Галицькі села опираються… декомунізації

Щоб не позбуватися радянського спадку, місцева влада вигадує найнеймовірніші приводи

Гостра фаза російсько-української війни викликала природне бажання у багатьох наших співвітчизників ще енергійніше, без жодного жалю розлучатися з усім тим, що нагадує про країну-окупанта, бодай якоюсь мірою пов’язано з нею. Багато російськомовних українців переходять на спілкування державною мовою. З бібліотек прибирають книги російських авторів, на яких виховувалися вбивці, мародери, гвалтівники з московії. На ТБ тепер немає фільмів, які колись пропагували «русскую мощь». Місцеві громади позбуваються чужинських назв своїх площ-вулиць, дають їм імена українських героїв. Утім, подекуди прописану законом декомунізацію гальмує лінивство, недалекоглядність, можна сказати, саботаж людей, які володіють представницькими мандатами…

Непереконлива відписка від сільського старости.
Непереконлива відписка від сільського старости.

Мальовниче надзбручанське село Калагарівка (колишнього Гусятин­ського, а нині - Чортківського ра­йону) поєднує Тернопільську і Хмель­ницьку області. Славиться воно тим, що майже всі брами місцевих жителів гар­но розмальовано червоними трояндами. Розписує ворота місцевий вчитель фіз­культури Володимир Шиманський. Але про створений ним колорит села, як і про унікальний штучний водоспад з лікуваль­ною водою, які є тут, зараз майже ніхто не згадує. Калагарівка нині на устах бага­тьох українців з іншої причини: тут відмо­вилися перейменовувати вулицю, назва­ну в радянські часи на честь російського письменника Антона Чехова.

Виконанням законів про очищення від тоталітарного радянського спадку має займатися місцевий «уряд». На його адресу, як і в 46 інших територіальних громад Тернопільщини, скерував відпо­відне звернення співзасновник проєк­ту «Декомунізація. Україна» Вадим Поздняков. Однак сільський старо­ста Калагарівки Володимир Вейко і місцеві депутати відмовилися перейме­новувати вулицю Чехова. Скоріш за все — щоб не марудитися з паперами. В офі­ційній відповіді на запит пана Поздняко­ва староста пояснив, що вулицю в їхньо­му селі названо не на честь росіянина Чехова, а у пам’ять про добродія, за на­ціональністю… чеха, який колись збуду­вав у Калагарівці водяний млин.

Пригадайте, схожу відмовку свого часу застосували жителі села Андріїв­ки на Львівщині, яке у 50-х роках було названо на честь радянського активіс­та Андреєва. Громада відмовилася де­комунізувати село і приймати колишню назву Мармузовичі. Сказала, що їхнє село назване на честь святого Андрія Первозванного…

Багато користувачів соцмереж го­стро відреагували на відписку старости із Калагарівки, очевидно, придуману нашвидкуруч. Бо якби справді йшлося про іноземця-мецената, то у Калагарів­ці була би вулиця Чеха або Чеська. Зре­штою, вдячні предки мали би пам’ятати того фундатора за іменем-прізвищем і вшанувати його саме за ними, а не за національністю.

З цього приводу Вадим Поздняков іронізує: напевно, вулиці Лєніна колись було названо на честь продавчині тьоті Лєни, а вулиці Більшовицькі - через те, що у конкретному селі бульба вродила більшою, ніж у сусідньому…

До речі, вулиця Чехова у Калагарівці з’явилася у 1939 році, з приходом «пер­ших совітів». До того у цьому селі про добродія-чеха, який збудував млин, не згадували. І тоді ця вуличка-урочище називалася Вихватинці. Тож із вивчен­ням історії у калагарівської влади не все гаразд…

Крутійство бюрократів на Чортків­щині не залишило байдужими бага­тьох краян. Ось що каже з цього приво­ду Олег Шелестюк: «Мабуть, пану голові потрібно нагадати, що тільки 1−2 липня 1941 року у чортківській тюрмі нащадки Чехова закатували близько 800 україн­ців, уродженців навколишніх сіл…»

Опираються декомунізації і в іншій громаді на Тернопільщині - Підгороднянській. Тут не захотіли давати нові імена заідеологізованим вулицям Кол­госпній, Жовтневій, а також тій, що на­звана на честь радянського танкіста Чалдаєва. У сільраді пояснили, що про­ти перейменування виступила переваж­на більшість жителів, а також усі депута­ти на чолі з головою.

А про спротив декомунізації у поділь­ському селі Ленківці (Шепетівський ра­йон, Хмельниччина) уже ходять легенди. Тамтешню вулицю Жовтневу, названу ко­лись на честь так званої великої жовтне­вої соціалістичної революції, ленківець­ка влада не перейменовує з «поважних» причин. Позаяк, бачите, на жовтень при­падає багато свят — зокрема Покрова, День вчителя, День медика, День пош­таря. А також — Міжнародний день людей похилого віку, який (ви тільки вслухайте­ся у слова війта Юрія Криворчука!) від­значає більшість жителів цього села. Не уявляємо, як декомунізація може зава­дити відзначенню цих свят. І до чого тут одне й друге? Як мовиться, на городі бу­зина, а в Києві дядько…

Коментар для «ВЗ»

Володимир В’ятрович, народний депутат («Європейська Солідарність»), один з авторів законів про декомунізацію

Проживання у Галичині не створює алібі від пагубного впливу «русского міра.» На жаль, і у цьому краї є чимало тих легковірних, які піддаються його впливу. Хоча для декого відмова від декомунізації - не якась ідейна позиція, а бажання «нічого не рухати». Це теж грає на руку російській пропаганді. Треба працювати з такими людьми, пояснювати їм шкідливість їхній дій чи бездіяння. Робити це слід обережно, щоб, не дай Боже, не зачепити їхній маленький світ, бо це буде використано росіянами в інформаційній війні.

Схожі новини

Популярне за добу

Популярне за тиждень