку ми отри­муємо від дружніх держав, практично від усіх міжнародних фінансових організацій. Неодноразово багато лідерів світу заявля­ли, що Україна отримуватиме стільки до­помоги, скільки їй буде потрібно. Це сто­суватиметься не тільки зброї, а й сфери економіки, фінансів. Можемо розрахову­вати, що цивілізований (а отже — найбільш розвинений світ) не допустить у тому числі й економічного краху України.

Скептики запитують: хто повертатиме всі ці західні допомоги? Чи не будуть роз­плачуватися за них наші діти-правнуки? Чи через нагромаджені борги українці не ста­нуть безправними наймитами?

Ні, не стануть. Переважна кількість до­помоги, яку отримують нині українці, — безповоротна. Відбудова України відбу­ватиметься, значною мірою, за рахунок заарештованих російських активів. Йдеть­ся і про так звані контрибуції - це також не кредитні гроші. В Україну прийдуть іно­земні інвестиції. Вкладати свої кошти го­тові будуть компанії, які свого часу вийшли з російського ринку. Україну вони тепер розглядають як альтернативу своїй колиш­ній присутності на московщині. росію буде ізольовано і політично, й економічно. Ніхто з нею працювати не буде. Бо це є (і у най­ближчі десятиліття буде) токсично, при­несе негативні іміджеві, маркетингові на­слідки для будь-якої компанії.

Усе у нас буде добре. Головне — як­найшвидше досягти військової перемоги України над росією.

Схожі новини