Хроніки місцевого опору - 4

Про надійний тил і його героїв

Подорожі у часі (вперед-назад) для мене колись були буйною фантазією всяких там жульвернів. А оце зараз сам став учасником таких трансформацій.

Минулого вівторка зайшов у рідну школу, у клас, де 46 років тому складав випускні іспити. І мимоволі навернувся з пам’яті млосний аромат червоних півоній на столі екзаменаторів, білі накрохмалені фартушки однокласниць, теплі сонячні промені, які через вікна підбадьорювали нас, не зовсім сумлінних школярів. Нині у моєму класі через громаддя усяких речей не так просторо і світло, інші запахи. Й відбувається зовсім інше, не освітянське дійство. Тут – один з осередків національного спротиву. Але основні дійові особи ті самі, що і 46 років тому – вчителі і молодь…

Вчителька, а за сумісництвом – волонтерка

Волонтерським центром керує одна з кращих педагогів району, еколог, майданівка. Прийде час, назвемо її на ім’я і по батькові, а поки що для читачів вона матиме псевдо Квітка. Її чоловік, затятий краєзнавець, найперший помічник у всьому, буде у нас Адамом. Обоє – як два крила у птаха. Спільно роблять одну важливу волонтерську роботу.

Найперше Квітка кілька хвилин прискіпливо вивчала моє журналістське посвідчення, цікавилася метою візиту, зробила певні застереження щодо фотозйомки. Пояснила: у нас воєнний час, тож треба поводитися відповідно. І я зрозумів, як відповідально ставиться ця людина до своєї місії.

Волонтерський центр працював і до війни, допомагав армії. Зараз масштаби такої допомоги збільшилися у рази. Схожих осередків сприяння ЗСУ у місті є кілька, у кожного своя спеціалізація. Одні займаються розселенням біженців, забезпечують для них харчування, одяг. Інші організували блокпости, сформували територіальну оборону. А тут, у Квітки, інший напрям: збирають для фронту продукти, ліки та інші вкрай потрібні речі для війська. Тут його надійний тил.

Оголошення, яке не потребує коментарів…
Оголошення, яке не потребує коментарів…

Поміж іншого, гостру потребу на передовій відчувають у мішках для піску і металічних скобах (по-місцевому - клямбрах), якими скріплюють дерев’яні елементи укріплень. Пан Адам із захопленням розповідає про невідомих ентузіастів:

- Приїхали із села хлопці: «Чим вам допомогти? Виготовити скоби? Без питань. Ми арматуру маємо!». Записали розміри, і через три години привезли сотню клямбр. Сьогодні ми відвантажили на фронт триста таких скоб. Готові до відправлення ще стількох. Майстри підвезуть їх нам ще.

Волонтерський центр нагадує лісовий мурашник з невтомними комашками. Ніякої безцільної суєти, все розписано, кожен знає свої обов’язки.

«Розвантажувальна» група зустрічає місцевих жителів, які зносять-звозять свої пожертви для фронту: м’ясні, рибні, овочеві консерви, чай, каву, домашні компоти, варення, випічку. Ці посилки передають сортувальницям, які пакують продукти у картонні коробки, маркують.

Є у центрі свій «тарний цех». Через соцмережі кинули клич: потрібно 100 ящиків! Через годину добровольці привезли їх тисячу. Хлопці вправно і швидко, як пакувальники в аеропортах, формують посилки і обмотують їх скотчем.

Інший «цех» – «Аптека». Тут працюють люди, які розуміються на ліках. Люди приносять їх багато. Донедавна волонтерський центр відправляв у місце призначення по дві машини із сімома мішками, на яких були написи «Кровоспинні», «Знеболювальні». Зараз же запроваджено вузьку спеціалізацію: у пластикових боксах формують індивідуальні аптечки, в яких є максимально те, що потрібно для першої допомоги на фронті.

Волонтери відправили на фронт сотні таких саморобних аптечок.
Волонтери відправили на фронт сотні таких саморобних аптечок.

У «цеху сіткоплетіння» бригада молоді (а це учні трьох класів) розрізає на смужки принесену тканину і виготовляє з них маскувальний матеріал – його так чекають у гарячих точках. Хлопці і їхні наставники вміють ще й компактно спакувати сітки.

Бабуся знайшла на горищі намет і передала його на фронт

Серед волонтерів є переселенці. Колишній «айтішник» Денис перекваліфікувався у складача скоб, маркує тару з ними.

Є люди, які вміють дуже професійно скласти будівельні мішки, клейонку – щоб вони займали мінімум місця при транспортуванні.

У кількох кімнатах спостерігали за роботою «кулінарного» цеху.

Українським воїнам сподобаються домашні завиванці.
Українським воїнам сподобаються домашні завиванці.

Тут пакують на фронт борошно, олію, смалець, цибулю.

Добродійники привезли для фронтовиків чергову партію картоплі.
Добродійники привезли для фронтовиків чергову партію картоплі.

Жінки готують довгострокові і «оперативні» страви. Їх називають «Їмо вже»: відра з варениками і шкварками, завиванці, солодка випічка. Зранку з одного із сіл приїхала машина з великим домашнім хлібом, щоб передати його нашим захисникам.

Нашим захисникам засмакують вареники зі шкварками від земляків!
Нашим захисникам засмакують вареники зі шкварками від земляків!

Щодня із волонтерського центру до воїнів курсує по два продуктові буси. Використовують і попутний транспорт. Якось із Польщі у Вінницю поверталася машина, яка возила дітей до Польщі. На зворотному шляху її завантажили продуктовими передачами. Інша машина разом з харчами повезла на Рівненщину чорну плівку, скоби, бензопилу, домкрат…

Відчувається велика солідарність з боку підприємців. Для потреб центру вони виділяють свій транспорт з водіями, заправляють машини, курсують за вказаним маршрутом. І ще дають на дорогу кошти. Налагоджено і чітку комунікацію з військовими підрозділами.

Лише за два дні жителі цього міста принесли на потреби українського війська 35 тисяч гривень, 300 доларів, 150 євро, 700 польських злотих.

Встановлено взаємодію із закордонними друзями. Повні автобуси пакунків приходять із Польщі, Данії. Є пожертви від американської діаспори. Пан Адам каже, що надіслані кошти важко отоварювати, відтак ліпше відразу купити за них каски, бронежилети, кровоспинні турнікети – і переслати їх в Україну.

Помічаю, як до пункту збору чимчикує бабуся із великою сумкою. Напередодні одна з її ровесниць знайшла на горищі намет – і передала його воїнам. З таким народом у нас все вийде!

Звертаю увагу на втомлені, почервонілі від безсоння очі пана Адама. На мою репліку про це він відповідає: «Виспимося вже після перемоги».

Воїнам потрібен міцний тил

Вловивши мить, коли у напруженому ритмі волонтерського центру виникла невеличка пауза, запитую його керівницю, що саме найбільше їй запам’яталося з перших днів цієї війни.

- Мене вразила самоорганізація українців, те, наскільки збільшилася кількість людей, які готові допомагати нашій армії – як місцевих, так і переселенців, - каже Квітка. – Вони ладні працювати день і ніч. Надзвичайно мотивовані, морально сильні люди. Недавно я повернулася з одного із напрямків військових дій. Була захоплена тим, як у точках опору захищати Україну допомагає місцеве населення. Молоді і старші, чоловіки і жінки споруджують укріплення. І я бачу, як стають їм у пригоді наші передачі, виготовлені нашими умільцями скоби… Все, що потрібно, на передовій отримують. Потрібна ще наша витримка, злагоджені дії, самовіддана праця на перемогу. І потрібна наша молитва. Щоби була міцною наша армія, вона має мати міцний тил.

Слоган, який нас об’єднує.
Слоган, який нас об’єднує.

Квітка каже, що фронтовики дивуються із вправності волонтерів. Подивовані, як вони у нинішніх екстремальних умовах добираються у гарячі точки. Педагог зазначає: транспортних засобів для постачання армії бракує. Тому у волонтерському центрі готові придбати їх - за кошти, які жертвують громадяни. Частину машин, якими добродійники привозять на фронт свої передачі, там же залишають – щоб вони прислужилися воїнам.

«Позитивчик» Влад, який працює на перемогу і грає у театрі

Серед активних волонтерів – одинадцятикласники Михайло і Влад. Дорослими вони стали у ці дні. Пан Адам називає їх «бомбезними пацанами». Звернувся: нам потрібні ваші мудрі голови! З учнями радяться майже у всьому – бо у них, крім величезної енергії, нестандартний погляд на речі. А він вкрай потрібен у нестандартній ситуації, в якій ми всі живемо.

Супервиконавським хлопцям, крім фізичної роботи, доручили всю волонтерську бухгалтерію, доступ до всіх кімнат з речами і продуктами.

Приходять «на роботу» вони одними з перших, а йдуть – чи не останніми.

Кілька слів про Влада. Дуже добре вчиться. Грає провідні ролі у самодіяльному театрі. І завжди усміхається. У школі його називають «Позитивчиком». Де Влад – там завжди весело.

Чому педагоги товчуть молотками

Люди, які завітали якось у цей волонтерський центр, почули незвичний грюкіт. Яким же було їхнє здивування, коли в одному з класів побачили вчителів і учнів з… молотками. Вони розбивали волоські горіхи! Переробляють їх щодня по три-п’ять мішків. Смачні, висококалорійні зернята стають основою для саморобних «енергетичних батончиків», які у сусідньому класі виготовляють дівчата. До цих смаколиків додавали мед, родзинки, халву, загортали їх у целофан. Як важливо підкріпитися цими вітамінами нашим хлопцям на фронті!

«Енергетичні батончики» для воїнів і біженців.
«Енергетичні батончики» для воїнів і біженців.

Випуск «енергетичних батончиків» налагодили і в одній з приватних місцевих пекарень. Виглядають вони, як фабричні делікатеси. Автор цих рядків був свідком того, як ящик таких солодощів власник пекарні повіз до дітей-біженців із Харкова і Києва.

Читайте також:

Схожі новини