В Криму проти політв’язнів використовуються методи каральної психіатрії

Як розповідає для «Високого Замку» колишній кримський політв’язень, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров, більшість кримських політичних в'язнів на етапі попереднього слідства проходять через процедуру примусової психіатричної експертизи. Її можна порівняти з тортурами і каральною психіатрією. Нагадаємо, Ільмі Умеров разом з іншим політв’язнем Ахтемом Чийгозом в 2019 році був на прохання президента Туреччини Ереджепа Ердогана обміняний на невідомих росіян-в'язнів у Туреччині, терміново відправлений літаком до Туреччини, а звідти прибув до Києва.

Ільмі Умеров одним з перших випробував на собі примусову психіатричну експертизу як елемент переслідування і тиску ще під час так званого досудового слідства. 18 серпня 2016 року його з лікарні етапували до психіатричної лікарні Сімферополя і помістили у стаціонар. За його словами, вся експертиза полягала у декількох бесідах з лікарями, проте протримали при цьому його в стаціонарі три тижні, а максимальний термін експертизи становить 28 днів з можливістю продовжити за рішенням суду до 90 днів.

Ільмі Умеров вважає, що ці три тижні були сильним психологічним тиском, який можна назвати тортурами. «Якщо нормальну людину помістити у такі умови, вона через деякий час буде уподібнюватися тим, хто поруч з ним. У палаті немає дверей: все крики, мати, лайка, сварка і таке інше — цілодобово чуєш і бачиш», — згадує Ільмі Умеров.

Практику застосування Росією психіатричних тортур до в’язнів у Криму досліджував аналітик Центру прав людини ZMINA журналіст Артем Гіреїв, повідомляє сайт «Флот-2017». Він виявив, що з того часу через такі психологічні тортури пройшли десятки в’язнів, звинувачених у приналежності до «Хізб ут-Тахрір». У тому числі координатор руху «Кримська солідарність» Сервер Мустафаєв, анархіст Євген Каракаш, український активіст Олег Приходько, «диверсант» Андрій Захтєй.

«Формально російське законодавство, яке тимчасово застосовується на території Криму, передбачає, що призначення судово-психіатричної експертизи щодо підозрюваних або обвинувачених є обов'язковим тільки в трьох випадках — коли є підозри, що вони схильні до наркоманії, педофілії, або є сумніви в осудності цих осіб», — зазначає Артем Гіреїв. При цьому сумнів у їх адекватності має бути підкріплено фактичними підставами. Наприклад, такими підставами можуть бути довідки про те, що дана особа раніше спостерігалося у психіатра, нарколога або здобувала освіту в установі для осіб з відставанням психічного розвитку. Також це можуть бути заяви самого підслідного про те, що у нього є психопатологічні переживання, галюцинації тощо.

Але маніпуляції цими статтями дозволяють слідчим відправляти на таку експертизу будь-якого підозрюваного без наявності реальних і суттєвих підстав. Наприклад, це можуть бути показання кількох свідків про те, що людина поводила себе не адекватно. Причому у кримських резонансних політичних справах слідчі для перестраховки оформляють такі експертизи практично всім без винятку фігурантам.

Як ми пам’ятаємо, законодавство в СРСР передбачало також таку форму перевиховання як примусове лікування у психіатричній лікарні, якому були піддані в радянський час багато дисидентів. Зараз це законодавчо не передбачено, однак така практика є на окупованому півострові. Так, зазначає Артем Гераїв, це справа щодо ялтинського активіста Юнуса Машаріпова, якому замість утримання в колонії згідно з вироком передбачено примусове лікування у психіатричній лікарні.

Журналіст виявив, що появі цієї справи передували пожежі в ялтинських лісах. Силовики звинуватили у цьому місцевого активіста Юнуса Машаріпова. Вони знайшли в гаражі, де він робив ремонт, саморобний вибуховий пристрій запальної дії. Також, за версією ФСБ, він нібито планував підірвати храм Святого Архистратига Михаїла в селищі Ореанда і для цього заготовив неподалік склад з вибухівкою.

Сам Машаріпов в суді заявляв про те, що його катували струмом і відкритим вогнем, змусивши дати неправдиві свідчення. Крім цього, під час слідства у нього були насильно взяті зразки біологічного матеріалу, які потім виявилися на вибуховому пристрої. В ході слідства проводилася судово-психіатрична експертиза. Експерт дійшов висновку, що Машаріпов має психічний розлад, але при цьому може відповідати за свої вчинки. У 2018 році так званий «суддя Ялтинського міського суду» Володимир Романенко незаконно засудив його до чотирьох років колонії загального режиму. На свою біду Машаріпов з вироком не погодився і став його послідовно оскаржувати.

Так звана «колегія апеляційного суду Криму» під головуванням окупаційної «судді» Людмили Капустіної, у вироку не побачила жодних порушень, за винятком протоколу першого допиту Машаріпова, який був підписаний під тортурами за відсутності адвоката, і першого документа «кримінальної справи» — рапорту про виявлення ознак злочину. Вирок був залишений у силі. А до цього часу «розкриття лісових підпалів» вже пішло у залік місцевим «силовикам» і принципового значення результат перегляду справи не мав. Але так звані косяки у вигляді примусового забору біологічного матеріалу та зізнань під тортурами треба було якось «зачистити». Повторна судово-психіатрична експертиза визнала Машаріпова повністю психічно неосудним. Тепер всі заяви підсудного про свавілля з боку співробітників ФСБ пояснили просто маренням психічно хворої людини. Співробітники ФСБ, які давали свідчення в якості свідків, спілкувалися з так званим «суддею» Смирновим в його кабінеті, Машаріпов був позбавлений права на останнє слово, а захисту відмовляли практично у всіх клопотаннях. Незаконним вироком від 3 березня 2020 року Машаріпов визнаний особою, з якого знімається кримінальна відповідальність у зв'язку з психічним розладом, однак при цьому «суд» окупантів ухвалив відправити його на примусове лікування в стаціонар психіатричної лікарні. Примусове лікування залишилося у силі навіть після розгляду Апеляційної скарги.

На відміну від позбавлення волі подібний незаконний вирок окупантів не має терміну, — підсудного можуть тримати у лікарні для душевнохворих стільки, скільки вважатимуть за потрібне.

Цей приклад свідчить, що сучасна Росія як тоталітарна країна скотилася до незаконних найжорстокіших, нелюдських методів переслідування інакодумців та опозиції, які засуджені міжнародним правом.