Передплата 2024 «Добре здоров’я»

«Життя в Криму повернулося в епоху сталінських репресій»

Про те, чим «дихає» півострів, розповіли «ВЗ» дві кримські журналістки

Рік часу Україна живе без тимчасово окупованого Криму. Про те, як виглядає життя на півострові, «ВЗ» розпитав у журналістки, яка повернулася звідти, та в її кримськотатарської колеги, яка залишається жити в Криму. З міркувань безпеки імена журналісток змінено.

—Протягом року я була в Криму сім разів, — розповідає кримська журналістка Катерина Шевченко, яка виїхала з півострова. — Щойно повернулася після 10 днів у Сімферополі. Я народилася та все життя прожила в Криму, у мене там друзі, родичі.

— Як за рік змінилося ставлення кримчан до анексії?

— Жодної соціології, якій би можна було вірити, немає. Із півострова виїхали близько 20 тисяч найактивніших противників анексії. Тим, хто має проукраїнські позиції, але не виїхав, стало значно складніше жити.

Тотального розчарування не відчувається. Хоча люди вже не в такому захваті, як рік тому. Ейфорія минула, почалася неприємна буденність: повсюдні черги, частковий дефіцит продуктів і високі ціни на побутові речі — в півтора раза вищі, ніж у континентальній Україні. Значно менше стало російських триколорів. На концертах до річниці входження в склад РФ людей було мало.

Головне, через що радіють у Криму, — немає війни. Це в їх очах виправдовує всі проблеми... Кримські ЗМІ тільки й говорять, що в Україні війна і все жахливо, що в Україні голод-холод і люди вмирають на вулицях, що всюди теракти... Коли говориш людям, що це не так, тобі не вірять. Тільки дякують, що Росія і Путін врятували їх від війни. Такої думки, що війни без Росії та Путіна не було б, у них не виникає.

— Що відомо про репресії проти татар та проукраїнських активістів?

— Ми точно знаємо про близько 20 зниклих татар. Але є ще ті, про кого нічого не відомо, — загалом до сотні осіб. Важко зрозуміти, за яким принципом їх відбирають, бо далеко не всі вони активісти. Це радше роблять для нагнітання атмосфери страху. Зараз кримські татари намагаються мобілізуватися, триматися разом. Це важливо для їх виживання. Їх намагаються роздрібнити — створюють проросійський орган самоврядування татар. Їх пробують купити. І вони теж пробують підлаштувати своє життя до цих нових реалій... Влада Криму або витісняє нелояльних, або “перемелює” їх під свої потреби.

— Наскільки правлять місцеві “князьки”, а наскільки люди з Москви?

— Люди при владі в Криму практично не змінилися. Це на 95% “регіонали”, які там правили за Януковича. Крим — територія свавілля і беззаконня. Місцевим, які часто є відвертими бандитами, віддано Крим в управління на свій розсуд — в обмін на лояльність до Москви. «Віджим» власності, кримінал — нормальна кримська буденність. Днями Аксьонов заявив, що націоналізував, а по суті «віджав» близько 400 великих підприємств Криму. У будівлях українських банків — філії російських. Вони використовують їх техніку, банкомати, з яких працюючих дуже мало... Але про це в Криму ніхто не пише. Критично взагалі ні про що в Криму писати не можна. Хіба про Україну. Ті, хто пробував там у чомусь розібратися, мусили рятуватися втечею з півострова або арештовані. Це повернення в радянське минуле... Приватний бізнес у Криму вбивається. А бюджетники отримують більше — від 12 до 20 тис. рублів (3-5 тис. грн). Частина живе в страху, а частина — турбується своєю родиною і роботою, тому не надто відчуває зміни у житті. Вони намагаються не пхатися до політики.

— За матеріалами ЗМІ, з Криму хочуть зробити велику військову базу. Наскільки відчувається ця мілітаризація?

— У Криму теж говорять про те, що туризм на півострів не повернеться. Без мосту через Керченську протоку Крим фактично є островом. Пором не може бути адекватним транспортним сполученням. На вулицях міст багато військових, поліції, так званої самооборони. Кримські ЗМІ писали, що на півострів приїжджав міністр оборони РФ Сергій Шойгу. Мабуть, до Криму завезли або завезуть скоро ядерну зброю. Я запитувала місцевих, як вони до цього ставляться. Вони кажуть, якщо Росія завозить ядерну зброю, то це для їх захисту. “Якщо полетить щось в нас, то у відповідь полетить у них”, — кажуть. От яка їм мертвим буде різниця, що куди полетить?

Населення Криму ділиться на три групи: 20% активно проросійські, 20% за Україну і 60% — інертні. Кримчани йдуть за переможцями. Більшість населення настільки зомбована… Вони щиро вірять, що в Києві при владі фашистська хунта і всіх кримчан переріжуть, якщо вони повернуться в Україну. Тож вони щиро ненавидять Україну. Водночас, коли запитуєш їх, звідки в них вода, електрика і більшість продуктів, то відповідь — з України. Бо «ми всі один народ, то чому Україна має відрізати нам світло і воду». Повна каша в головах. Логіка відсутня — тільки емоції та пропагандистські штампи. Поки їм не пояснять по телевізору, що відповідати і як розуміти, вони нічого не знають.

—Я працюю журналісткою в кримськотатарському медіа-холдингу, який 1 квітня, схоже, закриють, — розповіла по Скайпу з Севастополя Сафіє Мамутова. — Влада Криму відмовляється реєструвати мас-медіа, які хоча б теоретично можуть бути критичні. Кримські татари тепер не матимуть жодного свого мас-медіа. Усі українські телеканали — вимкнені. За слова “окупація” чи “анексія Криму”, висловлені в ЗМІ чи в Facebook, — до п’яти років тюрми. Це в нас екстремізм. Багато кримських ЗМІ ще рік тому отримали попередження від прокуратури, а головних редакторів допитала ФСБ. Після цього ЗМІ стали менш критичними і більше не вживають слів «окупація» і «анексія». Якщо хочете прочитати в Криму в газетах якусь критичну думку, мусите навчитися читати між рядків, як у радянські часи. Замість політики газети тепер пишуть про соціальні та культурні ручі. Але про господарчі речі теж не можна писати критично. Маємо писати, як в нас усе чудово, а в Україні — жахливо.

— Щодо кримських татар відбуваються репресії. Так пишуть у звітах Human Rights Watch i Freedom House...

— Із такими репресіями, як тепер, татари не зустрічалися від часу повернення народу з депортації на початку 1990-их (у 1944 році Сталін депортував кримських татар в Центральну Азію за начебто колабораціонізм із нацистами). За 23 роки української влади татари завжди могли висловити свою думку і протестувати, якщо порушували їхні права. Путін “закручував гайки” у Росії 15 років, а в Криму він зробив це за рік.

Наших активістів намагаються або залякати, або змусити до еміграції. Але у нас немає другої батьківщини. Ми розчинимося між інших народів, якщо втечемо з Криму. Нас лише 300 тисяч. Ми 50 років боролися за право повернутися на батьківщину. І це було болісне повернення після краху СРСР…

За цей рік активісти серед татар почали зникти, або їх знаходять мертвими. Те, що діється зараз, — це повторення найгірших радянських репресій. Це 1937 рік (пік сталінських репресій). Усю міць радянської репресивної машини, яку успадкувала Росія і на яку вона не жаліє грошей, з розмахом використовують проти тих, хто хоча б потенційно може бути незгодний.

Рік тому ще були загравання з нами — татарам обіцяли чиновницькі посади, привілеї. Коли нас не змогли купити, почали репресувати. Практично знищили представницький орган нашого народу — меджліс. Кримська влада заборонила в’їзд на півострів лідерам меджлісу — Мустафі Джемілєву та Рафату Чубарову. Син Джемілєва сидить у російській в’язниці. Начебто за вбивство. Відбирають майно меджлісу. Тепер татари не мають де збиратися. За законами РФ, якщо разом збираються більше трьох осіб, то це несанкціонований мітинг, за який можна сісти в тюрму.

— Як за рік змінилося ставлення кримчан до анексії Криму?

— Рік тому на той референдум прийшли, за словами Джемілєва, 34% кримчан. Я була на кількох дільницях і можу це підтвердити. Відсотки, які тоді нам показали, — намальовані.

Серед прихильників Росії були два аргументи на користь приєднання — міфічні утиски російської мови в Криму і гроші. Хто на півострові утискав російську протягом 23 років української влади, якщо 99% медіа російськомовні, — не знаю. Люди вірили тому, що казали їм російські телеканали. Навіть якщо це суперечило тому, що вони бачили. Рік тому в Криму боялися міфічних бандерівців, які приїдуть із Майдану і почнуть вбивати за російську мову. Я працювала тоді з іноземними журналістами. Вони захотіли знайти бандерівців і поговорити з ними. За кілька днів пошуку жодного бандерівця в Криму так і не знайшли. І ніхто не знайшов.

Зарплати бюджетників за рік справді виросли, але ціни виросли значно більше. Курортного сезону в Криму не було. А багато кримчан цілий рік живуть із того, що зароблять літом. Минулого літа приїхала третина від кількості туристів 2013-го. Росіяни поїхали відпочивати в Туреччину, а українців, які колись становили 60% туристів, не було. У Криму — проблеми із постачанням продуктів. Їх стало менше, і вони дорожчі. Ціни в Криму вищі, ніж у Москві. Російські товари — гіршої якості. Тема постійного підняття цін — головна в розмовах між кримчанами.

Банківська система Криму — зруйнована. Українські банки покинули півострів, а російські бояться тут працювати через західні санкції. Тому російські банки відкрили тут дочірні, які надають мало послуг. З-за кордону гроші пересилати не можна. Visa i Master Сard не працюють. Усюди страшенні черги, в яких годинами потрібно стояти за всім, як за радянських часів…

Із нового року без пояснення причин у два-три рази зменшили зарплати бюджетникам. Це обурює людей. Вони кажуть, що їх обдурили. Але скаржитися можуть лише тихо на кухнях, аби не чули сусіди. Інструментів виявлення обурення більше немає.

Схожі новини