«Торчки» можуть поскаржитися на «поганий сервіс», і «кладменів» оштрафують...

Я ніколи не «торчав», навіть цигарок не пробував. Із «баригами» не дружив, утім, через надмірну любов до гральних автоматів на другому курсі університету заборгував пристойну суму. Щоб якнайшвидше віддати борг, пішов шляхом найменшого спротиву: через знайомих, які промишляли дрібними справами і протринькували гроші на автоматах, дістав контакт онлайн-магазину у «Телеграмі», що тільки-но з’явився. Той «магазин» займався розповсюдженням легких наркотиків. Про це мені було добре відомо, але оплата праці видавалася надто заманливою, а робота, де немає надокучливого начальства, простою.

У листуванні з чат-ботом (спеціальна про­грама, що налаштована автоматично відповідати на за­питання співрозмовника) домовився про реалізацію това­ру. «Кладменом» (людиною, що ховає невеликі дози нарко­тиків для покупців) взяли вже після того, як виконав перший «квест» — завдання для кур’єра-початківця. У ньому, згідно із зазначеними координатами, потрібно знайти свій перший потайник, котрий сховали у ва­зоні під’їзду житлового будинку.

Із першим завданням впо­рався. І тоді мені дали повно­цінне завдання: зв’язатися з так званим магазином (онлайн-сервісом, що курирує робо­ту кур’єрів) і домовитися про передоплату. Товар фасував у орендованому гаражі, а в без­людних місцях облаштовував «закладки» для «покупців». Фо­тозвіт кожного схову з наркоти­ками, з приблизними коорди­натами захованого, відправляв анонімним роботодавцям. Го­норари переказували на мій вебгаманець одразу після того, як «клієнтура» знаходила свою «дозу». За день реалізовував більш ніж 20 «закладок», де одна «пайка» зазвичай місти­ла грам наркотичної речовини (з часом почав не докладати — з метою наживи).

У цьому «бізнесі» є певні правила. «Закладок» не мож­на залишати поблизу навчаль­них закладів, дитячих садків чи цвинтарів. Річ не у моральності. У тих місцях існує велика ймо­вірність потрапити під підозру перехожих, тож «магазин» сер­йозно перестраховується.

Борг я погасив швидко, але працювати кур’єром не пере­ставав. Прогулюватись по дві години на день і добре заро­бляти — спокусливо. Але ще більш спокусливо було спробу­вати те, що давав іншим.

Я наївно повірив у стару байку, що легкі наркотики — не смертельні, що від них не вини­кає залежності. Тому з цікавос­ті спершу потягнувся за однією кольоровою таблеткою, згодом — іншою… Через три місяці я став наркозалежним.

Із роками конкуренція між дрібними наркоділками зрос­тає. На сьогодні для клієнтів є сервіс обслуговування, який «магазини» організовують на зразок віртуальних торгових майданчиків, як «AliExpress», «Розетка» чи «OLX». Торгаші за­гортають свою онлайн-сторінку в естетичний дизайн. Ба більше, тут «торчки» можуть поскаржи­тися на «поганий сервіс» — і їм повернуть кошти, а «кладменів» оштрафують за халтуру.

Усталені уявлення про сучас­ну наркоіндустрію — голлівудські байки. Наприклад, експортний товар на ринку — швидше, мар­кетинговий хід, аніж реальність. Популярні у бідних країнах нар­котичні засоби — зазвичай де­шева синтетика, від якої «рве дах», її не потрібно вести з дале­ких Філіппін, бо можна приготу­вати у брудному підвалі.

Образ наркоторговця сут­тєво перебільшений завдяки фільмам про колумбійські кар­телі. Власником «магазину для збуту задоволення» може бути непомітний підприємець чи ма­жор, що розуміється в техно­логіях і спроможний оплатити бодай місячну оренду онлайн-магазину на анонімному ресур­сі Hidra — головному торговому центрі Східної Європи у сфері продажу заборонених речовин.

Світ не стоїть на місці. Кур’єр вже давно не отримує «поміче­ної» готівки на руки. Йому пла­тять криптовалютою, яку важко відстежити і реально вивезти (завдяки певним маніпуляціям на спеціальних сервісах), або ж скидають гроші на електронний гаманець. «Закладок» у дворах житлових будинків, на зупин­ках чи в парках — як показують у фільмах — не ховають. У тих міс­цях повно свідків… До того ж там часто промишляють «торч­ки» (так звані чайки), що в по­шуках нової «дози» готові руки навіть у мінеральну вату встро­мити… Тому з метою безпеки «кладмени» перебираються на околиці міста або ж взагалі за­готовляють спеціальні силіко­нові муляжі для маскування.

Нечистий заробіток — то про­кляття. Усі кур’єри з часом ста­ють «торчками» і «паляться». Через півтора року «праці» я став параноїком: чув голоси у голові, а потім «доїхав», що че­рез мене помирають чиїсь діти. Щоранку прокидався з думкою, що будь-якої хвилини можу сіс­ти за ґрати, і вирішив, що коли впіймають, вчиню самогубство. На щастя, не впіймали, бо знай­шов у собі сили «зав'язати»…

Чи було у мене красиве жит­тя на ті гроші? Жодних подо­рожей за кордон чи компа­ній симпатичних панянок! Були тільки дешеві коньяки і тижні безпам’ятства, коли намагав­ся «зав'язати». Навпаки, я на­магався не привертати до себе уваги: не тратив зайвої копійки, щоб не «спалитись», жив макси­мально непомітно. А моральні муки? Вони ніколи не покидали. Тими переживаннями не поді­лишся із сім’єю, з ними не заве­деш стосунків, бо кому потрібен наркоман? Відтак єдиною мож­ливістю втечі від реальності за­лишаються наркотики. Ось таке замкнуте коло.

P. S. Внаслідок загальної ро­мантизації заборонених речо­вин у масовій культурі, а також геніального маркетингу певних наркомаркетів, що примудри­лись використовувати для влас­ної реклами навіть відео-хос­тинг YouTube, 2020 року купили наркотики лише з одного за­шифрованого російського мар­кет-плейсу Hidra 815 тисяч осіб. За даними Chainalysis, найбільш прогресивної компанії з аналізу нечистих криптовалютних опе­рацій, українські користувачі витратили близько 35 мільйонів 250 тисяч доларів на купівлю за­боронених речовин, що є тре­тьою позицією у списку.