«Будемо палити казарму самі...»

Через трагічні новини з Донбасу якось відійшла на задній план подія, котра передувала російській агресії ? народний спротив режимові Януковича, на який українці піднялися у листопаді 2013-го. Хоча Революція Гідності й перемогла, совкова система, проти якої повстали майданівці, функціонує і далі. Обіцянка “вождів” вивести на чисту воду і покарати злочинців залишилася порожнім гаслом. З часу Майдану минуло майже сім місяців, однак досі закон не восторжествував над беззаконням. Зокрема у силових структурах, які причетні до кровопролиття. Співробітники цих органів, які чинили злочинні дії проти активістів Євромайдану, не понесли навіть моральної відповідальності. А це нівелює боротьбу майданівців, є наругою над світлою пам’яттю жертв Небесної сотні. І загрожує повторенням зла...

Одна з темних історій тих революційних днів пов’язана з львівським “Беркутом”. Попри заперечення вищих чинів, його бійці отримували накази розправлятися з мирними активістами Майдану ? і виконували ці команди. Лише кілька чоловік на компроміс із совістю не пішли. Через свою громадянську позицію вони донині в опалі, їх не допускають до служби. А ті, що влаштовували бійню, і далі ходять у формі, отримують від держави чималеньку платню. І насміхаються над тими, хто у січні-лютому опирався несправедливості...

Злочин беркутівці чинили як у Києві, так і у Львові. 20 лютого 2014 року, приблизно о 18.30, по вул. Тролейбусній, 16, на території, де розміщувався їхній підрозділ, сталося кілька вибухів і сильна пожежа. Як наслідок — згоріла чергова частина і кімната для зберігання зброї, з вогнем пішло багато військового майна, зникла зброя. Та найстрашніше — загинуло двоє людей, міліціонери Роман Кизик і Назар Мирка. Тодішня влада і керівництво силових органів у цьому підпалі звинувачували громадських активістів, які блокували офіс силовиків (щоб ті не поїхали розправлятися з Майданом). Мовляв, це вони, майданівці, з допомогою “коктейлів Молотова” вчинили пожежу. Однак факти свідчать про інше: зумисну диверсію з відома свого начальства вчинили тамтешні “беркутівці”.

У цьому більш ніж упевнений працівник спеціального батальйону міліції, старшина Роман Дракус, за плечима якого сім років служби у “Беркуті”, у групі матеріально-технічного забезпечення. Покази про події того дня, очевидцем яких був, неодноразово давав слідчим. Однак, схоже, ці свідчення так і не взяли до уваги, є підозра, що справу спустили на гальмах. Бо ті, хто мав би за свої злодіяння сидіти на лаві підсудних, продовжують “оберігати громадський порядок”. Втративши надію на те, що правда восторжествує, Роман вирішив звернутися за допомогою до журналістів.

— 20 лютого, у першій половині дня, я на кілька годин відпросився у в.о. командира батальйону Сергія Голуба у сімейних справах додому, — розповідає Роман кореспондентові “Високого Замку”. — О 18-й повернувся на робоче місце. У приміщенні другої оперативної роти побачив працівника 3-ї роти Сергія Гузіля, який згідно з внутрішнім розпорядком не мав права там перебувати. Запитав його, у чому справа, а він — “мені дозволили”. Зі шафки Любомира Солов’я Гузіль узяв “оперативку” — навісне обладнання, куди засовують зброю. Знаючи, що жодних підстав для її застосування немає, запитав: для чого вам ця “оперативка”? І почув: “О восьмій годині будуть палити казарму, мені сказали отримати зброю. Будемо палити казарму самі, щоб чужі не спалили...”.

Наш співрозмовник каже, що у вічі впадала метушня серед “беркутівців”, паніка, хоча ніякої зовнішньої загрози з боку громадських активістів не було. В один з моментів від в.о командира Голуба Роман почув фразу, яка ще більше насторожила: “Після вибуху всі звідси втікайте!”.

- Після цього я подзвонив капітану Ярославу Яйку (один з тих “беркутівців”, які відмовилися їхати розганяти Майдан — І. Ф.), сказав, що Голуб збирається палити казарму. Попередив, щоб якось завадити цьому... А невдовзі після того побачив чорний дим з чергової частини. Пролунало кілька вибухів, багато пострілів. Почалася пожежа. Працівники, які були там, вибігали з приміщення, втікали через паркан, у бік гаражів. Разом з усіма втікав в.о. командира Сергій Голуб та начальник відділу матеріально-технічного забезпечення Василь Дідух. Останній відповідав за протипожежну безпеку і згідно з посадовими обов’язками у разі “НП” не мав права покидати підрозділ, повинен був організувати гасіння вогню. Наявними у нас вогнегасниками можна було загасити не одне, а чотири такі приміщення...

Роман Дракус заперечує, що підпал вчинив хтось з майданівців — зовнішнього проникнення сторонніх осіб на базу не було. У частині не мали вибухівки, не було і витоку газу, що могло би спричинити цей вибух і пожежу Судячи з потужної ударної хвилі і чорної сажі, для підпалу використали каністри з бензином. Його розлили, пішли випари...

Після того, як прибулі за викликом МНСники погасили вогонь, на місці події виявили обгорілі тіла двох “беркутівців” Романа Кизика і Назара Мирки. Їх привалила зруйнована 20-метрова стіна. Кажуть, хвилин десять хлопці були ще живими, дзвонили за допомогою, але ті, хто міг би їх врятувати, втекли... Колеги загиблих кажуть, що ці хлопці могли не знати про запланований вибух...

Для чого і кому потрібен був цей підпал?

- Ходять розмови, — каже Роман, — що перед тим з підрозділу викрали зброю — вочевидь, щоб приховати це, і влаштували пожежу.

Старшина Роман Дракус пригадує, що того дня, приблизно об 11-й годині ранку, бачив, як через паркан командир першої оперативної роти Олег Мина, ховаючись, виносив тяжкий рюкзак...

Розгадку його вмісту можна було знайти у події, що сталася через кілька годин. 20 лютого, о 21.35, на трасі Київ-Чоп поблизу села Тростянця Миколаївського району, місцевий загін «Самооборони Майдану» затримав легковий автомобіль «Лада» з номерами ВС 0781 ВТ, в якому зі Львова у напрямку Стрия їхало кілька підозрілих осіб у нетверезому стані. Машина загальмувала лише тоді, коли перед її колесами «самооборонці» кинули дошки із шипами. У салоні активісти виявили кілька гранат, пістолетів, бойові патрони, ніж. За кермом машини сидів працівник львівського “Беркуту” Валерій Кулинич, у салоні був також власник машини — Олег Мина. Той самий, який зранку передавав через паркан у своїй частині підозрілий рюкзак. Решта пасажирів, скориставшись темрявою, втекли у поле...

Олег Мина до сьогодні (!) працює на старому місці, у спеціальному батальйоні міліції. Кулинич перевівся. Відповідальності за свої дивні діяння, у тому числі за незаконне вивезення зброї, вони не понесли...

Нині Роман переводиться з місця своєї служби, хоча й любить свою роботу. Каже, йому морально важко працювати з людьми, які причетні до вибуху, пожежі і загибелі своїх співробітників. Ці винуватці вдають, що нічого не сталося, докори сумління їх не мучать. Кривим оком дивляться на Романа, який чесно розповів прокурорам те, що бачив того трагічного дня. Після цих свідчень старшина відчуває психологічний тиск. Є й натяки на фізичну розправу. Дехто з “ображених” попросив міліціонерів одного з райвідділів, який обслуговує мікрорайон, де живе “правдолюбець”, щоби при зустрічі добряче відлупцювали його...

Коментар для “ВЗ”

Мар’яна ГАЙОВСЬКА, прес-секретар прокуратури Львівської області

Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні триває. Воно перебуває на контролі прокуратури, не раз звіти про його хід заслуховували, у тому числі — прокурор області. Призначено три експертизи, але всіх висновків поки що немає. Одна з експертиз проводиться у Києві, експерти намагаються з’ясувати, що стало причиною вибуху, яким був склад суміші, яка вибухнула...

А щодо показів свідка — він давав їх з чужих слів. Коли допитали особу, на яку він вказав, вона заявила, що ніколи такого не говорила. Тобто свідок не був очевидцем подій, не перебував у приміщенні чергової частини. Для того, щоб оголосити комусь про підозру, потрібно провести об’єктивне розслідування, здобути достатньо переконливих доказів...