Десантник з протезом рік прослужив у зоні бойових дій!

Юнак з прикарпатського містечка Калуша на одному подиху прочитав книгу радянського письменника Бориса Польового “Повість про справжню людину”. Люди старшого покоління добре знають драматичну і водночас оптимістичну історію льотчика Олексія Маресьєва. Під час німецько-радянської війни його літак підбили. Пілот кілька днів повз засніженим лісом, щоб дістатися до своїх. Через обмороження йому ампутували дві ноги. Але Олексій Маресьєв не лише навчився танцювати на протезах, а й знову сів за штурвал бойового літака...

У десантника-кулеметника, кавалера ордена Богдана Хмельницького Станіслава Стовбана подібна, але інша історія. Коли російські окупаційні війська підірвали термінал Донецького аеропорту, юнакові плитою перекриття потрощило обидві ноги. Одну ногу хірурги склали докупи по частинках, а другу довелося ампутувати, була перебита велика артерія. Коли десантник оговтався від важкого поранення, хтось з лікарів приніс у його палату книгу “Повість про справжню людину”.

Порозмовляти з десантником мені вдалося, коли з військової частини студент-заочник приїхав в Інститут гео­дезії Львівської політехніки, щоб за індивідуальним графіком скласти деякі іспити та контрольні роботи. Раніше Станіслав вчився на стаціонарі цього ж інституту. Міг би і далі вчитися...

- Не буду кривити душею, що геодезія — мрія мого життя, — каже Станіслав. — З дитинства мріяв бути військовим. Вступав в Академію сухопутних військ, але не пройшов за конкурсом. Обрав Інститут гео­дезії, можливо, тому, що геодезисти добре вміють орієнтуватися на місцевості, а це дуже потрібно військовим. У війську мені згодилися знання оптичних приладів, вміння працювати з картою... Провчився два з половиною роки і взяв академвідпустку, щоб піти... на строкову службу в армію.

- Добровільно? Скільки студентів мріяли “відкосити” від армії! Зрештою, як це сприйняли батьки?

- Були шоковані. Адже я — єдиний син. Але рішення моє було непохитним. Військова кар’єра має починатися з рядового солдата. Служив у Старичах, на Яворівському полігоні. Вчив курсантів нашої Академії водити БМД — бойову машину десанту. Після “дембеля” кілька місяців шукав роботу. Зрештою, поновив навчання в Інституті геодезії на заочній формі. І тут почалася російська агресія на Донбасі.

- Тобі прийшла повістка?

- Ні. Сам прийшов у військ­комат. Скерували на Яворівський полігон у третій батальйон 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Після бойового злагодження прибули у Костянтинівку, це 68 кілометрів від Донецька. Там облаштували пункт дислокації. У грудні почалися важкі бої в зоні Донецького аеропорту. Це сам аеропорт, Водяне, Опитне, Піски... У терміналі аеропорту найзапекліший бій був 20 січня 2015 року. Мій кулемет без перерви строчив 8 годин. Від перегріву згоріли три кулеметні стволи...

- Знаю, після лікування і протезування ти продовжив військову службу. Коли я розповідав твою історію своїм колегам, дивувалися: “Як можна було повернути до війська людину з ампутованою ногою? Адже є військові медичні комісії...”

- Я не переривав службу у ЗСУ і не було потреби повторно проходити медичну комісію. Багато залежить від командира підрозділу. Він пише рапорт, що йому потрібен такий-то солдат на таку-то посаду, вищому керівництву і, як правило, отримує позитивну відповідь... Продовжив службу за контрактом “до закінчення особливого періоду”.

- З протезованою ногою ще рік був у зоні бойових дій. Міг попроситися, аби скерували служити подалі від лінії фронту?

- Навпаки, я просився у зону бойових дій. Були певні перешкоди, але мені вдалося їх подолати. Зараз проходжу службу у Житомирі, на посаді старшини роти, в якій готують десантників.

- Не секрет, що в армії багато хто зловживає алкоголем...

- Щодо мене, то я принципово не вживаю алкоголю, навіть пива і шампанського на Новий рік... Півтора року тому кинув курити.

- Думав, тобі в інституті ставлять іспити “автоматом”. Але декан, доцент Богдан Паляниця, спростував мої припущення про поблажки...

- Я повністю виконую навчальну програму. До кожної справи ставлюся відповідально. Забагато знань не буває...

- Яким бачиш своє майбутнє?

- Отримавши ступінь бакалавра, зможу за прискореним курсом здобути офіцерське звання в Одеській військовій академії на факультеті підготовки спеціалістів високомобільних десантних військ.

- Але десант — це стрибки з парашутом. Важко уявити, як можна падати з неба на протез...

- У мене вже 5 стрибків з парашутом, щоправда, ще до ампутації ноги і протезування. Перший стрибок з протезом буде у квітні, вже маю допуск. Маю протез, який при стрибку з парашутом зведе до мінімуму травмування... У деяких передових арміях світу є програми адаптації до військової служби вояків з особливими потребами. Є приклади, коли у США стають добрими снайперами військові з обома протезами рук...