Кінець пам’яті про «Казантип»

Цю недобудову пам’ятають всі «вихідці з СРСР». Можливо, це найзнаменитіша недобудова світу. Будівництво Кримської АЕС почалося в 1975 році просто серед кримського степу недалеко від мису Казантип. Заради зведення нової «атомки» в Крим були переведені сотні сімей висококваліфікованих спеціалістів-атомників. Для них в чистому полі збудували ціле місто, яке назвали в честь відомого академіка-атомника Щолкіна. Характерно, що в адресах міста до цього часу нема назв вулиць, там просто їх нема, а всі будинки розрізняли лише за номерами.

Станцію також зводили, не зволікаючи. На об’єкті вже було змонтоване практично все високотехнологічне обладнання, реакторний цех був готовий до завезення реактора, на складах зберігалася величезна кількість унікального обладнання та матеріалів, як, наприклад, тонни мельхіорових труб, унікальних кабелів тощо. На момент розпаду СРСР готовність атомної станції становила 85%. Однак, у 1986 році сталася аварія на Чорнобильській АЕС. Після цього екологи і жителі півострова почали кампанію протесту проти будівництва небезпечного об'єкта. У 1987 році радянський уряд призупинив будівництво, а в 1989 році було прийнято рішення відмовитися від запуску станції, оскільки Москва вже передбачала розпад СРСР і не хотіла, щоб атомна станція дісталася Україні.

Майно станції і матеріали вирішили просто утилізувати. У Щолкіно почався безприкладний грабунок. У 1998-2000 рр. утилізацією майна займалася східно-кримська енергетична компанія, створена як дочірня компанія на основі бази атомної станції. Все цінне було вивезено за кордон і продано, мільярди коштів були присвоєні. Директор станції Володимир Танський згодом переїхав з дочкою жити у Францію. На об’єкті залишилося лише те, чого не можна було вивезти. Частина атомників виїхала, а кому не було куди виїжджати, потрапили в ситуацію безправ’я і невизначеності. Нікому не потрібне місто-привид довго не мало господаря, влади, і тільки з часом життя ледве налагодилось.

Залишки атомної станції стали використовувати «не за призначенням». В Криму любителі вільного відпочинку на морі з Росії, а потім і з інших країн, щорічно влаштовували фестиваль «Казантип», або ж «Респібліку Z», «громадяни» якої володіли «жовтими чемоданами», як перепусткою на «фестиваль», і культивували вільний секс та вживання наркотиків. Казали, що Казантип – це кримська Ібіца, за прикладом подібного фестивалю на Іспанському острові. Після кількох смертей через передозування та маси зґвалтувань влада стала придивлятися до «фестивалю», його намагалися контролювати, арештовували наркоманів. Згодом фестиваль заборонили. Але «Республіка Z» не здавалася, «фестиваль» переїхав в село Попівку недалеко від Судака. Після окупації Криму російська влада ще потерпіла кілька років і заборонила фестиваль зовсім. А залишки атомної станції залишилися ще більш осиротілими.

Російські чиновники Криму в лютому 2021 року прийняли рішення знести всі залишки об’єкту, запланували це зробити до 31 грудня 2021 року, але пізно почали і тепер планують зносити весь наступний рік, до кінця грудня 2022 року. Кримська влада знайшла «інвестора», який проведе демонтаж всього, що там залишилось, в тому числі залишків реакторного залу, однак, що він планує побудувати на цьому, вже знаменитому, місці «глава Криму» Сергій Аксьонов не каже. Або секрет, або ж ще дійсно не вирішили, в що віриться з трудом. Він пояснює: «Досі не було ніяких планів на що-небудь. Площа велика, Ленінський район тепер з профільними міністерствами вивчає ситуацію, передбачає, обчислює, але ніякої конкретики поки немає».

На знесенні залишків АЕС побував кореспондент севастопольської служби новин ForPost. Він розповідає, що на демонтажних роботах зайнято близько 20 робітників і важка техніка. Їм доводиться працювати наосліп, бо креслень, інженерно-технічної документації і схем об’єкта не знайшли, а всі стіни і облаштування виготовлені за найвищими стандартами якості і міцності. Товщина стінок, наприклад, становить здебільшого до 80 сантиметрів, а в деяких місцях - півтора метра, марка цементу використана дуже висока, якість бетону найвища, і роботу доводиться проводити спеціальними інструментами.

Вже були і сюрпризи. Наприклад, коли демонтовували робочі приміщення, то знайшли металеві «равлики», такі спеціальні труби, які йдуть він насосів. Видно було, що мисливці за металобрухтом вже намагалися їх розпиляти, але їм це не вдалося. Не вдалося і робітникам, які приступили до демонтажу. На одному з «равликів» знайшли клеймо, що залишилось після випробувань 1986 року, на якому було зазначено, що вони витримують тиск в 67 тонн на квадратний сантиметр - це надзвичайно високий тиск (64,8 тисячі атмосфер). Інженерам зараз залишається тільки здогадуватись з якого сплаву вини зроблені.

Читайте також: У Криму намагаються позбавити головну бібліотеку імені Івана Франка…