«Коли я повернулася до Берліна, не впізнала місто: у кожному вікні — український прапор»

Ось уже десять років кримчанка, українська філологиня за освітою Анастасія Магазова пише матеріали про російсько-українську війну для німецького видання Die Tageszeitung (у перекладі «Щоденна газета»), або ж TAZ. Журналістка побувала чи не у всіх гарячих точках України, а також у Абхазії і Південній Осетії (Грузія), Придністров’ї (Молдова) й Нагірному Карабаху (Азербайджан). Як пересічні німці реагують на війну в Україні? І що найбільше вразило саму Анастасію під час написання репортажів з фронту? Про це вона розповіла «ВЗ».

— 2014 року, одразу після анексії укра­їнського Криму, я почала писати для ні­мецького видання — про все те, що від­бувалося на півострові, — розповідає Анастасія Магазова. — Спер­шу писала російською, а моя редактор­ка, німкеня, яка знає російську, перекла­дала. Тепер уже пишу німецькою.

Загалом, не так багато українських медійників працює для німецьких ЗМІ. І так само небагато українських журна­лістів у Німеччині. З англомовними країнами простіше, а ось німецькою не так багато наших журналістів володіють на професійному рівні. Можливо, рані­ше Німеччина не була в пріоритеті для України. Але зараз ситуація кардиналь­но змінюється. Це видно і по політичних відносинах, які складаються між нашими країнами. Я бачу, скільки представництв німецьких медіа відкрилося в Україні. Скільки журналістів з Німеччини приїж­джає в Україну.

Пам’ятаю 2014 рік, коли усі німецькі медіа висвітлювали події в Україні з мо­скви або з Варшави. Звідти кореспон­денти приїжджали в Україну й робили репортажі. Не було постійних кореспон­дентів, які б добре зналися на внутрішній ситуації. Це і було перепоною для розу­міння ширшого процесу, що відбуваєть­ся між Україною і росією.

— Але й ставлення німецької вла­ди до України також змінилося. Коли почалася повномасштабна війна, Ні­меччина надала Україні п’ять тисяч шоломів. А тепер німці надають по­тужну зброю, навчають наших вій­ськових.

— На початку повномасштабного втор­гнення росії в Україну у німців було наївне сприйняття ситуації. Треба розуміти, що корені цього ставлення німців до росії, їхніх сентиментів, пов’язані з історични­ми подіями. Зв’язок між Пруською та ро­сійською імперіями закладений ще з ча­сів петра I. Потім Друга світова війна… У колишньому союзі та росії культивувала­ся думка, що історична відповідальність німців у першу чергу перед росіянами, а не перед усіма народами, які входили на той час до складу срср. Хоча на терито­рії України та білорусі тих часів точили­ся найкривавіші бої. І найбільше людей постраждало. Але цього не було у свідо­мості німців. Також у німців сентименти до постаті Горбачова, вони завдячують саме йому, що Берлінська стіна впала і Німеччина об’єдналася…

Нині Україна своїми діями, своєю жер­товністю проривається крізь це більмо на німецьких очах… Я бачу зрушення, але вони дуже повільні. А українці звикли, щоб все відбувалося швидко.

— Стикаєтеся у Німеччині з росіяна­ми?

— У Німеччині багато так званих лібе­ральних, або ж опозиційних росіян. І тре­ба сказати відверто, їх тут люблять. Че­рез свою наївність німці вірять у те, що ті зможуть змінити щось у росії. А я че­рез свій «фільтр» бачу, що лише відсо­тків п’ять «хороших руських» за сприй­няттям ситуації не відрізняються від нас. Тих, хто справді готовий до того, що їхня країна розпадеться, що вони отримають поразку у війні, дуже мало. Але я знаю росіян у Німеччині, які з першого дня по­вномасштабного вторгнення усі свої за­ощадження віддали на ЗСУ або прийняли у себе українських біженців. Усвідомлю­ють свою відповідальність.

— Чи створює Німеччина росіянам певні незручності? Чи вони там жи­вуть і біди не знають?

— Я тісно з ними не спілкуюсь, але чи­таю соцмережі і бачу, що у росіян, які вте­кли від призову, були проблеми, зокрема з гуманітарними візами. Тобто вони не те, що зазнають утисків, на них накладають­ся певні обмеження.

Нині у Берліні багато російських а-ля інтелектуалів, які виступають на різних майданчиках. Мріють про те, як побуду­ють демократичну росію. Але далі роз­мов ця справа не рухається… Я їх ніколи не бачу на демонстраціях, які влаштовує українська діаспора.

— Бояться, що їх поб’ють?

— Незрозуміло… Але реально вони ні­чого не роблять. Не вимагають, напри­клад, від уряду Німеччини якихось санк­цій для росії… У Німеччині, особливо у Берліні, дуже поширений пацифізм. Час від часу деякі політичні партії заявляють, що жодних поставок зброї не повинно бути. Мовляв, зброя лише призводить до ескалації, тож вони за мирні перегово­ри. Щоправда, не можуть пояснити ар­гументовано, у чому мають полягати до­мовленості з росією? Тобто єдиний їхній аргумент — зброя погіршує ситуацію, від­даляє перемовини й мир.

— А які у вас основні аргументи на такі примітивні заяви?

— Будь-які домовленості з росією не працюють! А у путіна і його оточення — намір контролювати не лише тимчасо­во окуповані території, а й усю Україну. (Кілька днів тому заступник голови ради безпеки росії медведєв заявив: хоч яким би було керівництво України, ймовірність нової війни з рф буде зберігатися неви­значено довго — «практично завжди» — Авт.).

Але чимало німців упевнені, що кремль бореться за свої безпекові інтереси, і щойно у нього з’явиться буферна зона, він зупиниться. Мовляв, треба укласти перемир’я вздовж цієї лінії розмежуван­ня, а далі — домовлятися.

— Тобто, за їхньою логікою, — відда­ти росії тимчасово окуповані терито­рії України…

— Якщо це принесе мир, то, можли­во, гадають ці люди, так і треба чинити… Утім, зараз чимало оборонних відомств, і не лише у Німеччині, заявляють, що тре­ба готуватися до російської агресії. Десь там у кабінетах нарешті доходить, що ро­сія може напасти і на країни НАТО, а не лише на Україну. Але ця думка ще не є популярною, радше — марґінальною. У цій ситуації виникає логічне запитан­ня: якщо НАТО не може захистити слаб­ших, то як захистить членів Альянсу, на­приклад, який захист отримають країни Балтії?

До речі, у Німеччині проводили опи­тування: «Що робитимете, якщо наша країна зіткнеться з такою ж загрозою, як Україна?». Більшість німців сказали, що втечуть з країни. І тільки близько 15% від­повіли, що візьмуть до рук зброю і захи­щатимуть Німеччину. Це ще раз показує, наскільки німці налаштовані одразу до­мовлятися.

— Яку соціальну допомогу отриму­ють у Німеччині біженці з України?

— Трохи більше від 500 євро на місяць на дорослого, плюс близько 300 євро на дитину. Також Німеччина надає безко­штовне житло та державне страхування, яке відкриває двері до будь-яких послуг, зокрема і медичних. Надає право прак­тично на безкоштовний проїзний квиток, безкоштовні мовні курси. Для молоді — безкоштовне навчання в університеті та можливість отримувати стипендію.

У травні 2022 року я повернулась з першої поїздки до України після початку повномасштабного вторгнення у Німеч­чину. Я не впізнала Берлін: у кожному ві­кні, на кожному балконі висів український прапор. На усіх закладах харчування — сердечка у кольорах України. Пересічні німці відкрили свої серця для українців! В основному до Німеччини приїжджа­ли жінки з дітьми та літні люди. Рівень освіти українських біженців значно ви­щий, ніж у біженців, які раніше приїжджа­ли до Німеччини з країн Близького Сходу й Африки. Загалом до Німеччини виїхало близько 1,8 мільйона українців. Лише у самому Берліні близько 200 тисяч наших біженців. З’явився такий тренд у різних спільнотах (чого раніше не було): україн­ські біженці апелюють самі до себе, аби усі розмовляли лише українською!

— В інформаційному просторі Ні­меччини новин з України поменшало?

— Перші півтора року повномасш­табного вторгнення новини про Украї­ну показували нон-стоп! Але розпоча­лася війна між Палестиною та Ізраїлем, і це вплинуло на загальну картину у ме­діа. Але якщо в Україні стається масова­ний ракетний обстріл, наприклад, то такі новини висвітлюються завжди.

— Як Німеччина дає собі раду з ро­сійськими шпигунами?

— У Німеччині багато а-ля культурних російських інституцій, або наукових, які насправді просувають наративи, потріб­ні кремлю. Це усі бачать… Але не можу сказати, що німці з цим активно борють­ся. Наприклад, у Берліні (неподалік уря­дового кварталу) досі працює росій­ський дім. Це такий культурний центр, де відбуваються різні заходи. Україн­ські активісти, до речі, постійно їх піке­тують, організовують різні перфомен­си, щоб привернути увагу. У тому домі відкрили книгарню, де продають росій­ськомовні книжки. І лише зараз про цей дім почалися дискусії… Німеччина дуже повільна країна у цьому плані. Їм треба все зважити, тоді починають діяти.

— До повномасштабного вторгнення Україна асоціювалася у німців з трьома «К»: криза, Крим і корупція, — продовжує розмову Анастасія Магазова. — Коруп­ція залишається… Але перша асоціація — це війна. Для багатьох німців бороть­ба України стала відкриттям. Ніхто не думав, що Україна буде так довго й від­чайдушно боротися. Від багатьох нім­ців я чула, що Україна стала символом справжньої свободи і нагадуванням єв­ропейцям, що є нашими цінностями. Що таке демократія і свобода, вони за­були. Звикли і перестали цінувати. А Україна показала їм, що лежить в основі їхнього об’єднання.

— Що вас, як журналістку, найбіль­ше вразило під час роботи в Україні?

— Найбільше вразила Буча. Я війну в Україні висвітлюю з 2014 року, бачила вбитих снарядами людей, але такої жор­стокості і брутальності не бачила ніде. Ти йдеш центральною вулицею, а всюди ле­жать убиті люди зі зв’язаними руками. Або заходиш у підвал, де катували лю­дей…

2022 року я була у першій десятці журналістів, які потрапили у Бучу. Це не була зона прямих бойових дій, як в Ірпе­ні. Буча — це масове вбивство цивільних! Ізюм теж дуже сильно вплинув, зокрема масове поховання людей у лісі. Я спілку­валася з жертвами, які пережили окупа­цію. Іноземні журналісти теж це все ба­чили, вони були шоковані.

— Ви вірите у повернення Криму?

— Звичайно! Це лише питання часу.