«Під приводом «нормального перезимування» Україну можуть схиляти до прямих поставок енергоносіїв з Росії...»

Від зливи негативних новин українців усе частіше охоплює депресія. Опозиція і багато експертів кажуть, що в зиму «зелена» влада вводить Україну з букетом криз: політично-інституційною, економічною, військовою, енергетичною, фінансовою, медичною тощо. Чи не перебільшено ці тривоги? Чи здатна команда Зеленського впоратися із викликами, які нас чекають? Це основна тема розмови кореспондента «Високого Замку» із керівником політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку Ігорем Рейтеровичем.

— Побоювання наших громадян не перебільшені, — каже аналітик. — Енергетичну кри­зу вже маємо. Це визнав навіть Кабінет Міністрів. Офіційна ста­тистика свідчить, що в Україні бракує запасів газу, вугілля, ма­зуту, є проблеми з електроенер­гією. Влада ігнорує, немовби не чує тих ініціатив, з якими у Вер­ховній Раді виступають пред­ставники опозиції (кажу про її національно-патріотичний сег­мент, «ОПЗЖ» до уваги не беру, бо у нього один рецепт виріши­ти проблеми — лягти під Росію). Йдеться про пропозиції надати додаткові кошти на відновлен­ня видобутку вугілля, для випла­ти заборгованості перед шахта­рями (як у східній, так і у західній Україні). План вирішення цих та інших проблем у влади відсут­ній. Боюся, усе йде до того, що Україну ставитимуть перед фак­том: для більш-менш нормаль­ного проходження зимового пе­ріоду нам треба домовлятися про прямі поставки енергоносі­їв як мінімум з Білорусі, як мак­симум — з Російської Федерації. Хоча всі розуміють, що біло­руські енергоносії — це, по суті, російські.

Представники енергетич­них компаній лякають заявами про «віялові» відключення стру­му. Не знаю, як на Львівщині, але у Київській області вже зву­чать попередження про те, що з восьмої ранку до п’ятої вечо­ра проводитимуться «профілак­тичні роботи». Хоча раніше таку «профілактику» в опалювальний сезон не проводили…

Маємо іншу очевидну кри­зу, пов’язану з коронавірусом. До чергової її хвилі влада вия­вилася абсолютно не готовою, виглядає безпорадною. Про­сто пливе за течією. Президент з цього приводу навіть не зби­рає засідання РНБОУ, не звер­тається до нації з проханням дотримуватися обмежень, при­швидшити вакцинацію. У вла­ді сподіваються, що пандемія вщухне сама собою, у природ­ний спосіб. Що кількість вакци­нованих і кількість перехворілих створять колективний імунітет — і це зупинить проблему.

Додайте до цього кризу у зо­внішньополітичних відноси­нах. До нового року не буде ні­яких зустрічей у нормандському форматі. Загострення на сході у нас відбуваються періодично. Причому влада відверто відки­дає факт нагромадження росій­ських військ на кордоні з Украї­ною. Я так розумію, що йдеться про певний реверанс господа­реві Кремля. На Банковій спо­діваються, що це зарахується у контексті майбутньої особис­тої зустрічі між Зеленським і Пу­тіним, яку може бути подано як певну перемогу… Але до кінця 2021-го «рандеву» не буде. Ро­сія у такій зустрічі не зацікавле­на. Крім посилення бойових дій на сході, вона веде енергетичну війну проти України, і, на жаль, — успішно. Україна у цій війні про­грає, ми до неї виявилися не го­товими.

Проблемними у нас залиша­ються багато інших питань: су­дова реформа, яка зависла, загрози малому бізнесу, який можуть поховати уже підготов­леними (на жаль, недолугими) проєктами законів. Робиться це заради ситуативної корис­ті для бюджету, яка на почат­ках вимірюватиметься якимись десятками-сотнями мільйонів гривень, але у перспективі при­зведе до значних втрат в еконо­міці.

— У команді Зеленського розуміють ці та інші загрози, мають план контрдій?

— Я не бачу команди Зелен­ського як такої, де є високопро­фесійні, компетентні люди, які відповідали би за життєво важ­ливі сфери. Навіть останні ка­дрові ротації є хаотичним пе­реміщенням фігур усередині одного ансамблю — з Офісу пре­зидента чи з депутатської фрак­ції «Слуга народу». Ці люди не дадуть відповідей на глобаль­ні проблеми, які стоять перед Україною. Єдиний порятунок, вихід із ситуації (і це нормаль­на світова практика!) — залу­чення до управління державою професійних людей з іншою по­літичною позицією. Це могло би бути аналогом створення уря­ду національної єдності, під­писання якогось компромісно­го Меморандуму, Універсалу. Так, як зробили це в Австралії, коли влада сіла за один стіл із опозицією. Влада тоді сказала: ми слухаємо опозицію, бо вона радить правильні речі. Своєю чергою, опозиція заявила: ми вводимо певний мораторій на критику влади, бо нам треба ра­зом боротися з пандемією та ін­шими викликами…

Українська опозиція не раз заявляла, що готова піти на­зустріч владі, делегувати в неї своїх представників, проголо­сувати за якісь важливі рішен­ня. Але бажання піти назустріч немає.

— На одному з телеефірів нова віцепрем’єрка Ірина Ве­рещук накинулася на Поро­шенка: мовляв, перестаньте нам радити!

— Така поведінка не гідна чле­на уряду. Бути два з половиною роки при владі й водночас по­силатися на попередників — не­правильно й смішно! За даними соцопитувань, люди кажуть, що за минулої влади їм жилося кра­ще. І що справи в економіці те­пер гірші. Можемо по-різному ставитися до урядів Яценюка, Гройсмана — але вони, принай­мні, мали плани. І я не пам’ятаю, щоб навіть під час війни ми вхо­дили в зиму без запасів газу чи вугілля. Некомпетентність ни­нішньої влади може закінчити­ся радикальними соціальними протестами.

А може, українців справді до чогось готують? Не виключено, що наші очільники скажуть: ми хотіли вийти із цієї складної си­туації, але, бачте, не виходить, треба нам з Росією миритися… Це можливий варіант. Але його суспільство не сприйме.

— Активність колишнього соратника президента, а нині його опонента — Разумкова, може додатково похитнути позиції Зеленського?

— Створення міфракційно­го парламентського об’єднання Разумкова «Розумна політика» — заявка на формування май­бутньої депутатської групи або фракції. Те, що Офіс президен­та кидає величезні сили, щоб «присадити» Разумкова (на­віть хочуть забрати у нього ман­дат), свідчить, що на Банковій його побоюються. Бо ексспікер є конкурентом на їхньому елек­торальному полі. Одна справа воювати з Порошенком, Тимо­шенко, іншими політиками, яких «зелені» називають «старими», і зовсім інше протистояти колись першому номеру у виборчому списку «Слуги народу»… Разум­ков зробив дуже багато, щоб екскерівник «95 кварталу» став першою особою країни. Разум­ков був спікером його виборчих кампаній, агітував, пояснював, переконував — тобто робив те, що мав би робити Зеленський.

Разумков хоче завоювати ко­лишнього Зе!-виборця. Ексспікер каже: це я — справжній «слуга народу», бо за два з по­ловиною роки вони змінили­ся, а я — ні. І, судячи з опитувань громадської думки, це працює. Якщо підтримка Разумкова, яку сьогодні має, не падатиме, то на старті він «відриватиме» 5−7 відсотків від рейтингу прези­дента та його партії.

Загалом, своїми недолугими діями в економіці, агресивною політикою у політиці, огульни­ми звинуваченнями на адресу своїх опонентів, попередників, ухваленням доволі спірного «ан­тиолігархічного» закону тощо Зеленський наплодив собі во­рогів. Формує проти себе коа­ліцію. Симптоматичною у цьому відношенні є поведінка Рина­та Ахметова. На початках най­багатший олігарх був лояльним до президента. Але змінилося все: і риторика «ахметовських» телеканалів, і заяви його спіке­рів… Зеленський залишається наодинці. Його опоненти посту­пово об’єднуються. Президент втрачає підтримку і у парламен­ті — як свого часу було це з Яну­ковичем. Передумови, щоб Зе­ленський повторив такий шлях, є. Це може статися, якщо пре­зидент і його команда не по­чнуть вирішувати важливі для країни проблеми, а займати­муться накопиченням, грабун­ком, перерозподілом…

— Поза тим, Банкова де­монструє, як кажуть наші вороженьки, «присутствие духа». Не проминають на­годи похвалитися перед ви­борцями «антиолігархічним» законом, програмою «Вели­кого будівництва», мільйона­ми посаджених дерев. Днями Зеленський пообіцяв у швид­кому часі відродити «Укрза­лізницю»… Чи повірять йому громадяни?

— Якби зараз проходили пар­ламентські вибори, ніякої моно­більшості уже не було б. А якби у нас були вибори президентські — з високою долею ймовірнос­ті Зеленський на них міг би пе­ремогти. Проте з кожним днем його шанси на це зменшуються. Саме через це на Банковій на повному серйозі розглядається сценарій дострокових «спаре­них» виборів. Є бажання подати їх як своєрідний вотум довіри. Можливо, протягнуть їх через інструмент референдуму, за­кон про який ухвалили «слуги». У такий спосіб Зеленський хоче отримати додаткових п’ять ро­ків перебування при владі.

Але на рівні Верховної Ради «слугам» так чи інакше дове­деться домовлятися. Причому нема гарантії, що вони стануть основою для формування коалі­ції. Це можливо лише за умови, якщо Зеленський паралельно йтиме на вибори і витягувати­ме соратників на залишках сво­го рейтингу.

Читайте також: Влада не готова до енергетичної війни з РФ