«Минулого не змінимо, а ось майбутнє – можемо»

Поблизу містечка Любомля, що на Волині, посеред поля стоїть статуя Матері Божої. Польський історик Леон Попек з Інституту національної пам’яті розповідає, як 70 років тому тут були польські села Острівки і Воля Островецька. Їх знищили 30 серпня 1943-го загони УПА. Загинули у двох селах разом, за його словами, 1050 осіб. Убивали частину з них сокирами і молотами для забою худоби. Зокрема загинули тоді родичі Попека. Як аргумент, що це здійснили загони УПА проти цивільного польського населення, Попек демонструє на світлині архівне повідомлення, в якому упівський старшина пише, що ці села «очищені від поляків». Попек згадує, як вперше приїхав сюди на початку 1990-их. І слова місцевих українців, які запросили їх на чай, — «минулого не змінимо, а ось майбутнє — можемо». Попри заяви парламентів і президентів України та Польщі, звернення про примирення Папи Івана Павла ІІ, звернення глав різних українських та польських церков і конфесій та інтелектуалів, — тема Волині досі загрожує принести в українсько-польські відносини вітри похолодання.

Волинь — польська, Волинь — українська

Біля колишніх Острівок і Волі-Островецької польські та українські вчені провели ексгумацію і перепоховали у братській могилі останки кількох сот жертв тих трагічних подій. Під час останніх ексгумаційних робіт археологи знайшли останки понад 230 осіб. Більшість знайдених решток належали колись жінкам і дітям.

30 серпня за участі польської та української влади має відбутися панахида і відкриття монумента — на місці братської могили. Із польського боку звучать заклики, аби без політизації справи віддати останню данину родичам і співвітчизникам та поховати їх за християнською традицією.

Дебати на тему, що призвело до різанини на Волині, як і щодо кількості жертв тих подій з польської та української сторін, досі гострі як поміж істориків обох країн, так і поміж політиків. Польська сторона вважає, що ОУН та УПА влаштували на Волині геноцид поляків. Мовляв, мета дій українських націоналістів — «очистити» Волинь від поляків, аби вона стала мононаціональним краєм. Причина конфлікту — у складі якої країни після Другої світової війни буде Волинь. Поляки бачили її по війні у складі Польщі довоєнних кордонів. Українці — у складі України, яку зі зброєю в руках вони здобудуть. Іронія долі в тому, що ані українців, ані поляків не запитали, де буде кордон. Це питання вирішила одна особа — Йосиф Сталін. Після війни українців депортували до СРСР, а поляків — до комуністичної Польщі. Потім була польська операція «Вісла» — з розпорошення українських і українсько-польських сімей по колись німецьких теренах, відданих Польщі по війні.

Нацисти, червоні партизани, УПА і АК…

Поляки бачать причину трагедії на Волині в ідеології українського інтегрального націоналізму, виведеного Дмитром Донцовим, яку взяла на озброєння ОУН. Обидві сторони погоджуються, що однією з причин стала “толерантність до насильства”, яка виникла на тлі війни і злочинів нацистського і комуністичного тоталітарного режимів. Поляки звертають увагу, що різанина набрала загрозливих масштабів, коли у волинські ліси прийшли українські поліцейські, які втекли в УПА з нацистської поліції. Тоді ж, у 1943-му, в тій місцевості з’явилася ще одна сила, яка чинила провокації, — червоні партизани. Переплелися три підпільні армії — польська, українська, і радянська — на окупованій, але вже погано контрольованій нацистами території.

Пояснення українських істориків — події на Волині були частиною другої українсько-польської війни. Жертви і злочинці були з обох сторін, а не лише українці — злочинці, а поляки — жертви. Причина вибуху, на думку українських істориків, ненависть українців до поляків за утиски періоду міжвоєнної Польщі та політику пацифікації, тобто втихомирення, українців. З боку українських істориків частина визнає, що метою дій ОУН і УПА було «очистити» Волинь від поляків.

Історики обох країн визнають, що польське підпілля, Армія Крайова (АК) теж чинила напади і спалювала українські села. Наприклад, 19 квітня 1946-го загони Армії Крайової за підтримки нацистів спалили волинське село Красний Сад, убивши 104 його мешканців… Не шкодували ні жінок, ні старих, ні дітей. Польща подає ці напади як акції відплати за дії українських націоналістів. Але хіба не однаково, якими мотивами керувалися люди, які вбивали мирне населення?

Для Польщі АК — національні герої, які захищали мирне польське населення від нападів УПА. Для багатьох українських істориків дії УПА та АК — симетричні. Полякам важко зрозуміти, що пам’ятники партизанам із УПА стоять не за вбивство мирного польського населення. Українцям важко зрозуміти, чому поляки так люто ненавидять українське націоналістичне підпілля, що, як і польські патріоти, боролося за створення своєї незалежної держави, проти двох тоталітарних режимів — нацистського та комуністичного. Після війни, до речі, УПА і АК навіть спромоглися на деякі спільні акції проти комуністів.

У кожного своя «правда»

Частина польських істориків каже, що не хоче говорити зі своїми українськими колегами, які не визнають факту геноциду. Українські історики кажуть, що польські дослідники завищують цифри втрат із польського боку і занижують — з українського. Як зауважує польський депутат Сейму українського походження Мирон Сич, чи, бува, не забуваємо у цих дискусіях про самих жертв?

...Моя бабця походить із Закерзоння. Їй було 14 років, коли польська комуністична влада у 1946-му спалила сусіднє українське село Гораєць, вбивши понад сотню українців. Таким чином боролися проти упівців. Потім виявилося, що ніякої бази УПА в селі не було. Жертвою на війні завше стає мирне, цивільне населення... Я був у Горайці на початку 2000-их. Я і мій брат розпитували про дорогу до сусіднього села Хотилюб, звідки походить бабця. «А ви українці?! А ви мене не вб’єте?» — запитувала мене стара польська пані. Більш як через 50 років після згаданих вище подій вона досі боялася помсти українських націоналістів...

Пам’ять старшого покоління досі живе та болить. Молоді люди, які народилися через 50 років після диких злочинів першої половини ХХ ст. у Європі, дізнаються про них із книг і кінострічок. Якщо не буде втручатися політика, то вони зможуть потиснути руки своїм друзям із сусідніх країн. Спроби прийняти у Сеймі заяву, в якій йдеться про «злочинців із УПА, які вчинили геноцид проти поляків на Волині», навряд чи сприятимуть порозумінню між українцям і поляками. Спільні молитви за всіма жертвами трагедії та звернення в дусі «пробачаємо і просимо пробачення» — сприятимуть.