«Карпатівські» легенди телефонують мені як у довідкове футбольне бюро…"

Колись я не міг повірити, що чиїмось захопленням можуть стати сухі цифри. Що ними можна так само захоплюватися, як, скажімо, живописом, скульптурою, піснею, високим словом чи майстерно забитим голом. Років тридцять тому я таку людину зустрів, вона стала одним з моїх друзів. Мова — про Юрія Назаркевича, колишнього багаторічного пресаташе ФК «Карпати», автора кількох книг, відповідального за музей про самобутній львівський клуб, найбільш обізнаного в Україні футбольного архіваріуса, хронікера, статистика, репортера. Юрія заслужено називають «ходячою футбольною енциклопедією». Багато в чому завдяки внеску Юрія були популярними такі видання, як «Український футбол», «Спортивна газета», «Спорт-Експрес в Україні», «Спортарена». Зараз наповнює цікавими даними сайти Прем'єр-ліги, ПФЛ і Kamp-Sport. Юрій є також автором «Високого Замку».

Після нашої з ним розмови я докорінно змінив свою початкову думку про «нудних цифроїдів» і зрозумів, яка це каторжна праця — працювати з числами у спорті, і водночас — яку радість цей труд приносить причетним до їх творення людям.

Арбітри обіцяли привезти закарпатського вина

— Юрію, часто чую, як спортивні коментатори у своїх телерепортажах сиплять зливою цікавих цифр і фактів про ту чи іншу команду, футболіста, тренера, їхні досягнення, унікальні рекорди. І у мене виникає підозра, що без твоєї допомоги тут не обійшлося…

— Послуговуючись власною, за багато років зібраною статистикою, я часто даю на різні сайти анонси і післямову до футбольних матчів. Коментатори користуються цією інформацією, щоправда, на відміну від цивілізованого світу, «забувають» вказати першоджерело цієї інформації. У глядача складається враження, що ці коментатори цілу ніч не спали і рахували досягнення того чи іншого футболіста — наприклад, коли він має провести свій 100-й матч. Я не хочу гонорарів за свою роботу, але посилання на сайт, де ці хлопці запозичили цікаві дані, треба було б робити…

Веду статистику всіх матчів української Прем'єр-ліги, Першої ліги, національної збірної, виступів наших клубів в єврокубках, статистику виступів юнацьких команд у чемпіонаті України (до 19 років). Також фіксую всі дані розіграшу Кубка України. Повірте, це було дуже нелегко — зібрати всі гравців, які виступали у цьому турнірі, починаючи з 1992 року. Таких у мене зараз назбиралося біля 10 500!

Зафіксував футболістів, які грали у Кубку України на його початкових етапах і представляли навіть віддалені села.

Для чого я веду таку детальну статистику? Щоб футболіст, зайнятий своїми спортивними справами, мав повну інформацію про свою кар'єру. У декого з них наближається ювілей. Скажімо, динамівець Андрій Ярмоленко зіграв 350 матчів на клубному рівні. Але починав він грати на Кубок у чернігівській «Десні», коли про київський клуб ще не йшлося. Тож матчі з «чернігівського» періоду, коли він перебував у нижчому дивізіоні, йому треба враховувати. Тому і доводиться «копати». Зараз завдяки Інтернету це робити легше. Раніше треба було орієнтуватися винятково на письмові суддівські протоколи.

— За якими параметрами ти ведеш свою футбольну статистику?

— Крім загальних даних, вписую перемоги з великими рахунками, вольові звитяги, дублі, хет-трики, пенальті, попередження, вилучення, автоголи та інше. Веду облік і суддівських призначень. Є у мене, зокрема, така опція: який з арбітрів дав найменше/найбільше червоних карток. Скажімо, у минулому турі суддя Віталій Романов з Дніпра, вилучивши з поля двох футболістів, довів свій послужний список до 69 «аутів». І тим самим повторив «червоний» рекорд Віталія Годуляна з Одеси. Наступне вилучення з боку Романова зробить його найсуворішим арбітром в Україні.

До речі, до мене дуже часто дзвонять футбольні судді. Їм цікаво знати, скільки саме матчів обслужили вони. Бо таких даних більше немає ніде.

— А віддячуються тобі якось за надану інформацію? Наприклад — пообіцяють подарувати суддівський свисток чи ту ж жовтку картку зі своєї колекції?

— Деякі арбітри обіцяли привезти закарпатського вина (усміхається, — авт.). Я відмовлявся від подяк. Казав, що вести їхню статистику мені не складно.

Багато суддів запам’ятали мене з тих часів, коли ми у Львові виготовляли програмки на футбол. Представляючи у текстів арбітрів я вказував кількість проведених ними матчів. Знаю, що наші програмки судді зберігали собі на пам’ять, бо тільки у Львові вказували їхній «стаж».

Зараз, коли у Фейсбуку започаткував привітання футболістам і суддям з нагоди дня їхнього дня народження, подаю найрізноманітнішу статистику з їхньої кар'єри, додаю архівні фотографії. Людям це приємно, вони пишуть мені подяки.

Люблю футбол і цифри

— Сам ти мав якесь відношення до спорту?

— З дитинства у мене була любов до футболу і до математики, до цифр. Футболом з 11 років займався на стадіоні СКА, моїм тренером був знаменитий Володимир Вараксін, серед учнів якого були Степан Юрчишин, Іван Гамалій. Я грав на позиції центрального захисника, був капітаном команди. Але потім у мене виникли проблеми із зором — у 9-му класі змушений був зав’язати з футболом.

Зараз футболісти з моїми колишніми проблемами виступають у контактних лінзах — у мої часи про таке не чули.

Після закінчення школи з математичним нахилом вступив до Університету Франка на факультет прикладної математики і механіки. Працював за спеціальністю в обчислювальному центрі Інституту прикладних проблем механіки і математики, що розміщувався у Львові на нинішній вулиці Дудаєва. На цій же вулиці знаходився офіс відроджених у 1989 році «Карпат». У мене була давня любов до футбольної статистики та історії, зберіг багато вирізок із газет. Якось набрався сміливості і приніс цікаві дані про львівські «Карпати» тодішньому редакторові тижневика «Карпати» Юрію Михалюку. Показав свої напрацювання, йому вони сподобалися. Відтоді у мене розпочалася співпраця з футбольним клубом «Карпати», у червні 1992 року мене взяли туди на роботу. З 1994-го по 2020-й був прессекретарем «зелено-білих».

— Як реагують на твої досьє самі спортсмени?

— Їм, особливо ветеранам футболу, приємно прочитати інформацію про себе, побачити архівні світлини. Часом колишні наші «карпатівські» легенди зберуться між собою, згадують футбольне минуле. Буває, посперечаються щодо рахунку якогось матчу, його дати, складу команд, інших обставин — тоді телефонують до мене як у довідкове бюро, з’ясовують. Для мене не важко допомогти їм. Дякують і обіцяють повести «на каву».

До слова, на кожного футболіста у моєму комп’ютері є папка, додаю туди різну статистику, дані і фото. У книжковій шафі ця інформація вже не вмістилася б — настільки її багато. Для обробки, систематизації величезної маси інформації допомагає комп’ютер, програма Exel. Ця програма, до речі, часто «підказує» мені рекорди. А старі, написані від руки «талмуди» з футбольною статистикою, з різними «розкладками» нікуди не викидаю. Там — найдрібніші деталі.

— Багато часу забирає обробка футбольної інформації?

— Її треба обробляти щодня, бо раз щось пропустиш — потім не надолужиш прогаяне. Не менше шести годин на добу забирає робота футбольного статистика. Від напливу цифру часом аж голова болить. «Відходжу» за переглядом «живого» футболу за участю рідних «Карпат». Або вечірньою прогулянкою на Високий Замок.

— Який з футболістів тебе як вболівальника особливо вразив, кого цінуєш як спортсмена, як людину?

— Особливо подобалася мені колись гра Ростислава Поточняка — він грав на тій же позиції, що і я. Із закордонних футболістів була до вподоби гра лідера «Баварії» Франца Беккенбауера.

У мене дуже добрі спомини про «стару гвардію» футболістів, на жаль, їх стає щораз менше. Серед таких легендарних особистостей — Володимир Данилюк (на жаль, прихворів). Найкращі спомини про Левка Броварського, Богдана Грещака. Постійно на зв’язку з Ігорем Кульчицьким. Теплі стосунки підтримую з представниками молодшого покоління «карпатівців» — Василем Шведом, Андрієм Покладком, Андрієм Сапугою, Андрієм Тлумаком. Список дуже довгий…

— Чи підмічаєш ти за своїми цифрами певні тенденції, особливості у футболі?

— Зараз збільшилася кількість пенальті, кількість червоних карточок. Раніше їх давали менше. Сучасний чемпіонат України дуже омолоджений. Значно зменшилася кількість легіонерів: їх зараз біля півсотні - а до великої війни було десь 100.

— Чи знадобилася комусь твоя статистика?

— Думаю, що так. Мою роботу використовують гранди нашого футболу. Якось подзвонили із «Шахтаря» щодо ювілейного матчу в Степаненка. Уточнювали, чи правильні ці дані, чи сходяться їхні цифри з моїми.

Я і сам звіряю свої результати з колегами. Зокрема, з Юрієм Ляховецьким, він зараз живе за кордоном, йому вже під 70-ть. А він звіряє свою статистику з моєю. Буває, відписує: так, ось тут я проґавив, треба виправити. Перевіряти свої дані треба обов’язково, бо людина — не робот, може помилитися механічно.

Відомим футбольним статистиком був Василь Гнатюк, на жаль, уже покійний. Родом з Харкова 79-річний Юрій Ландер, він щороку випускає довідник «Футбол в Україні», я купую його.

Сенсаційний рахунок вгадав 80-річний селянин

— У газеті «Високий Замок» ти ведеш конкурс футбольних провидців. Чим він тебе захоплює?

— Цей інтелектуальний конкурс (раніше в опрацюванні його результатів допомагала мені мама) додає людям уболівальницького азарту, є для них своєрідним видом відпочинку. Конкурс — не комерційний, читачі змагаються не за гроші, а заради інтересу. Живуть цим, з нетерпінням чекають нових завдань, їм це цікаво. Беруть участь у цих віртуальних змаганнях шанувальники «ВЗ» різних професій, різного віку, з різних областей. Зараз, щоправда, їхня кількість зменшилася — деякі пішли на війну…

Я бачу, що ця моя праця людям потрібна. Бувало, незнайомі люди підходили на стадіоні і дякували за цей конкурс, на футбольну статистику й історію.

— У футболі бувають надзвичайні ситуації. А у спортивному прогнозуванні, яким ти опікуєшся вони виникали?

— Несподіванок бувало багато. Пригадую одне із завдань згадуваного конкурсу: відгадати результат матчу збірна України — збірна Сан-Марино. Наші хлопці виграли у Львові з хокейним рахунком 9:0. Цей результат єдиним точно спрогнозував 80-річний Михайло Козак зі села Дроговижа біля Миколаєва на Львівщині.

А була ще у нашому конкурсі драма. За підсумками минулого року переможцями стали двоє учасників, вони набрали однакову кількість очок. Ми підготувалися до їх вшанування, запаслися призами, я взяв інтерв'ю у чемпіонів. А за кілька днів до урочистостей один із переможців, Роман Галамай із Золочева… помер. Під час зустрічі у редакції інші лауреати вшанували його пам’ять хвилиною мовчання. А завойовані паном Романом нагороди ми передали його дружині. До слова, цей чоловік і раніше був вправним провидцем. Свого часу перемагав у всеукраїнському конкурсі, отримував у нагороду ключку з автографами чемпіонів світу з хокею…

— Юрію, яке досягнення українських, зокрема, львівських спортсменів ти заніс би у свої архіви з особливим задоволенням?

— Хотілося б, щоб рідні «Карпати» після завоювання Кубка срср і бронзових медалей чемпіонату України зійшли на якусь нову вершину. Хотілося б, щоб якась з українських команд знову завоювала єврокубковий трофей. Хочу, щоб наша національна збірна вдало виступила на Євро й Мундіалі. Мрію, щоб хтось із наших гравців після Блохіна, Бєланова, Шевченка здобув «Золотий м’яч». Ми мали успіхи на міжнародній арені, але це було давненько. Треба оновлювати досягнення.

P. S. 10 жовтня у Юрія Назаркевича день народження. А рік його появи на світ, за іронією долі, вписано на емблемі дорогих йому «Карпат». Многая літа, самовідданий «карпатівцю»!