«Щодо светра з написом «УКРОП» радився лише зі своєю дружиною»

Щороку президент Росії Володимир Путін проводить багатогодинні сеанси прямого спілкування зі своїм народом. Вони мали би символізувати єдність центральної влади з рядовими росіянами, доступність першої особи, прозорість, відкритість його політики, а загалом — демократію в очолюваній ним державі. Але всі знають, що це — ілюзія.

Зазвичай до господаря Кремля звучать заздалегідь підготовлені, “відфільтровані”, комфортні запитання, на які у ВВП припасено такі ж “правильні” відповіді. Але остання зустріч Путіна з пресою вийшла за рамки цих стандартів. Продуманий сценарій поламали і змусили президента нервувати колючі запитання російської опозиційної журналістки Ксенії Собчак і власного кореспондента української агенції УНІАН Романа Цимбалюка.

Зокрема, завдяки останньому (одягнутий наш журналіст був у джемпер з викличним написом “УКРОП”) мільйони росіян, можливо, вперше дізналися про пряму дотичність своєї влади до трагічних подій в Україні. Виступ українського журналіста прорубав вікно в інформаційній шкаралупі, в якій перебувають співвітчизники Путіна. У цьому випадку важливішими були самі запитання “під дих”, а не відповіді на них, які, прогнозовано, стали маніпулятивною відмазкою...

Перед Путіним Роман Цимбалюк не тушувався. “Перше запитання — щодо каральної операції, яку ви влаш­тували на сході нашої краї­ни, причому в основному проти російськомовного населення, — ударом “не в бровь, а в глаз” розпочав власкор УНІАН.

— Не секрет, що там воюють російські військовослужбовці і російські бойовики. Скільки ви туди їх відправили? Скільки відправили туди техніки? Скільки їх (російських військових) загинуло на території України? Що ви, як Верховний головнокомандувач, сказали би сім’ям загиблих російських офіцерів і солдатів?

І друге запитання. У нас був президент, його звали Віктор, він зараз переховується на території Росії. Свого часу він посадив у тюрму №1 партії “Батьківщина” Юлію Тимошенко. А зараз №1 виборчого списку партії “Батьківщина” сидить у російській тюрмі. За яких умов ви відпустите українську льотчицю Надію Савченко, українського режисера Олега Сенцова і ще як мінімум 30 українських військовополонених, яких утримуєте на території Росії у різних СІЗО?”.

Жорсткі запитання Романа Цимбалюка до новітнього імператора Росії умить зробили його медіазіркою, журналістові не дають проходу колеги, вітають політики. Поспілкувався з ним і кореспондент “Високого Замку”.

— Коли йшли на прес-конференцію Путіна, його охорона не мала претензій до вас через джемпер з написом “Укроп”?

— Жодних питань не виникало. Перевірка на предмет безпеки відбувалася перед входом, всі були у верхньому зимовому одязі. Але упевнений: навіть якщо охоронці побачили б мій светр, навряд чи відреагували б — вони не знають, що означає ця абревіатура. Згодом багато російських журналістів мене розпитували: чому одягнувся саме так? Я пояснив, що “УКРОП” — скорочення від словосполучення “Український опір”. Попросили уточнити: опір стосовно кого? Відповів: стосовно російської агресії. Після цього запитання закінчувалися...

— Деякі ваші російські критики, розлючені цим виступом, казали, що приходити на прес-конференцію президента їхньої країни у такому вигляді — непристойно...

— Не згоден. У репортерів немає дрес-коду. Достатньо подивитися на інших моїх колег, які прийшли на цю прес-конференцію. У костюмах приходять тільки ті, що працюють на камеру. А, власне, у чому проблема? Светр новий, чистий...

І ще щодо логотипу на ньому. У залі сиділо півтори тисячі осіб. Щоб виділитися серед них і мати змогу поставити запитання, я і зробив такий хід. До того ж у мене в руках був плакат з написом “Україна”. Це й привернуло увагу Путіна...

— Ви продумували свій “дрес-код” і запитання до першої особи Росії разом із київською редакцією чи це був ваш експромт?

— Щодо светра радився зі своєю дружиною. А щодо запитань — у нас немає такого, щоб весь штат УНІАНців над цим працював. Я сам довго обмірковував свої запитання, у мене було мільйон різноманітних формулювань. Зараз багато хто каже: треба було ще ось це Путіна запитати, це і це. Я з ними повністю згоден, у мене самого залишилася ще сотня запитань до російського президента. Якесь одне-два з них треба було вибрати.

— Ви просили Путіна дати відповідь на два запитання, але поставили їх значно більше. Не боялися, що він вас обірве. Російський президент часто любить “одергивать”, ставити журналістів на місце...

— Звичайно, я хвилювався. Це навіть було чутно по голосу, помітив це, коли переглядав запис. Зазвичай я не заїкаюся, а цього разу...

Не перший раз працюю у Москві і прекрасно знаю, що Володимир Путін, як би ми до нього критично не ставилися, — сильний полеміст, дискутувати з ним складно. Тим більше, ми граємо на його полі, у будь-який момент тебе могли зупинити...

— Дівчина, яка тримала мікрофон, мала кам’яне, перекошене ненавистю обличчя...

— Ні. Вона виявилася милою, симпатичною дівчиною. Жодних “нюансів” у її поведінці я не помітив. Ми з нею пізніше познайомилися. Звати її Світлана, вона — співробітник прес-служби Адміністрації президента Російської Федерації. Обговорювали коментарі про неї у ЗМІ. Світлана каже: “Вы знаете, что я после вашего вопроса стала звездой Instagram?”. А я їй: “Пробачте, якщо вам хтось щось буде казати, валіть все на мене...”.

— А як після запитань до Путіна ставилися до вас російські колеги з прокремлівських видань? Не шипіли, не вчиняли обструкції? Не дорікали: що ти собі дозволяєш, що це за така лексика — “карателі”?

— Слово “карателі” у російських журналістів не викликало жодного зауваження, оскільки його вживають набагато частіше, ніж я. Щоправда, в іншому значенні. Я спеціально вибрав саме це формулювання, це було спробою використати розкручений у Росії пропагандистський штамп — але уже з іншим смисловим навантаженням...

— Після цієї “хвилини слави” не відчуваєте посиленої уваги до себе з боку російських спецслужб? За вами не стежать? Не переглядають вашу пошту? Сусіди на сходовому майданчику на вас не косяться?

— Такого немає. Думаю, спецслужбам невигідно щось зі мною робити, аби потім не було розмов про те, що “щось сталося” з журналістом, який поставив незручне питання Путіну.

— А загалом, чи важко працювати українському журналістові у Росії, особливо після березня, коли розпочалася окупація нашої території?

— Події, які відбулися в Украї­ні, стали моментом істини, в тому числі для моїх російських колег. Далеко не всі вони дотримуються офіційної кремлівської думки, але, на жаль, не можуть висловити свого альтернативного бачення. Бо щонайменше втратять роботу.

А як працюється мені? Нас тут особливо нікуди не пускають. Було багато прес-конференцій, присвячених виключно Україні, де не запросили жодного українського журналіста.

— У вас, Романе, “західняцьке” прізвище. Звідки ви самі?

— Моя мама з Чернігівщини, батько — з Вінниччини. У нашому нинішньому стані не варто шукати якихось регіональних особливостей. Всі ми — україн­ці, незалежно від того, якою мовою розмовляємо, де живемо, всі любимо свою державу.

До речі, Іване, а ви з Іриною Фаріон часом не родичі?

— Ні, з членом партії “Свобода” Іриною Фаріон ми — однофамільці...

— Якщо побачите її, скажіть, що для України вона зробила біди не менше, ніж бойовики, — адже будь-які радикальні заяви та дії руйнують нашу державу...

— У вас на «Фейсбуку» є фото, де тримаєте склянку із синьо-жовтим коктейлем, який називається “Слава Україні!”. Самі придумали?

— Цю фотографію було зроб­лено у посольстві України у Москві. Мене туди запросили на день народження одного з наших дипломатів. Там і подавали такий “патріотичний” аперитив...