П’ятий міністр оборони за вісім місяців...

П’ятий з початку цього року міністр оборони з’явиться в Україні у вівторок, 14 жовтня. Або четвертий, призначений новою, “післямайданною” владою. Менше місяця, з 27 лютого по 25 березня, пропрацював на цій посаді адмірал Ігор Тенюх. Три з половиною місяця виконувачем обов’язки глави МО був колишній прикордонник Михайло Коваль. Три місяці і десять днів обіймав цю посаду колишній керівник Державної служби охорони Валерій Гелетей. Від неділі він теж уже — “екс”: президент підписав його рапорт про відставку.

А сьогодні парламент має підтримати кандидатуру нового міністра оборони — командувача Нацгвардії Степана Полторака. Такої інтенсивної кадрової текучки, мабуть, не знала жодна країна у жодні часи.

На Банковій не роблять надзвичайної події з усунення Гелетея. Радник президента Юрій Луценко волів пом’якшити резонанс від його відставки. Звільнення керівника МО пояснив “кардинальною зміною функцій оборонного відомства у нових умовах”. На його думку, екс-міністр виконав свою місію у протистоянні з терористами, а потім — з регулярними російськими військами. І зараз, за словами Луценка, у Міноборони має прийти людина, яка “виконуватиме зовсім інші завдання, які будуть уже радикально іншими”.

Однак не все так гладко, як “малює” Юрій Віталійович. Лихоманку довкола керівників оборонного відомства пов’язують зі шквалом жорсткої суспільної критики на їхню адресу, що викликана подіями на Донбасі. Кожному з відставлених міністрів закидали низьку результативність у ході антитерористичної операції. Останнього з них, Валерія Гелетея, звинувачували не тільки у непрофесіоналізмі, нехарактерному для військових словоблудді, а й у недоречному, як для військового, угодовстві вищим чинам, що йшло на шкоду справі.

Експерти докоряли Гелетею за невміння планувати ефективні бойові операції, налагодити взаємодію між їх учасниками, подбати про належне забезпечення армії, через що цей обов’язок значною мірою ліг на плечі волонтерів. У вину Гелетею ставлять надмірні жертви, які стали наслідком його бажання добувати перемоги будь-якою ціною. Кажуть, що “іловайський котел”, втрата наших, раніше зайнятих позицій, інші військові невдачі — на його совісті. Як свідчать покази свідків під час роботи Тимчасової слідчої комісії парламенту, багато важливої інформації з передової міністр приховував від Верховного головнокомандувача.

Любив рапортувати Порошенку про підняті прапори над визволеними містами, зате про оточених сепаратистами наших бійців та інші їхні негаразди волів мовчати. Коли розгорталася трагедія під тим же Іловайськом і громадськість била у дзвони, він просив активістів не пхати носа не у свої справи, заспокоював: усе під контролем, усе гаразд! Замість того, щоб на місці “розрулювати” ситуацію, змахував пилинки з новенького мундира і квапився на військовий парад до Дня Незалежності...

Вершиною військової бездарності Гелетея можна назвати факт, який учора оприлюднила відомий журналіст Соня Кошкіна. Влітку цього року вона, перебуваючи у службових справах за кордоном, звернулася до міністра оборони, щоб той виручив наших бійців, які разом з журналістами “Лівого берега” потрапили в оточення. Що зробив пан міністр? Він через SMS-ки випитував у Кошкіної (яка була за межами України), де саме перебувають ці наші воїни, які їхні координати (?!), з якого боку траси знаходяться їхні позиції. А насамкінець — як складаються справи у цих, по суті, смертників.

“Зрозумійте мене правильно, — пише Соня Кошкіна. — Мій текст — не тільки і не стільки про Гелетея. Утримайтеся від гонінь на нього одного. Не повинен він один ставати єдиним офірним цапом. Цей текст — про десятки йому подібних, які виявилися не на своєму місці. І не у той час”.

Було дивним уже саме призначення Гелетея міністром оборони. Навиків військового мистецтва за колишнім керівником ДСО не помічалося. Щоправда, він кілька разів потрапив в об’єктиви фронтових фотокорів — у бронежилеті, кевларовій касці, спецокулярах, з автоматом у руках. Кілька разів його прізвище фігурувало у зведеннях про зачистку населених пунктів від бойовиків. Це, мабуть, розчулило Петра Олексійовича, він повірив у військовий геній Гелетея і зробив його керманичем нашого війська. Про що пізніше, мабуть, не раз шкодував...

За свою чиновницьку кар’єру випускник школи міліції Гелетей був фігурантом багатьох скандалів. Завдяки особистій вірності президенту Ющенку (кажуть, начебто у 2007 році врятував від замаху його сім’ю), усього за півтора року від полковника він виріс до генерал-полковника. Але солідності це Гелетею не додало. Досить згадати, як у часи Віктора Андрійовича, очолюючи Державну службу охорони, він затіяв суперечку із “регіоналом” Шуфричем, пообіцяв “розібратися” з ним на татамі. Вся преса з’їхалася подивитися на дуель на борцівському килимі головного охоронця президента і одіозного опозиціонера. Гелетей тоді “здрейфив”, сказав Шуфричу, що пожартував про їхній бій. Сміху було...

Осоромився Гелетей і в липні цього року, коли парламент проголосував за його призначення міністром оборони. Об’єктив фотоапарата зафіксував момент, коли Гелетей розписується під текстом присяги, не знявши з ручки ковпачок. Цього конфузу майбутній міністр так і не пояснив.

Гелетей дивував своїми образними, на його думку, висловами. Обіцяв провести парад перемоги у звільненому від окупантів українському Севастополі. А з іншого боку, “проїхався танком” по командирах добровольчих батальйонів із зони АТО, які вирішили балотуватися у народні депутати. Сказав, що серед них немає справжніх героїв. Ця фраза викликала обурення серед добровольців. Попросити пробачення у них вимагав від Гелетея міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, заявивши, що висловлювання його колеги по уряду “виходять за рамки військової та людської етики”.

Порушуючи цю етику, Гелетей, на відміну від інших запрошених на засідання парламентської комісії щодо Іловайська, відмовився відповідати на запитання народних депутатів. Назвав роботу цієї комісії “політичним шоу”, ледь не спец­операцією... Росії з метою дискредитувати українське військо. Намагався подати події під Іловайськом ледь не як стратегічний успіх власного авторства.

Вочевидь, останньою крап­лею, яка переповнила чашу терпіння президента, стала його недавня інспекційна поїздка по військових об’єктах. Президент зрозумів, що з цим міністром оборони “каші не зварить”, і вирішив шукати йому заміну. Хоча і забувати про своє протеже не збирається. Кажуть, уже підшукав Валерію Гелетею нову відповідальну посаду.

Думка з приводу

Богдан ЯРЕМЕНКО, колишній генконсул України у Стамбулі

Кандидатура Гелетея не викликала захоплення ні у політиків, ні у військових (група високопоставлених офіцерів дуже делікатно намагалась донести до президента думку, що Коваля не варто змінювати). В результаті Порошенку дали зробити першу серйозну кадрову помилку. Думаю, Гелетея призначили з огляду на те, що він професійно робив те, що вся українська система держохорони уміє робити професійно, — подобатись особам, яких охороняють. Порошенко знав Гелетея, тому і призначив. Порошенко, схоже, взагалі не вміє призначати тих, кого не знає...

Новий міністр оборони має бути політиком, якому довірятиме суспільство. Державним діячем, який може правовими і політичними засобами підкорити для потреб армії і оборони увесь уряд. Якого поважатимуть офіцери і любитимуть солдати. Це має бути людина, за наказом якої більшість з нас будуть готові піти на смерть, знаючи, що він зробив усе можливе і неможливе, щоб ми її уникли.