Данило Мокрик: «Ми хочемо привчити депутатів звітувати перед виборцями»

Про трудові будні політичного ток­шоу, специфіку спілкування з народними обранцями у форматі звіту перед аудиторією та реалії втілення концепції «про політику легко і з гумором» — у нашому інтерв’ю.

Програма «Рада 8.0» орієнтована на прийдешні місцеві вибори чи це все ж довгограючий проект?

­ Абсолютно не орієнтована на місцеві вибори. Це проект, який теоретично може існувати стільки, скільки існує український парламент. Поки працює Рада 8­го скликання, він буде називатися «Рада 8.0». Коли буде Верховна Рада 9­го скликання, буде називатися «Рада 9.0». І так до безкінечності. Ця програма була у розробці досить довгий час, коли про чергові вибори ніхто не думав навіть із політиків.

­ Яка концепція «Ради 8.0» була передбачена і чи працює вона в реалі?

­ Теорія з практикою фактично не співпадає. Ми — не виняток, адже дуже складно взагалі, щоб щось відповідало повністю тому, що було задумано. Недавно прочитав розумну думку, що жоден план не переживає контакту з реалізацією. Це і про нас також. Ми хотіли робити «Раду 8.0» значно легшою, ніж вона поки виходить. Ми хотіли говорити про політику невимушено, з іронією, з сарказмом. На жаль, це залежить не лише від нас. Це залежить і від гостей, які приходять у студію. І коли гості не готові говорити, скажімо, ненав’язливо і грайливо, надто серйозно ставляться до своєї роботи як народні депутати, ми не можемо їх витягнути на самоіронію. Це той момент, над яким ми працюємо. Хоча четвертий випуск, який закінчили знімати, вийшов приблизно таким, яким ми собі його уявляли. Перші три ми називаємо поміж себе «пробою пера».

­ То це добре чи погано — серйозне ставлення народних обранців до своєї безпосередньої місії?

­ На мою думку, будь­яке занадто серйозне ставлення до будь­чого не є добрим. Це стосується будь­якої сфери життя. Зараз поясню. При такому ставленні здатність до самокритики вкрай низька. І ти перестаєш бути мобільним у своїх рішеннях і діях. Щодо політики, то це просто шкідливо для суспільства.

­ Яка основна складність роботи під час підготовки програми?

­ Такою складністю може бути вибір гостей. Ми зіштовхнулися з цією проблемою під час запису третього випуску програми. Наш основний сюжет був присвячений якраз кандидатам, які йдуть на місцеві вибори. Ми вирішили після довготривалого зважування усіх «за» і «проти» не запрошувати жодного з них. Таким чином ми уникнули звинувачень у якомусь підігруванні чи промоції когось з них.

Обмежилися експертами. Та насправді труднощів цілий вагон. І герої програми, і хронометраж, в який потрібно вкластися. Адже весь час хочеться більшого. Будь­який журналіст, будь­який керівник проекту хоче більше часу, аніж йому виділено. Принаймні мені його ніколи не вистачає.

­ Скільки в середньому задіяно людей від зародження ідеї до її втілення в ефірі?

­ На сьогодні півтора десятка людей працюють над «Радою 8.0». Команда вже перейшла на етап розуміння один одного з двох слів. Попереду — розуміння з півслова і без слів. Жартую, звичайно. Та ми всі викладаємося максимально, щоб наш продукт був якісним.

­ Як вам вдається дотримуватися принципів відкритого майданчика для представників різних політсил, експертів, громадських діячів, активістів?

­ Це насправді дуже просто. Ми маємо тематичний сюжет і бачимо, хто найкраще в нього втрапляє. Того і запрошуємо. Практики свідомого обмеження когось немає. У цьому питанні треба бути чесним і відвертим найперше із собою. Наприклад, багатьом у Львові відомо, що я не є прихильником ВО «Свобода». Наскільки журналіст може собі дозволити любити або не любити політичну силу, я її не люблю. Але оскільки доречним для першого випуску нашої програми був саме спікер від цієї партії, ми його запросили.

­ Які і з ким переважно виникають труднощі, якого характеру у спілкуванні в студії?

­ Я зараз не можу назвати когось конкретно. Це не зовсім красиво. Є люди, яких простіше розговорити. Є люди, які в силу своїх звичок більш закриті. З цим доводиться боротися, долати бар’єри непублічності. Основною проблемою все ж є неготовність наших депутатів до прозорості, щоб прийти і прозвітувати перед виборцями про своє майно, наприклад. У нас є ціла рубрика «Статки». Ми кожного разу запрошуємо в ефір її фігуранта. Інша справа, що він не приходить. Наразі на жодному із чотирьох випусків ніхто із героїв не був присутній. Явка нульова. Ми змушені рятуватися експертами.

­ У таких випадках депутати хоча б якось відповідають, чому не відгукуються на запрошення, чи йде повне ігнорування?

­ Та ні, якось відповідають. Хтось каже, що у відрядженні. Хтось каже, що він із задоволенням прийшов би, але наступного разу. Хтось дає письмову відповідь на наші запити. Ми хочемо привчити народних депутатів до того, що вони мають звітувати перед українським народом, у тому числі і про своє майно та шляхи, якими воно було нажите. Це повинно бути не тільки під час передвиборчої кампанії, коли вони всі раптом стають супервідкриті, суперпублічні, просто рвуться на ефіри. Це має бути постійно. Якщо вони цього не розуміють, то це свідчить, перш за все, про брак у них політичної культури.

­ У вітчизняному телепросторі десятки політичних ток­шоу. Чим «Рада 8.0» кардинально відрізняється?

­ У нас є рубрики, яких точно ніде більше нема. Наприклад, рубрикою «Запитання від дітей» ми всі страшенно пишаємося. Ми записуємо запитання від малечі віком від 7 до 13 років до народних депутатів. І депутати повинні на них відповісти у спосіб, який буде зрозумілий для дитини. Не говорити штампами і шаблонами, як вони звикли, а говорити доступно. Ця рубрика дозволяє сприймати політику вільніше.

­ Ви як людина, яка в силу своїх професійних обов’язків має безпосередній стосунок до політсфери, охарактеризуйте головні тенденції руху країни вперед.

­ За освітою я взагалі­то політолог. Тому здатність аналізувати політичні процеси наявна. Та, як сказав колись один мій хороший знайомий, ми живемо в державі, де кожного дня може статися що завгодно. Тому робити будь­які прогнози — невдячна справа. На жаль чи на краще, теж сказати не можу.