Вожаком кримських татар став політик, що українську знає, як свою рідну
У кримських татар новий лідер. Головою Меджлісу (представницький орган, аналог парламенту) від недільного вечора став 56-річний Рефат Чубаров (на фото).
До цього був заступником голови Меджлісу Мустафи Джемілєва, президентом Світового конгресу кримських татар. Раніше Чубарова тричі обирали до Верховної Ради України — у партійних списках Руху, «Нашої України». Нині він є депутатом Верховної Ради АР Крим. Крім рідної мови і турецької, чудово володіє державною українською мовою.
Під час закритого голосування Чубаров на 12 голосів випередив свого конкурента — Ремзі Ільясова, ще одного заступника голови Меджлісу. Обидва мають великий політичний досвід, організаторські здібності. Ільясова вважають ідеологом кримських татар. Якщо у Чубарові експерти відзначають його дипломатичність, то Ільясова називають радикалом. Можливо, саме ця обставина і зіграла вирішальну роль у виборі.
70-річний Мустафа Джемілєв очолював Меджліс від 1991 року. В останній час кілька разів звертався до делегатів Меджлісу з проханням звільнити його від цих обов’язків — через стан здоров’я. Щоразу його впрошували залишитися. Цього року таки прислухалися до прохань — через складні сімейні обставини. Як відомо, кілька місяців тому син Джемілєва убив людину, і це завдало тяжкої травми всій його родині, зокрема батькові…
Під час виборів голови Меджлісу Джемілєв позитивно відгукнувся про обох кандидатів, але відмовився надати перевагу комусь з них.
«Усі кримські татари голосували за незалежність України…»
З інтерв’ю Рефата Чубарова газеті «Високий Замок» (вересень 2011 року)
«Ми розуміємо, що відновлення наших зневажених прав може статися тоді, коли Україна справді набуде рис європейської демократичної держави. Незалежність Української держави є головною гарантією того, що кримські татари відновлюватимуть свої права».
«1 грудня 1991 року, коли відбувався Всеукраїнський референдум на підтвердження Акта про державний суверенітет, у Криму кількість людей, які проголосували «за», сягнула лише 54%. Слава Богу, що на той момент сюди переселилися понад 80 тисяч кримських татар — всі вони сказали своє «так», і завдяки цьому Крим тоді уник неслави єдиного регіону, де вороже поставились би до української Незалежності».
«У 1993 році у Крим приїхала делегація тогочасних російських політиків-демократів. Вони сказали: якби кримськотатарський національний рух став прихильником ідеї повернення Криму Росії, то можливості Російської Федерації щодо повернення кримських татар на свою батьківщину були б використані повною мірою... Ми від таких пропозицій відмовилися. Сказали тоді своїм російським друзям: як би нам не було тяжко, ми не будемо гратися кордонами, взаємостосунками між українцями і кримськими татарами, між українцями і росіянами».
«Коли мої батьки повернулися до Криму, у нашому селі Новопавлівці Красноперекопського району з’явилося молоде вчительське подружжя Примаків з-під Лубен на Полтавщині. Віра Михайлівна була вчителькою української мови, Володимир Дмитрович викладав історію. Віра Михайлівна навчила мене української — давалася вона мені тяжко, часом аж сльози виступали від того, що не можу її освоїти. Завдяки своїй улюбленій вчительці я полюбив цю соковиту мову. Під час роботи в українському парламенті декілька років сидів поруч із легендарною Ярославою Стецько. Коли вона розмовляла своєю довоєнною західноукраїнською говіркою — просто млів. Іноді копіював інтонацію пані Ярослави, її голос…
За нагоди вживаю чимало українських прислів’їв, вони влучні, образні, підходять під багато ситуацій. Часто споживаю українські національні страви. Моя дружина, латишка Інґріда, варить український борщ. Якщо у Криму хочете спробувати справжній борщ, то (нехай ніхто з українців не ображається) вам треба навідатися у кримськотатарський ресторан «Маркур» поблизу Бахчисарая. Кращого борщу, ніж готують там, я ніде не їв…».
