Майдан один, охочих «отаманити» – хмара…

Сьогодні — третій день від народження громадської організації Народне об’єднання «Майдан», яка матеріалізувала масовий протест українців. Як і все нове, ця подія викликає жваве зацікавлення — як з боку прихильників руху, так і в середовищі його критиків і затятих ворогів. Останні почали активні дії з компрометації цього руху…

Варто було майданівцям заявити про юридичне оформлення своєї організації, створення структур у кожному місті, селі, як їхні дії почали мавпувати антимайданівці. Вони анонсували створення альтернативної громадської організації з привабливою назвою — «Площа єднання» і дзеркальними планами. З однією (явно спекулятивною) відмінністю. Як сказав комендант організованого владою «антимайдану» Олександр Зінченко, в їхньому новоутворенні «не буде політиків, а будуть громадські лідери громадської думки, активні громадяни». А далі з уст цього «вожака» полилася не менш фальшива патетика: «Ми хочемо підняти активізацію людей. Людям замало простору, вони хочуть продовжувати далі. Вони розуміють, що опозиційні лідери їх не влаштовують. Вони хочуть брати участь в управлінні державними справами, впливати на рішення уряду…».

Цілком очевидно, що затія «регіоналів» спрямована на дискредитацію НО «Майдан», лідерів опозиції, а загалом — пониження градуса масових протестів, їх дезорганізацію. Для досягнення цієї мети політичні технологи з Банкової підхопили у своїх корисливих цілях дискусію, яка виникла серед єврореволюціонерів, аналітиків щодо персонального складу керівництва «Майдану». Багатьом цей склад видається «не тим», надто заполітизованим, позбавленим громадського елемента, який, власне, й ініціював Майдан.

Запитання щодо керівного ядра «Майдану» справді виникають. Із 40 членів його ради 16 є народними депутатами, а із семи співголів цієї організації п’ять — політики. Попри те, що спікери Майдану не раз просили підтримки у громадян, які живуть на півдні, сході країни, представників цих регіонів у робочих органах «Майдану» чомусь немає. Не знайшлося місця у його раді для суспільних авторитетів, молодих лідерів, які заявили про себе креативною роботою з перших днів Єврореволюції. Багатьох майданівців насторожила закритість при формуванні керівництва нової організації.

ЗокремА, здивування «келейним» способом формування ради «Майдану», її якістю висловив народний депутат від «Батьківщини» Анатолій Гриценко. На його думку, у цій раді мало би бути втричі менше політиків, зате більше — представників громадського корпусу, зокрема посланців студентства, моральних авторитетів суспільства.

Випадково, без попереднього узгодження, почула своє ім’я серед «вождів» письменниця Ірена Карпа. Вона каже: якщо і далі майданівські «вершки» працюватимуть таким келейним способом, можуть виникнути «нюанси».

Відмовилася бути співголовою «Майдану» співачка Руслана. Каже, почувається у цій ролі «не на своєму місці». Критично відгукнувся про формування керівної структури один із найактивніших функціонерів Майдану Ігор Луценко. Сказав, що це питання ніхто з Громадським сектором не узгоджував. Луценко наполягає, щоб робота керівництва «Майдану» була позбавлена кулуарності, радянської совковості, щоб усі його засідання були гласними, а бюджет — прозорим. Інакше отримаємо черговий малоефективний і недовговічний КОД (Комітет опору диктатурі).

Невдоволення громадськості кадровими питаннями вилилося у пропозицію переобрати раду НО «Майдан», через опитування у соціальних мережах і голосування на Майдані запропонувати туди нових, «найбільш достойних» людей. У переліку кандидатів ми побачили мера Львова Андрія Садового, «ефективного менеджера» Віктора Балогу (позафракційного нардепа із Закарпаття), колишнього політв’язня Степана Хмару, медика Ольгу Богомолець, представника Конгресу національних громад Йосифа Зісельса, ректора Українського католицького університету о. Богдана Праха, журналіста Мустафу Найєма, історика Володимира В’ятровича. Водночас прозвучали заклики вивести з ради «Майдану» «недостойних» осіб. Комусь не подобається Порошенко, перед кимось завинив Яценюк. На часі згадати поетичні рядки українського класика: «На майдані біля церкви революція іде, «Хай чабан, — усі гукнули, — за отамана буде!».

Сучасна українська революція ризикує загрузнути у таких ось «квартирних», себто «отаманних» питаннях. За подібними міжусобицями, чого доброго, можна забути про те головне, заради чого люди виходять на нинішні майдани.

Коментарі для «ВЗ»

Сергій ТАРАН, директор Міжнародного інституту демократій

Всі оці дискусії не мають сенсу. Має значення лише те, хто як працюватиме. НО «Майдан» не є адміністративною структурою, це — аморфне об’єднання, яке покликане координувати зусилля між політиками і громадським сектором. Хто працюватиме — той і буде лідером. Хто не працюватиме, того вожаком не вважатимуть.

Олександр ПАЛІЙ, політолог

Звичайно, можна було б нарікати на склад ради. Як на мене, вона має бути або значно більшою, або значно меншою. Найоптимальніше приймати рішення, коли у раді 7-15 чоловік. З іншого боку, ми побачили, що контроль за Майданом зберігають за собою політики, таке керівництво виглядає надмірним. Не завадило б туди додати справді діяльних людей з громадськості. Але все це — деталі. Не так важливо, кого набирають. Кожному для роботи місце знайдеться. Критикувати можна багато, але все доводиться працею. Не час ділити якісь міфічні посади! Не всі святі, не всі безгрішні. Оця рада «Майдану» мені здається кращою, ніж наш парламент.